Мета : розкрити трагізм письменницької долі митця, скласти Уявлення про філософську насиченість поезії Б. Пас-тернака і його вимогливість до митця; простежити еволюцію його творчого методу і стилю; розвивати навички цілісного аналізу ліричного тексту; актуалізувати зміст понять «філософська лірика»; створити емоційне тло для сприйняття філософської лірики; допомогти учням прочитати і зрозуміти поезію Б. Пастернака; розвивати здатність бачити слово. Обладнання : збірки віршів поета. Тип уроку : формування і застосування нових знань, умінь і навичок. Он награжден каким-то вечниж детствож, Той щедростью и зоркостью светил, И вся зежля его била наследствож, А он ее со всежи разделил. А.
Ахматова Когда в позти тщится Пастернак, Разужничает Недоразуженье. Моє о неж нелестно жненье: Не отношусь к нежу совсеж никак. Иж восторгаются — плачевний знак. Но я не прихожу в недоуженье: Чеж бестолковее стихотворенье, Теж глубже сжисл находиш в неж простак. І. Сєвєрянін ХІД УРОКУ І
Підготовка До Сприйняття Нової Теми Вступне слово вчителя. Сьогодні ми з вами зустрічаємось із талановитим поетом, філософом, тонким ліриком Борисом Леонідовичем Пастернаком. Іі. Робота З Епіграфами До Уроку Учитель читає обидва епіграфи до уроку.
І Ахматова, і Сєвєрянін говорять про Пастернака. Його поезія, як бачимо, викликала неоднозначні відгуки, але байдужими Не залишала нікого. На сьогоднішньому уроці, розмірковуючи над змістом поетичних творів Пастернака, ми побачимо трагізм письменницької долі поета, простежимо еволюцію його творчого методу, стилю, звернемо увагу на вміння поета проникнути в таємниці людської душі, природи, усесвіту; намагатимемось зрозуміти філософську насиченість віршів поета, його вимогливість до митця. І тоді кожен із вас зможе сам обрати один із двох епіграфів, запропонованих до сьогоднішнього уроку. Ііі. Повідомлення Теми І Мети Уроку Запишіть, будь ласка, тему уроку. У процесі роботи ви будете складати візитну картку поета. 1. Повідомлення про життя і творчість Б. Пастернака Який же він, Борис Леонідович Пастернак?
Найкраще розповів про себе сам Пастернак у автобіографічній повісті «Охоронна грамота» (1931) і нарисі «Люди і положення» (1956). Учениця. 10 січня 1890 року народився майбутній поет Б.
Пастернак. Виховувався він у висококультурній сім’ї, тісно пов’язаній зі світом мистецтва. Батько майбутнього поета, Леонід Пастернак, був художником, ілюстрував твори Л. М. Толстого, був професором у Московському училищі живопису, скульптури і архітектури; мати — Розалія Кауфман, припинила кар’єру музиканта заради сім’ї, але залишилась високопрофесійною піаністкою.
Мешкали Пастернаки в Москві, у флігелі, який знаходився на території училища. Прокинувшись уночі, малий Пастернак міг зазирнути у вітальню батьків і побачити там письменника Л. Толстого, поета Р.
М. Рільке, композиторів О. Скрябіна, С. Рахманінова, художників М. Ге, В.
Сєрова, М. Врубеля. Відтак фарби, музичні звуки, скарби художнього слова змалку були для поета звичним середовищем існування. Спочатку Пастернак відчував себе музикантом. Він успадкував дар музичної гармонії від матері, серйозні педагоги пророкували малому Борису неабияке музичне майбутнє. Почуття музики, взагалі, є одним із наріжних моментів у творчій спадщині Пастернака-поета.
Коли він згадує враження від початку концерту, він не говорить «Почала грати музика», а «Музику випускали». • Про що свідчать ці слова? Чим для Пастернака була музика? (Музика жила всередині Пастернака, він відчував її як живу істоту, тому, коли вона починала звучати, в нього було враження, що її випускали на волю) Юного Пастернака захопили музичні та філософські ідеї О.
