Мета : ознайомити учнів з особливостями візуальної поезії на сучасному етапі, стисло охарактеризувати життєвий і творчий шляхи представників такого мистецтва та проаналізувати їх твори; розвивати вміння пояснювати власне розуміння взірців зорової поезії, витрактовувати їхній ідейно-образний зміст; раціонально використовувати навчальний час; виховувати почуття пошани до митців-творців візуальної (зорової поезії), їх авторської уяви, фантазії, думок, почуттів. Тип уроку : засвоєння нових знань. Обладнання : портрети М. Мірошниченка, В. Женченка, М. Сарми-Соколовського, А. Мойсієнка, ілюстрації до їх творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки). Перебіг уроку І . Організаційний Момент . Емоційна Готовність Учнів До Уроку Іі. Актуалізація Опорних Знань Бесіда за питаннями • Під впливом яких чинників письменники створюють власні шедеври поетичного мистецтва?

• За допомогою чого читач уявляє те, про що йдеться мова у творі? • Дайте визначення курйозному віршу як жанру художньої літератури. Чим такі поетичні твори відрізняються від інших? (Курйозний (від фр. curieux — цікавий, дивовижний) — тут: кумедне сполучення слів, незвичайна побудова речень. Правила створення таких віршів посідали значне місце у шкільних поетиках і на уроках. Незвичайність їх була в зовнішньому вигляді, причому про зміст автори не дуже дбали. У ХVІІІ ст. існувало багато видів таких віршованих структур. Так, у тексті фігурного вірша рядки різної довжини розміщувалися в формі чаші, зірки, хреста, м’яча тощо. У творах виду «рак» добиралися такі слова, щоб під час читання кожного рядка зліва направо й навпаки виходив той самий текст. В азбучному вірші кожне слово починалося з наступної літери алфавіту. Великою популярністю користувалися акровірши, e яких ім’я автора або того, кому твір адресувався, складалося з початкових літер кожного рядка, якщо читати їх згори вниз. Цей різновид курйозного вірша використовується і тепер, зокрема в загадках) • У чому полягало значення таких творів для учнів тогочасної школи? (Написання курйозних віршів було поетичним штукарством, але воно сприяло розвитку кмітливості, винахідливості учнів, допомагало їм оволодіти віршовою майстерністю. Великим успіхом користувалися такі твори в тогочасного невибагливого читача, охоче переписувалися і поширювалися) • Через що такі види поезій були вилучені із шкільних підручників поч. ХVІІІ ст. (За штучність, беззмістовність і формалізм) Ііі. Оголошення Теми , Мети Уроку . Мотивація Навчальної Діяльності І V. Сприйняття Й Засвоєння Навчального Матеріалу Краще один раз побачити, ніж сім разів почути. Народне прислів’я 1. Вступне слово вчителя Будь-яка творча діяльність завжди пов’язана з пошуками нових виражальних засобів і форм.

Щоб вплинути на читача, здивувати, вразити його уяву, митці слова часто зверталися до художніх експериментів. В українській поезії до експериментальних явищ належать візуальні (зорові твори). Їх нерідко визначають також як фігурні вірші. Візуальна (зорова) поезія — вірші, які поєднують зорові й літературні елементи в одне художнє ціле. 2. Загальна характеристика зорової поезії 2.1. Суть поняття.

Зорова поезія, поезомалярство, візуальна поезія (від лат. Иізиаііз — зоровий та гр. Роезуз — творення) — семантичний вид мистецтва, котрий надає текстовому символу (літері, слову, знаку, реченню) візуальне трактування через специфічне його розміщення у зображенні або об’єкті. Суть зорової поезії полягає в тому, що зовнішня зорова форма поетичного тексту не лише фіксує усну (звукову) форму, а й разом з нею утворює естетичну єдність, а також може мати цілком самодостатній зміст, бо надає твору додаткової поетичної енергії. Будучи синтетичним утворенням, зорова поезія різною мірою поєднує літературні й зорові елементи, на основі чого виникають її різновиди. 2.2.3. З історії походження цього літературного жанру. Термін «зорова поезія» (уішаї роеігу) З’являється десь у ХІХ ст.

