Перший учень-екскурсовод. Погляньте на карту подорожей та місць перебування Г. С. Сковороди.
Географія їх дуже широка — від Курська та Острозька (на Дону) до Львова зі сходу на захід і від Таганрога на Азовському морі до Дмитровська (з півдня на північ). І все це пішки, з ціпком та торбою (демонструється ілюстрація І). А якщо врахувати його закордонні мандри, то картина просто вражаюча. На цій карті — наш обласний центр, де Сковорода викладав у Харківському колегіумі, де мав багато друзів і своєю просвітницькою діяльністю прискорив відкриття першого в Україні Харківського університету. Не останнє місце серед маршрутів Григорія Савича займає Куп'янщина. Куп'янськ часів Сковороди був слободою, часто траплялися тут і зовсім сільські хати (демонструється ілюстрація 2). Але вже була церква з дзвіницею (демонструється ілюстрація 3). І, можливо, саме такими вулицями ходив по місту до своїх друзів Григорій Савич.
Мандрівний філософ бував у цих місцях кілька разів. Ось в одному зі своїх листів до друга Федора Івановича Диського (йому він присвятив свою притчу «Убогий жайворонок») Сковорода свідчить, що 1762 року був у місті Куп'янську: «Іоанн, отец твой, в седьмом десятке века сего в городе Купянске первьій раз взглянул на мене, возлюбил мене. Он никогда не видел мене. Усльїшав же имя, вьіскочил и, достигши на улице, молча в лице смотрел на мене й приникал, будто познавал мене, столь милым взором, яко до днесь, в зеркале моея памяти живо мне он зрится». Цей спогад Сковороди дуже цінний, бо свідчить, що вже на той час ім'я митця було широко відомим у народі і популярним навіть там, де його не бачили. Навесні і влітку 1767 року письменник знову перебуває на Куп'янщині.
І тут криється якась загадка, котра ще вимагає свого пильного дослідника. У листі Г. Сковороди до М. Ковалинського читаємо: «Поверьте, тот нечаянной вихор вихватил меня с купянских степов, что, кроме ютки да бурки кирейной, ничего не взял. О зтой буре после поговорим». Очевидно, у Григорія Савича були якісь важливі причини не писати, що то за «буря» була, і з біографії його ми теж нічого не знаємо, можемо лише здогадуватися (останні дослідження натякають на нещасливе кохання чи спробу одруження, від якого він відмовився заради свободи).
Про Сковороду, його мудрість довгий час існували легенди. Ось одна з них. Якось Сковорода йшов до Куп'янська.
По дорозі його наздогнав критий візок, у якому сидів знайомий пан. Якраз надходила гроза, був сильний вітер, незабаром мав розпочатися дощ. Пан запропонував підвезти мандрівника, але той відмовився, сказавши, що пан все одно намокне й у своєму візку. Доброчинець здивувався й поїхав собі. Через кілька хвилин справді розпочалася злива. Сковорода все ж дійшов до міста...
сухий-сухісінькій! А пан, промоклий до нитки й знервований, здивовано дивився на нього (під час дощу вітер зірвав покриття на візку). «Як же це вам вдалося, Григорію Савичу? » — запитав він. — А ви як думаєте?
(Учні пропонують власні версії, враховуючи, що Сковорода йшов полями і дерев там не було. ) «Коли почався дощ, я зняв одежу, змотав її, а сам прийняв Божу купіль.
Потім підсох на сонечку, одягся — і ось вам!» — сміючись, відповів Сковорода. Отже, життєва мудрість і гумор завжди були властиві Сковороді.
І ми повинні берегти духовні скарби, які залишив нам великий письменник-гуманіст. Другий учень-екскурсовод. Ми продовжуємо нашу мандрівку Куп'янщиної.
Наступна зупинка — село Гусинка, розташоване за 20 кілометрів від райцентру в бєлгородському напрямку. Тут Г. С. Сковорода бував на запрошення дідичів Сопіальських. Але жив не в панському дворі, а на пасіці — він полюбив простих людей і чудову місцевість. Як писав його біограф М. Ковалинський, «тиша, безтурботна свобода збуджували в ньому всі почуття тих дорогоцінних задоволень, які відомі тільки мудрим і доброчесним».