Скрябіна, який був його кумиром. Він мріє стати композитором.
Ось як згодом згадує Пастернак-поет свою першу зустріч з композитором. Как-то раз, Когда шум за стеной, Как прибой, неослабен, Омут комнат недвижнен И улица газом жива, — Раздаётся звонок, Голоса приближаются: — Скрябин! О, куда мне бежать От шагов моего божества? («Дев’ятсот п’ятий рік», 1925) Шість років віддав юний музикант своїй мрії. Я клавишей стаю кормил с руки Под хлопанье крыльев, плеск и клёкот.
Я вытянул руки, я встал на носки, Рукав завернулся, ночь тёрлась о локоть. («Імпровізація», 1915) І все ж мрія не здійснилася.
Несподівано для батьків Борис Пастернак залишив музику й повністю присвятив себе поезії. Що його спонукало до того? Сам він говорить про відсутність абсолютного слуху. Непереконливо. Для того, щоб стати композитором, необов’язково мати абсолютний слух.
Класичний приклад цього — П. І. Чайковський. Можливо, розчарування у власних музичних здібностях? Але ж відомо, що Скрябін відмічав його як учня талановитого.
Тоді що ж? Швидше за все, юнак почув голос долі… Звісно, присвятивши себе літературі, Пастернак обрав не найлегший шлях. Адже у російській поезії 10-х років ХХ ст. привернути до себе увагу було надзвичайно важко: у розкішному сяйві світил «Срібної доби» зірочка поета-початківця могла надовго залишитися непоміченою. Проте масштаб мистецького обдаровання Пастернака визначив його місце в сузір’ї найталано-витіших російських поетів. • Назвіть їх, будь-ласка.
(М. Гумільов, А. Ахматова, М. Цвєта- Єва, В. Маяковський, О. Блок, О. Мандельштам) Шлях Б. Пастернака в літературу був непростий: він перетинався одразу з двома течіями: символізмом і футуризмом. • Пригадайте, що є визначальним для футуризму та символізму. (Футуризм — один із напрямів авангардизму XX Ст., який відзначався неприйняттям «вічних цінностей», розробкою нових принципів поетичної мови (словотворчі експерименти, опрацювання нових ритмів та типів рим. Символізм — одна із течій модернізму, в якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуком «вічної істини») З російським футуризмом його зблизило неприйняття старого буржуазного світу. Перші Пастернаківські вірші були надруковані у колективній збірці «Лірика» 1913 року. А вже за рік молодий поет видав свої твори окремою книжкою, що в дусі часу називалася «Близнюк у хмарах» і була просякнута пафосом пошуку новітніх засобів художнього самовираження. Прагнення до оновлення поетичної мови привело поета-початківця до футуристського угруповання «Центрифуга».
Пастернак захоплювався творчістю В. Маяковського. Свого часу він так писав про поета: «Я был без ума от Маяковского, я его боготворил, я очень любил раннюю лирику Маяковского… ». Але для Пастернака, на відміну від багатьох футуристів, словотворчість не була самоціллю, хоча його поезія вражала внутрішнім пошуком і новизною. Сам Маяковський так визначив відмінність їхніх естетичних платформ: «Вы, — сказав він Пастернаку, — любите молнию в небе, а я — в электрическом утюге». Серед перших учителів Пастернака варто назвати О. Блока.
«С Блоком прошли и провели свою молодость я и часть моих сверстников… У Блока все, что создает великого поэта, — огонь, нежность, проникновение, свой образ мира, свой дар особого, все-претворяющего прикосновения, своя сдержанная, все вобравшая в себя судьба», — писав згодом Борис Леонідович. Тому рання творчість поета пройнята духом символізму. 2. Природа в творчості Пастернака. Аналіз вірша «Цей лютий! Час для сліз і віршів…» 2.1. Природа в творчості поета. Пастернак відчуває себе частинкою природи. «Его грудь за-полнена природой до предела, — говорила о поэте Марина Цвє-таєва.
