Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю, особистістю письменника, його естетичними поглядами; допомогти учням усвідомити особливості японської культури, світогляду; розвивати навички самостійного пошуку та обробки інформації, естетичного дослідження; виховувати повагу до національних культур усіх народів, естетичний смак. обладнання: портрет письменника, видання творів, ілюстрації до біографії; краєвиди Японії, зразки прикладного мистецтва (або ілюстрації). тип уроку: вивчення нового матеріалу.
ХІД УРОКУ
I. Мотивація навчальної діяльності учнів
Учитель. Ще на початку ХХ ст. видатний діяч японського мистецтва Окакура в «Книзі про чай» у діалозі із зарубіжними читачами стверджував, що справжній ключ до характеру японців потрібно шукати в естетиці чайного обряду, а не в «бусідо» («шлях воїна-самурая»). Іноземці називали нас варварами у той час, коли ми цілком віддавалися мирному мистецтву. Але відтоді, як Японія влаштувала масштабну криваву бійню на полях маньчжурії, вони називають її цивілізованою країною. Останнім часом так багато почали говорити про «бусідо», але майже ніхто не звертає увагу на «тядо» («шлях чаю»). Якщо цивілізованість залежить від успіху кривавих війн, ми скоріше погодимося залишатися варварами». Саме в чайній церемонії, у цьому мирному обряді проявляється загострене почуття краси японців.
Про Японію, японців, «тядо» і його співця Кавабата Ясунарі буде наш урок.
II. оголошення теми, мети уроку
III. Актуалізація опорних знань
1. Повідомлення учнів про японію ХХ ст.
2. Повторення відомостей про особливості японської літератури за творчістю мацуо Басьо, ісікава такубоку (хоку, танка)
3. Повідомлення учнів про особливі види японського прикладного мистецтва — ікебану, бансай, нецке та ін.
IV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу 1. лекція вчителя
— Кавабата Ясунарі (1899-1972) — японський письменник, лауреат Нобелівської премії (1968).
Кавабата Ясунарі народився в сім’ї лікаря, людини високоосвіченої, залюбленої в літературу та мистецтво. Батьків Кавабата Ясунарі втратив рано і виховувався в родичів, спізнавши гіркий хліб сирітства. Навчаючись у 1910-1917 рр. у початковій і середній школах м. Осака, Кавабата Ясунарі зацікавився живописом та літературою, багато читав, віддаючи перевагу А. Стріндбергу, а з японських письменників — Акутагаві рюноске та міямото Юрі-ко. У 1917-1920 рр., під час навчання в Першому коледжі токіо, Кавабата Ясунарі ознайомився з російською літературою, особливо вирізнивши для себе Л. толстого та А. Чехова.
Навчався в токійському університеті на відділенні англійської, а згодом японської літератури (1920-1924). тема його дипломної роботи — «Коротка історія японського роману».
1924 року Кавабата Ясунарі разом із письменниками-«нео сен-суалістами», до яких належав і Йокоміцу ріїті, автор програмного виступу «Про неосенсуалізм» (естетична концепція «неосенсуа-лістів» значною мірою спиралася на літературну теорію західних модерністів), заснував журнал «Літературна епоха» («Бунгей Дзі-дай»), вів у ньому активну літературно-критичну діяльність, початок якій було покладено ще в студентські роки співпрацею в журналі «Дзідзі Сімпо».
Відтоді Кавабата Ясунарі в різні періоди життя брав участь в організації нових літературних журналів, був членом їх редакційних колегій; до 1939 року регулярно публікував рецензії та огляди в провідному літературному журналі «Бунгей Сюндзю»; входив до складу журі різних літературних конкурсів і премій.
Першим значним твором Кавабата Ясунарі, який привернув увагу критики та читачів, була новела «танцівниця з Ідзу» (1925), екранізована 1935 року кінорежисером Госьо. Переживання закоханого юнака стали темою цієї ліричної новели. Письменник психологічно тонко розкриває тендітну красу поетичного почуття. Постійним джерелом творчого натхнення Кавабата Ясунарі, за його власним зізнанням, слугувала «Повість про Гендзі» — найвидат-ніша пам’ятка середньовічної японської літератури. Письменника приваблюють шедеври національної класичної хейянської епохи (ІХ–ХІІ ст.), що утверджують принципи розвитку вільної особистості, загальну гармонію.