Перші зразки зорової поезії відомі з античної літератури (Фест-ський диск, 1700 р. до н. е.; Вавілонський акровірш, акровіршеві псалми). Значний вплив настановлення зорової поезії мали теоретичні принципи Симоніда («малюнок є німа поезія, а поезія — промовистий малюнок»), перефразований Горацієм як «малюнок та сама поезія». Більш традиційною зорова поезія стає від ІV ст.

до н. е. у творчості таких авторів, як Сіміас Родоський (фігурні вірші у вигляді сокири, яйця, крил), Теокріт (сірінга), Досіад (вівтар), Безантіній (вівтар). Зорові форми в поезії Середньовіччя набирають більш абстрактних ознак, цілком відповідаючи суті християнської релігії, що зверталася до сил невидимих, недосяжних, до Бога (вірш — квадрат, виділений вірш). Становлення зорової поезії в багатьох європейських літературах припадає на період Відродження. Однак найсприятливішим ґрунтом стало бароко з його особливою увагою до форми, синтезу, універсальності, декоративності, консептизму та ін. Зорова поезія у двох її видах — курйозній та емблематичній — залучалася до латиномовних поетик, що вивчалися у вищих навчальних закладах Європи.

Крім релігійних, зорові образи виникали з повсякденного життя (меч, прапор, спис, амфора, гаманець, дерево, зірка, глобус), на тему кохання (серце, троянда, весільний келих), увічнення пам’яті (піраміда, колона), присвяти на якусь подію, прославляння людських чеснот та ін. Хоч елементи зорової поезії з’явилися вже в літературі Київської Русі (декоративне оформлення літер, фігурний текст, написи на предметах), проте як цілісне явище почала формуватися Від другої половини ХVІ ст. у творчості багатьох авторів (Г.

Чуй, С. Беринда, Лазар Баранович, Д. Туптало, А. Кальнофойський, М. Довголевський, Г. Сковорода та ін.

). Найбільший внесок зробив І. Величковський, який у збірці «Млеко… » (1691) теоретично обґрунтував функціонування зорової поезії і подав приклади більш як 20 жанрів (фігурний, узгоджений, співвідносний, онограматичний, квадратний, числовий вірш, вірш-лабіринт, ракові вірші та ін.) Наступний етап у розвитку зорової поезії пов’язаний із модерними напрямками в мистецтві на початку ХХ ст. — футуризмом, дадаїзмом, сюрреалізмом. Їхні представники, часто заперечуючи традиційні засоби версифікації, шукали нові засоби художнього відтворення і надавали значної уваги зоровій поезії (використання різних кольорів, шрифтів, математичних чисел, знаків тощо).

Найпомітніший внесок зробив французький поет Г. Аполлінер, видавши книгу «Каліграми» (1918). В українській літературі цього періоду зорова поезія проявилась у творчості футуристів, лідер яких М. Семенко видав дві збірки «поезомалярств» — «Ка-блепоема за океан» (1920-1921) і «Моя мозаїка» (1922); А. Чужий зробив спробу використати зорові елементи в прозовому творі («Ведмідь полює за сонцем», 1927-1928). Новий міжнародний рух зорової поезії, що виник у середині 1950-х років, дістав назву «конкретна поезія». Будучи в основі своїй поєднанням текстової і графічної форм, конкретна поезія продовжила відхід від традиційної поетики до зосередження на мовному матеріалі, просторовому співвідношенні, динаміці статичного тексту.

Від 1960-х років вона продовжує традицію у творчості поетів як української діаспори (З. Бережан, Л.

Госейко, Я. Балан), так і материкових поетів (М. Мірошниченко, В. Трубай, М.

Король, Волхв Слово-вежа, М. Луговик, В.

Мельник, А. Мойсієнко, В. Лучук, І. Лу-чук, Н. Гончар, І. Іов та ін.

). З 1998 року видається часопис зорової поезії та поезографічного мистецтва «Зрима рима». 2.3. Передумови виникнення зорової поезії: • природна естетична потреба у поєднанні літературних та зорових елементів; • візантійсько-південнослов’янський вплив і пов’язані з ним традиції орнаментики, використання різних зорових форм при оформленні книг і, можливо, конкретні зразки зорових поезій; • греко-латинський вплив, який дав основний поштовх становленню зорової поезії, принісши вже досить вироблену поетичну теорію, підкреслену конкретними творами; • такі стильові особливості бароко, як формальна вишуканість, наочність, декоративність, панегіризм. На цей час існує приблизно 38 жанрів зорової поезії.