У Гусинці написав Григорій Савич деякі зі своїх творів, ймовірно, філософський трактат «Наркіс. Розмова про те: взнай себе». Сам філософ пише, що відправився у Гусинку, «где занялся упражнениями сочине-ний». Точно відомо, що 1787 року в Гусинці він написав притчу «Убогий жайворонок».
З 1778 до 1792 року Гусинка, як і сусіднє село Моначинівка та Бурлук стали основним місцем перебування Сковороди, звідки він вирушав у близькі чи далекі мандри. Корінні жителі свято бережуть усе, що пов'язано з іменем Сковороди — його криницю, місце колишньої пасіки. Школа носить ім'я Г. С. Сковороди, на ній є меморіальна дошка.
Але найцінніше — це пам'ять народна, яка зберігає легенди про пись-менника-просвітителя, його мудрі афоризми та висловлювання. Третій учень-екскурсовод.
А тепер ми в Бабаях. Це селище міського типу, за 9 кілометрів від Харкова. Тут зберігся будинок, де в 1774 році жив Г. С. Сковорода. На ньому встановлена меморіальна дошка (демонструється фото). Сковорода жив у товарища Якова Правицького, переписував і доопрацьовував свої твори. Відомо, що там він написав дві байки «Нетопирь и два птенца — горлици и голубиний», «Верблюд і Олень».
Написані вони через день, що є свідченням великого таланту, а також того, що навколишня природа, підтримка друзів сприяли появі у письменника натхнення (демонструється картина Ю. Любавіна «Сковорода в Бабаях»). Зверніть увагу, що Григорій Савич зображений серед полів, на лоні природи, яка давала простір його думкам. Варта уваги і така картина.
Це будинок Квіток на хуторі Основа, де бував Г. С. Сковорода. Згодом із цього дому вийде відомий український письменник Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко і вславить українську літературу своїми творами. Дійсно, «благословенні сліди» Григорія Савича. Четвертий учень-екскурсовод.
Тепер ми на Велико-бурлуччині. Широкий рівний степ розкинувся від Гусинки до Великого Бурлука, куди прямує Григорій Савич до свого приятеля Якова Донця-Захаржевського. Це ж його землі пролягли обабіч битого шляху.
З Яковом Михайловичем Донець-Захаржевським (або просто Захаржевським) Сковорода познайомився, певно, ще за часів Свого викладання в Харківському колегіумі десь в 60-х роках XVIII століття, бо якраз тоді в цьому колегіумі навчались племінники Захаржевського. А вже пізніше «ця дружба міцніє під впливом зустрічей Якова Захаржевського з Михайлом Ковалинським у Петербурзі». А Ковалинський, як відомо — улюблений учень і щирий друг Григорія Савича,— пізніше став першим біографом поета. Яків Захаржевський був, як на той час, вельми культурною, освіченою людиною, що дотримувалася передових поглядів, йому імпонувало прогресивне вчення Сковороди, положення якого він сам поділяв. Зі свого боку мислитель і письменник з повагою ставився до Я. М.
Захаржевського. Це підтверджується і листами Сковороди до Захаржевського, і присвятою Сковороди Захаржевському свого вільного перекладу книги старогрецького філософа Плутарха «Про спокій душі». У своїй присвяті, до речі, Григорій Савич пише: «Прийміть милостиво від людини, яка осипана вашими милостями і ласкою, маленький цей, як лепту, подарунок, маленьке люстерко вдячності». Як видно з листів Г.
С. Сковороди до різних осіб, мандрівний філософ і письменник неодноразово перебував у Великому Бурлуку влітку і взимку наприкінці 70-х — на початку 90-х років XVIII століття. Помістя Захаржевського знаходилось на території нинішнього районного відділення «Сільгосптехніка», щоправда, будівель часів Сковороди до наших днів не збереглося. Будинок з колонами було зведено на початку XIX століття. Тут же, у Великому Бурлку, Сковорода написав низку своїх відомих творів.
Так, у присвяті М. Ковалинському до свого філософського трактату «Спір архистратига Михайла з сатаною», написаного в 1788 році, автор зазначає: «Я цю книжечку почав в Бурлуках, закінчив в Бабаях».
Страницы:
1 2
