Характеристика образів дворянина ераста й селянки Лізи

Як і в колишні роки, з маленькою торбинкою за плечима Карамзин на цілі дні йшов бродити без мети й плану по милих підмосковних лісах і полям, що підступили впритул до застав білокамінної. Особливо залучили його околиці старого монастиря, що піднімався над Москвою-Рікою. Сюди Карамзин приходив читати улюблені книги. Тут у нього виникла думка написати «Бідну Лізу» - повість про сумну долю селянської дівчини, що полюбила дворянина й кинутої ім. Повість «Бідна Ліза» схвилювала росіян читачів Зі сторінок повести перед ними вставав образ, добре знайомий кожному москвичеві. Вони дізнавалися Симонов монастир з його похмурими вежами, березовий гай, де стояла хатина, і оточений старими вербами монастирський ставок - місце загибелі бідної Лізи ... Точні описи надавали якусь особливу вірогідність всієї історії. Околиці Симонова монастиря зробилися улюбленим місцем прогулянок меланхолійно настроєних читачів і читачок.

За ставком зміцнилася назва «Лізин ставок». «Бідна Ліза» принесла Карамзину, якому було тоді 25 років, теперішню славу. Молодий і до цього нікому не відомий письменник зненацька став знаменитістю. «Бідна Ліза» з'явилася першою й самою талановитою російською сентиментальною повістю. У часи Карамзина було багато поміщиків-кріпосників, які не вважали селян людьми; для них кріпаки були робітником худобою, нездатним на почуття й переживання А Карамзин голосно, на всю Росію, сказав свою знамениту фразу: «И селянки любити вміють!

» Реакціонери обвинувачували Карамзина в підриві влади поміщиків, зате молоде покоління, якого торкнулися демократичні й гуманістичні віяння століття, зустріли повість із захватом. Гуманізм «Бідної Лізи» і її високі художні вартості створили повести успіх у сучасників і поставили її на почесне місце в історії російської літератури. Ліза і її мати мають мало загального з теперішніми селянами: вигадані й прикрашені їхній побут, заняття, інтереси. Карамзин шукає причину трагічної розв'язки повести в особистих властивостях характерів Лізи й ераста. Тим часом причину потрібно шукати в існуючому тоді в Росії соціальній нерівності, у тім, що ераст був дворянин, а Ліза - селянка. Карамзин правдиво й життєво описав розвиток любові героїв повести, точно й виразно створені їм пейзажі, що відкривають читачеві красу Підмосков'я, скоряє читача в «Бідній Лізі» і щедрий розлив почуттів і переживань - Карамзин немов повернув російському читачеві відняте літературою класицизму право почуватися У добутку класицизму персонажі різко ділилися на позитивних героїв, що володіють одними тільки чеснотами, і на негативними, наділеними всіма можливими пороками. А в сентименталіста Карамзина ераст - жива людина, наділена й позитивними рисами й негативними, як це й буває в житті.

Карамзин прагнув писати й домігся в цьому більших успіхів. Мова його повести - проста і ясна літературна мова Сучасники Карамзина, читаючи «Бідну Лізу», написану в дусі нового для російських читачів літературного напрямку - сентименталізму, проливали над її сторінками потоки зліз Дивне почуття охоплює читача, удосужившегося прочитати стародавню повість Н. Карамзина.

Здавалося б, чим може нас торкнути доля селянки, обманутої багатим паном і покінчив із собою, - банальний сюжет, банальна розв'язка. Особливо на тлі сучасних подій: розгулу криміналу, політичного свавілля, терору... Та й книги нині інші в честі - пригодницькі, фантастичні, гостросюжетні, з більшою кількістю дії И все-таки! Читаєш, вчитуєшся, і поступово дивна чарівність захоплює куди більше, ніж надумані історії жінок-слідчих або суперменів, що рятують планету.

Пре до діла точні фрази, начебто дурманне мереживо, затягують нас у мир іншого виміру, у мир щирих почуттів і жорстокого зрадництва, у мир простий і одночасно складний, як проста й складна реальне життя Сентиментальний роман. Це лише здається, що він зжив себе разом із кринолінами й каретами. Він реальний і твердий, він дотошно відтворений письменницьким генієм і тому вічн.о У повісті є й образ самого письменника, переданий через опис Москви, настільки предметної, начебто розглядаєш вицвілу фотографію, і разноликая природа, і роздуму автора "... Часто приходжу на це місце й майже завжди зустрічаю там весну; туди ж приходжу й у похмурі дні осіни горювати разом із природою. Страшно виють вітри в стінах спустілого монастиря, між трун, що заросли високою травою, і в темних переходах келій.

Там, обпершись на руїнах гробних каменів, слухаю глухому стогону часів, бездною минулого поглинених, - стогону, від якого серце моє содрогается й тріпотить". А як прекрасна героїня, "Ліза, що залишилася після батька п'ятнадцяти років, - одна Ліза, не щадячи своєї ніжної молодості, не щадячи рідкої краси своєї, трудилася день і ніч - ткала полотна, в'язала панчохи, весною рвала квіти, а влітку брала ягоди - і продавала їх у Москві", - від якої віє свіжістю самої природи, недоступної нинішнім пустоголовим красуням Зав'язка сюжету описана одним реченням, майстерність якого вражає: "Ліза прийшла в Москву з конваліями. Молодий, добре одягнений людина, приємного виду, зустрівся їй на вулиці. Вона показала йому квіти - і зачервонілася. «Ти продаєш їх, дівчина? » - запитав він з улибкою. «Продаю», - відповідала вона.

«А що тобі потрібне?» - «П'ять копійок...» - «Це занадто дешево.

От тобі рубль». Ліза зачудувалася, насмілилася глянути на парубка, ще більше заскраснелась і, потупивши ока в землю, сказала йому, що вона не візьме рубля. «Для чого ж?

» - «Мені не потрібно зайвого»". Настільки ж лаконічна й точна характеристика молодого пана, що "...

вів неуважне життя, думав тільки про своє задоволення, шукав його у світських забавах, але часто не знаходив: нудьгував і нарікав на долю свою. Краса Лізи при першій зустрічі зробила враження в його серце".

Настільки ж лапідарно коментує письменник Лізина смерть. Але скнарість словесного вираження не зменшує силу впливу на наші почуття: "У такий спосіб кінчала життя свою прекрасна душою й тілом. Коли ми там, у новому житті побачимо, я довідаюся тебе, ніжна Ліза! Її погребли біля ставка, під похмурим дубом, і поставили дерев'яний хрест на її могилі. Отут часто сиджу в замисленості, обпершись на вмістище Лізиного пороху; в очах моїх струменіє ставок; наді ною шумлять листи". Навряд чи їсти зміст нагадувати біографію літератора, історика, і державного діяча Н.М.

Карамзина. Сказати, що з його/Бідної Лізи" вийшли багато письменницьких шедеврів, що повість послужила стартової для багатьох письменників, що згодом прославили себе, - майже нічого не сказати.

Важливо інше. Прекрасний стиліст і великий учений не тільки познайомив Росію із сентиментальною літературою. Він показав, як потрібно писати. Жаль, що нинішні белетристи більше вчаться на інших, не настільки гідні прикладах

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный ассистент