— Кажется, уже с первым своим вздохом он вдохнул, втя-нул её всю — и вдруг захлебнулся ею и всю последующую жизнь с каждым новым стихом (дыханием) выдыхает её, но никогда не выдохнет». Природа у Пастернака — не тло для почуттів героя, природа для нього — це єдине ціле, а він — частина цього цілого. «Вы — явление природы, — писала поету М. Цвєтаєва.
— Бог задумал Вас дубом, а сделал человеком». Рання лірика Пастернака наповнена майже язичницьким поклонінням природі. Та вже тоді Пастернак прагне вивести в центр поезії людину з її бажаннями та турботами, любов’ю до природи, глибоким гуманізмом. Звернемося до вірша, яким відкриваються всі збірки поета. (Учні читають вірш в оригіналі й переклад.) ФЕВРАЛь. ДОСТАТь ЧЕРНИЛ И ПЛАКАТь! Февраль.
Достать чернил и плакать! Писать о феврале навзрыд, Пока грохочущая слякоть Весною черною горит. Достать пролетку. За шесть гривен, Чрез благовест, чрез клик колес Перенестись туда, где ливень Еще шумней чернил и слез. Где, как обугленные груши, С деревьев тысячи грачей Сорвутся в лужи и обрушат Сухую грусть на дно очей. Под ней проталины чернеют, И ветер криками изрыт, И чем случайней, тем вернее Слагаются стихи навзрыд.
ЦЕЙ ЛЮТИЙ! ЧАС ДЛЯ СЛІЗ І ВІРШІВ Цей лютий! Час для сліз і віршів, Що не стихають ні на мить, Коли гримить, гуркоче хвища Й весною чорною горить.
Прольотку взяти. За шість гривень, Крізь благовіст, крізь схлип коліс — І чимскоріш — туди, де злива Гучніша від чорнила й сліз. Де раптом, як звуглілі груші, З дерев десятки чорних птиць Зірвуться долу і обрушать Суху печаль на дно зіниць.
А там земля іще чорніша, І вітер криками пропах, І чим раптовіш, тим точніше Вірші складаються в сльозах. (Переклав М. Рябчук) • Доведіть, що в цьому вірші відчувається вплив символізму на творчість Пастернака. (Вірний традиціям символістів, Б. Пас тернак у цьому вірші створив чимало образів-символів) 2.2. Аналіз вірша Пастернака і його перекладу.
Робота в групах. (Учні, що сидять за парними номерами комп’ютерів, працюють з оригіналом твору, за непарними — з його перекладом.) • Знайдіть і випишіть в поезії образи-символи. Що вони уособлюють? (Весна, дощ, вітер уособлюють процес перетворення в природі, суспільстві, душі) • Які поєднання слів стали для вас несподіваними? («Писать навзрыд», «грохочущая слякоть», «ливень шумней чернил и слёз», «обугленные груши», «сухую грусть», «ветер изрыт», «слагаются стихи навзрыд») • Яку картину допомагають автору створити ці тропи? (Тропи допомагають поетові відтворити складні зміни, що відбуваються в природі та душі людини) • З яким кольором асоціюється у вас зима, лютий? (Лютий — білий, голубий, хоча іноді й сірий, весна — голубий, зелений. Переважають світлі кольори) • А якого кольору лютий і весна у Пастернака?
(Чорного. Це створюється не тільки за допомогою прямо названого кольору, а й опосередковано: «чернила», «слякоть», «весною черною», «обугленные груши», «грачи», «проталины чернеют») • Що символізує чорний колір? (Чорний колір — колір смутку, печалі, тривоги. Такі почуття переповнюють душу ліричного героя) • Зверніть увагу на велику кількість дієслів, що не притаманно поезії. Як ви гадаєте, яка їхня роль у цьому вірші. Які дієслова створюють відчуття руху? Що вони символізують? («Достать», «писать», «перенестись», «сорвутся», «обрушат» — символ рушійного процесу, що відбувається скрізь: у природі, суспільстві, душі ліричного героя) • Який же він, ліричний герой Пастернака, чого прагне?