Уже в «танцівниці з Ідзу» виявляється суттєва грань таланту Кавабата Ясунарі: розкриття загальнолюдських, «стійких цінностей», використовуючи естетику та національну самобутність класичної, народної японської літератури.
1931 року Кавабата одружився з Хідеко і поселився з дружиною в давній самурайській столиці Японії, у м. Камакура, на півночі від токіо, де в них народилася дочка. Літо вони проводили на гірському курорті Каруйдзава в котеджі західного типу, а взимку жили в будинку японського стилю в Дзусі. Неподалік від Дзусі в письменника була квартира, де він працював у традиційному японському кімоно і дерев’яних сандалях.
1960 року за підтримки держдепартаменту США Кавабата Ясунарі здійснив турне по декількох американських університетах (серед них і Колумбійський), де вів семінари з японської літератури.
У лекціях він указував на безперервність розвитку японської літератури з ХІ по ХІХ ст., а також на глибокі зміни, що відбулися в японській літературі наприкінці ХХ ст., коли письменники зазнали значного впливу західних побратимів по перу.
Унаслідок впливу місіми (письменника, кіноактора і політичного діяча правої орієнтації) Кавабата наприкінці 60-х років разом із місімою й двома іншими письменниками підписав петицію проти «культурної революції» в комуністичному Китаї.
Повість «Країна снігів» (1934–1937), визнана літературними колами найпомітнішим явищем ліричної прози, найповніше виявила систему художнього мислення письменника. За образним висловлюванням м. Федоренка, «він ніби запрошує нас відкрити мушлю враження — і в ній відразу блисне перлина істини». Книга складається з окремих ліричних оповідань, об’єднаних спільною тематикою: нерозділене кохання, краса природи північного краю Японії — країни снігів. У повоєнні роки, залишаючись вірним своїй колишній творчій манері, Кавабата написав низку творів, найзначніші з яких повість «тисяча журавлів» (1951) і роман «Стогін гори» (1953).
У романі «Стогін гори» Кавабата Ясунарі на широкому тлі повоєнного побуту досліджує внутрішній світ, психологію своїх героїв: старого Сінго, службовця однієї із токійських фірм, та членів його родини. Пильна увага автора до складних сплетінь людських взаємин, до драматичних подій минулого й теперішнього переконує, що головним у творі є не стільки сюжет, скільки загальнолюдська тема. Її естетичною основою стає взаємозв’язок Людини та природи, який дедалі більше усвідомлює Кавабата Ясунарі. Образом гори («…сад будинку Сінго був природним продовженням гори…»), стогін якої інколи вчувався головному героєві, автор підкреслює нерозривність, одухотвореність такого зв’язку. Цією ж думкою пронизані й новели Кавабата Ясунарі, написані в різні роки його творчості.
1968 року Кавабата Ясунарі було присуджено Нобелівську премію за «письменницьку майстерність, яка з великим почуттям виражає суть японського способу мислення».
В останні роки життя Кавабата Ясунарі напружено працював над новим романом. Письменник важко хворів, почав уживати наркотики. Перебуваючи в стані важкої депресії після смерті свого учня і друга Юко місіми, 16 квітня 1972 року він наклав на себе руки у відлюдному курортному містечку Дзусі, що на околиці токіо, отруївшись газом.
твори цього митця, що відобразили національне японське уявлення про світ, людину, красу, зажили йому слави за життя і безсмертя після смерті.
В Україні окремі твори Кавабата Ясунарі переклали І. Дзюб, м. Федоришин.
V. Закріплення знань, умінь і навичок складання психологічного портрета письменника
♦ Складіть за лекцією психологічний портрет письменника, ураховуючи його висловлювання в Нобелівській промові: «Усе своє життя я прагнув до прекрасного і буду прагнути до самої смерті». І відзначив, що не розуміє, чому обрали саме його, адже для письменника «слава стає тягарем».
Поміркуйте!
♦ Поясніть, чому Кавабата Ясунарі почав Нобелівську промо
ву віршами японського поета, прихильника «дзену» Догена
(1200-1253):
Цветы — весной,
Кукушка — летом.
и осенью — луна.
Холодный чистый снег — зимой.
Порівняйте свої висновки з поясненням самого письменника: «можливо, невеликий вірш Догена здається європейцю примітивним, банальним набором образів пір року, але мене він вражає тонкістю, глибиною і теплом почуттів, у ньому “суть японської душі”».