Єдина зустріч братів на війні У моєму роді воювали четверо чоловіків: три брати моєї бабусі і її чоловік мій дід. Хочу розповісти історію однієї фотографії із сімейного архіву. Старший брат бабусі Петро Вікторович Шарапов був кадровим офіцером ще до війни, служив під Харковом в артилерії. До початку війни він був капітаном.
Родину втратив під час війни. Пройшов всю війну до Берліна И отЭпиграф - один раз, у вересні 1945 року, у Берліні до ньогоЭпиграф - під час обіду в їдальні підійшов парубок 22х років і запитав: "Ви Шарапов?" той відповів: "так." Молодий офіцер знову запитав:" Петро Вікторович? ". "ТАК, а Ви хто? "Тоді парубок зрадів:" Я Ваш рідний брат Андрій Вікторович! "Справа в тому, що Андрій був зовсім юним, коли Петро покинув рідний дім, тому й не довідався повзрослевшего, що змужнів брата.
На жаль, після цієї зустрічі вони більше не бачилися. Старший брат пропав після війни й ніхто нічого не знає про його подальшу долю, а молодший демобілізувався в 1946 році, виїхав працювати в Південний Казахстан Мій дід Смирнов Дмитро Івановича війну пішов в 1942 році, був поранений, але не важко. Після поранення його направили політруком у Ризьке військове училище.
Про війну не любив розповідати, тому збереглася одна історія про те, як дід привіз бабусі подарунок з війни справжні трофейні швейцарські годинники й маленьку порцелянову шкатулочку з фігуркою хлопчика, що грає ссобачкой. Справа в тому, що коли дід ішов на фронт, народився мій батько й дід не знав, чи побачить він когданибудь немовляти. А бабуся, як могла, берегла трьох маленьких синів( включаючи немовляти).От дід і привіз їй "нагороду" за те, що дітей зберегла й сама жива залишилася!
Ці "домашні" раритети зберігаються в нас онуків. До честі годин хочеться відзначити, що ходили вони 50 років без єдиного ремонту й бабуся їх носила до останнього дня! От такі сімейні історії!