(Це творча особистість, яка тонко сприймає світ, відчуває себе органічною частинкою природи, знаходить у ній асоціації зі своїм душевним станом. Ліричний герой прагне свободи Й творчості. Для нього життя має сенс тільки тоді, коли воно набуває духовної суті) Ми називаємо поезію Пастернака музичною. Спробуємо довести це.
• Якими ж звуками наповнена його поезія? (Повторюються шиплячі звуки «ч», «щ», «ш», «ж»: «чернил», «грохочущая», «черною», «шесть», «шумней», «груши», «грачей», «лужи», «чернеют», «случайный», «случаются») • Пригадаймо, як називається часте повторення приголосного звука у слові? (Алітерація) • Скажіть, а які ще звуки повторюються? (Можна помітити повторення звуків «р», «л», «к»: «февраль», «плакать», «сля-коть», «пролетку», «обугленные», «проталины», «крик», «ли-вень» і т. д.) Виходить, що у вірші є декілька алітерацій.
Це вже система, а система алітерацій називається звукописом. (Визначення записується в зошити) Звуки народжують слова, слова — думки, роздуми на «вічні» теми. Твір сприймається як крик перших весняних граків і як крик душі, що усвідомила свою творчу силу й захотіла про це розповісти світові.
• Порівняйте оригінал і переклад. Чи вдалося перекладачу М. Рябчуку передати образну символіку вірша, зберегти му- зичність поезії?
(Перекладачу вдалося зберегти символи, які створив у вірші Пастернак. М. Рябчук теж вдався до аліте рації, щоб зберегти музичність вірша. Наприклад, він не пе рекладає слово «грачи» як «граки», а — «чорні птиці», збері гаючи звук «ч») 3. Утвердження ідеї спорідненості життя і творчості. Аналіз вірша «Визначення поезії» Отже, в маленькій пейзажній замальовці ми побачили не тільки картину природи, але й відчули стан душі ліричного героя, його поривання й прагнення змінити навколишній світ, себе, віддати своє майбутнє служінню поезії. (Не забувайте, що зовсім недавно поет сподівався пов’язати своє життя з музикою, тому цілком зрозуміло, що його тривожить, чи було правильним рішення присвятити своє життя літературній творчості, поезії) • Що ж це за сила, поезія?
У чому суть справжньої поезії? Яке визначення можна дати цьому поняттю? Напишіть, будь ласка, з якими поняттями асоціюється у вас це слово? Я теж спробувала показати, з чим асоціюється поезія в мене. П — почуття, плинність. 0 — образність. Е — енергія серця. З — звуки, знаки. 1 — інтрига, інтимність. Я — яскравість. Науковці стверджують, що поезія — художньо-образна словесна творчість. У кожного митця — своє визначення цього поняття. Над цим і досі роздумують митці. 1. «Поезія — це завжди неповторність, / Якийсь безсмертний дотик до душі» (Ліна Костенко). 2. «Поэзия — та же добыча радия» (В. Маяковський). 3.
«Ти квітка у любові, в ненависті — ти штик» (В. Сосюра). 4. «Поезія завжди залишається тою, вищою за будь-які Альпи, висотою, що валяється під ногами: отож треба тільки нахилитися, аби її побачити і підібрати з землі» (Б. Пастернак). Це висловлювання побудоване на антитезі. • Визначте її. (З одного боку поезія — це щось високе, вершинне, з другого — вона заземлена, валяється під ногами) Своє бачення поезії Пастернак дає і у вірші «Визначення поезії». (Учень читає вірш «Визначення поезії».) ОПРЕДЕЛЕНИЕ ПОэЗИИ Это — круто налившийся свист, это — щелканье сдавленных льдинок, это — ночь, леденящая лист, это — двух соловьев поединок.
Это — сладкий заглохший горох, это — слезы вселенной в лопатках, это — с пультом и флейт — Фигаро Низвергается градом на грядку. Усе, что ночи так важно сыскать На глубоких купаленных доньях, И звезду донести до садка На трепещущих мокрых ладонях. Площе досок в воде — духота. Небосвод завалился ольхою. этим звездам к лицу б хохотать, Ан вселенная — место глухое. Робота в групах • Знайдіть у вірші підтвердження думки Б. Пастернака, що по езія — це висота.
Пастернак вважав, що поезія «валяється під ногами». • Знайдіть у тексті вірша підтвердження цієї думки. • Знайдіть у тексті приклади зрощення тем природи і мистецтва. • У чому, на думку Пастернака, справжнє призначення поезії? (Служити красі та єдності світу, створювати гармонію у мистецтві. Поезія для Пастернака — це і спів солов’я, і ніч, і сльози, і музика Моцарта. Усе має свою красу, треба тільки її побачити. Поезія духовно піднімає людину, створює світову гармонію. А початок усьому — любов) 4. «Зимова ніч» — гімн любові. Аналіз вірша 4.1. Учениця виконує романс «Зимова ніч». «Зимова ніч» — справжній гімн Любові, адже оспівує союз двох люблячих сердець. Цей вірш, як відомо, присвячений Ользі Івін-ській і написаний під враженням біографічного факту: випадкової зустрічі Ольги і Пастернака на дачі в Передєлкіно, коли обидва зрозуміли, що не можуть жити одне без одного.
Правда, Пастернак любив повторювати: «У мистецтві людина змовкає, і починає говорити образ», тож, мабуть, не варто шукати конкретних прототипів цього твору, а краще послухаємо цей вірш. 4.2. Учениця читає вірш «Зимова ніч» (1946). ЗИМНЯЯ НОЧь Мело, мело по всей земле Во все пределы. Свеча горела на столе, Свеча горела.
Как летом роем мошкара Летит на пламя, Слетались хлопья со двора К оконной раме. Метель лепила на стекле Кружки и стрелы. Свеча горела на столе, Свеча горела. На озаренный потолок Ложились тени, Скрещенья рук, скрещенья ног, Судьбы скрещенья. И падали два башмачка Со стуком на пол, И воск слезами с ночника На платье капал. И все терялось в снежной мгле, Седой и белой. Свеча горела на столе, Свеча горела.
На свечку дуло из угла, И жар соблазна Вздымал, как ангел, два крыла Крестообразно. Мело весь месяц в феврале, И то и дело Свеча горела на столе, Свеча горела. У цьому вірші музичну і живописну силу зображення об’єднує сила слова.
Роздивимось образну картину твору. • Які картини, образи ви уявляєте, слухаючи вірш? (Зима — зла, ворожа людині. Вона перемішала землю і небо, несе хо лод, темряву, а інколи — смерть, а свічка — тепло, затишок, щось дуже людяне) Зима зла, вона лютує, навіює страх. • А що допомагає побороти цей страх? (Свічка. Зразу забуваєш, що діється за вікном, зникає страх) Та не тільки наш погляд приваблює свічка, що горить. • Чий ще? (Погляд віхоли. Її злить, що маленька свічка непідвладна їй) • А тепер давайте уявимо, що ж бачить Зима у кімнаті, заглядаючи через вікно?
(У кімнаті напівморок, усе проникнуте любов’ю, хоча ми і не бачимо героїв, та відчуваємо, що все в кімнаті переповнене ніжністю) • Що допомагає нам відчути цю ніжність, зрозуміти, що герої ніжно люблять одне одного? (Поет вживає слово «баш-мачки», а не «туфельки». У цьому є щось від казки — від Попелюшки) І кохання має бути таке ж, як у казці — вічне, велике, казкове. •
Знайдіть рядочки, з яких зрозуміло, наскільки великою є лю бов наших героїв. («На озаренный потолок // Ложились тени». Мабуть, не може одна свічка «озарять» стелю. Це робить полум’я всеперемагаючого кохання) Так, кохання сильне, та воно ж і беззахисне. • Чи не вловили ви якісь тривожні нотки? («На свечку дуло из угла…») (Саме на свічку, як символ кохання і спокою. Ві- Хола намагається задути полум’я, огорнути весь дім темрявою, стати холодною господаркою) • Що робить нашу тривогу дуже реальною, говорить про дуже ймовірну перемогу віхоли?
(Свічка плаче, мабуть, передбача ючи долі закоханих. Вона тане) У вірші чотири рази повторюється слово «хрест» у різних словесних твореннях: тричі — «скрещенные» і один раз — «кресто-образно». • З чим у нас пов’язаний образ хреста? (Перехрестя доль; хрес ний шлях; кожен несе свій хрест; розіп’ятий Христос. Мож ливо, у цього кохання трагічна розв’язка) Дійсно, образ хреста викликає в нас думку про нерозривність любові й хресного страждання, про хресний шлях людини.
Тим більше, що відомо продовження цієї історії. Після написання роману «Доктор Живаго» Пастернак зазнав переслідувань. Його особисто не чіпали, але у в’язниці опинилась Ольга Івінська, найближча йому людина. Пастернак тоді писав: «Ее посадили из-за меня.
Чтобы добиться свидетельств против меня. Только ее му-жеству я обязан тем, что меня не арестовали, и я имею возмож-ность писать…» Тим не менше, вірш закінчується оптимістично.
• Що нам дозволяє стверджувати це? (Остання строфа — утвер дження ідеї безмежності високих почуттів і сили кохання, які не коряться обставинам, часові й простору. Хоча «мело весь месяц в феврале», та це вже кінець зими, очікування весни, перемоги над холодом. Крім того, чітко окреслені часові межі «мело» — місяць, а «свеча горела на столе» — поза часом) Дійсно, зло має величезну силу, воно безжальне. Та ніщо Не може загасити полум’я свічки. Вона горить наперекір усьому.
Свіча — це духовний орієнтир для людства в нашому жорстокому світі. І цю свічку запалив для нас Борис Пастернак.
Чудові переклади віршів Пастернака є в нашого земляка, вчителя однієї з луцьких шкіл, Володимира Васильовича Бича. У збірці «Автографы друзей» на вільній сторінці Володимир Бич на моє прохання написав свій переклад «Зимової ночі», який, як на мене, є одним з найкращих перекладів цієї поезії. 4.3. Учень читає вірш «Зимова ніч» у перекладі В. Бича. ЗИМОВА НІЧ Мело, мело по всій землі, В усі усюди.
Вогніла свічка на столі Господнім чудом. Як влітку на ліхтар мошва Летить без ліку, Отак завія снігова Неслась до вікон. Химери креслила на склі Зима-заблуда. Вогніла свічка на столі Господнім чудом. Зорів на стелі перебіг Вогню і тіні, Сплетіння рук, сплетіння ніг І доль сплетіння. І падали зі стуком вниз два черевички, На плаття бігла воскова Сльоза зі свічки.
І все губилося в імлі, Пливло в нікуди. Вогніла свічка на столі Господнім чудом. Хиталось полум’я її, І шал спокуси, Мов ангел, крила ніс свої Хрестом, як мусив. Весь лютий заметілі злі Лякали гудом. Й вогніла свічка на столі Господнім чудом. (Переклад В. Бича) У своєму вірші, чудово передавши символіку й мелодійність оригіналу, перекладач висловлює не надію, а впевненість у тому, що кохання, якщо воно справжнє, ніщо не може подолати.
• Знайдіть, будь ласка, підтвердження моєї думки або спростуйте її. (Перекладач неодноразово називає свічку Господнім чудом. Свічка — символ кохання, а якщо воно — Господнє чудо, то подолати його не в змозі ніхто й ніщо)
Страницы: 1 2 3
