Для мене А. С. Пушкін - самий улюблений поет. Пушкінська епоха йде від нас усе далі й далі, але Пушкін від нас не віддаляється, навпаки, з роками він стає нам ближче. Творчість Пушкіна багатогранно. У своїх добутках він міркував на філософські, історичні й соціально-політичні теми, він розкривав всю їхню глибину, використовуючи яскраву антитезу У вірші «Я пам'ятник собі спорудив нерукотворний...» Пушкін підбиває підсумок своєму творчому шляху. Він замислюється про сенс життя, про особливу місію, що дається кожній людині з його народження.

Пушкіна виконав свою місію Я пам'ятник собі спорудив нерукотворний, До нього не заросте народна стежка. Піднісся вище він главою непокірливої Олександрійського стовпа Що значить «вище»? Пушкіна порівнює духовну й матеріальне, живу поетичну думу й мертвий камінь, і в цьому полягає художня вартість вірша.

Головною темою вірша, на мій погляд, є тема пануючи й поета, земного володаря й володаря дум. Геній своєю творчістю сам ставить собі при житті «нерукотворний пам'ятник», тому що він - голос народу, його пророк. Не хто-небудь, а він сам спорудив собі пам'ятник. Звідси багаторазово повторюване «Я». Пушкіна жив і затворів в «жорстоке століття». Він пишався тим, що його поезія була вільної, волала до волі політичної й духовної Олександрійський стовп - це найвища у світі колона, уособлення покірності цареві й владі самого царя.

Пушкіна був придворним нижчого чина, і в той же час він був людиною найвищого покликання й призначення. Так що ж означає «вище Олександрійського стовпа»? Це можна витлумачити і як перемогу «таємничого співака» над цензурою, перемогу над самодержавством.

Пушкіна зіставляє два пам'ятники, пам'ятник матеріальний і пам'ятник духовний. Поет вступає в протиборство з «кумиром» свого часу. Морально Пушкін переміг цього самодержавного «кумир» силою поетичного слова й високою духовністю. Пушкіна дійсно переміг час і простір. Кожний добуток поета неповторно, у кожному своя філософія й краса.

Поезія Пушкіна - це тропа до серця самого поета. У поезії він знаходить сили життя, щоб боротися із самітністю, тому що суспільство його не розуміє, не розуміє його філософські погляди Я вважаю, що творчість Пушкіна - це невичерпне джерело, що, як у казці, напуває «живою водою» усіх, хто до нього доторкається. Воно виховує добрі почуття, які вчать нас любити й розуміти життя. Читаючи й перечитуючи твору Пушкіна, ми щораз відкриваємо для себе щось нове. Уже в першій строфі Пушкін підкреслює народності своєї творчості. Поет «спорудив» собі «нерукотворний пам'ятник», що вище «Олександрійського стовпа», тобто колони, поставленої на честь Олександра I на Палацовій площі Впетербурге. Далі Пушкін говорить про своє історичне безсмертя й пророчо пророкує майбутню широку популярність своєї поезії серед всіх народів Росії.

Це повністю здійснилося в Радянському Союзі, коли добутку великого російського поета, переведені на численні мови вільних братніх народів, проникнули в усі куточки нащей великої багатонаціональної країни й зробили ім'я Пушкіна рідній і близькій всій народностям, неї населяющим. В IV строфі втримується основна думка всього вірша - оцінка Пушкіним ідейного змісту своєї творчості. Пушкіна затверджує, що право на визнання й любов народу він заслужив, по-перше, високою людяністю своєї творчості («почуття добрі я лірою будив»); по-друге, своєю боротьбою за волю («у моє жорстоке століття восславил я волю», а у варіанті цього рядка він називав себе послідовником революціонера Радищева: «вслід Радищеву восславил я волю») ; по-третє, захистом декабристів («і милість до занепалого призивав»). В останній строфі, звертаючись до своєї музи, Пушкін призиває її, «образи не страшачись, не вимагаючи вінця», приймати равнодушно хвалу й наклеп і додержуватися власного покликання. Вірш, відповідно до теми, написано в жанрі греко-римської оди.

У зв'язку із цим і підбор слів, і інтонація відрізняються врочистістю, височиною. Цьому сприяють уведені поетом слов'янізми: спорудив, главою, тленья, пиит, сущий у ній мова, (тобто народ), велінню й інші. По інтонації «Пам'ятник» являє собою врочисте мовлення народного поета-громадянина, що затверджує своє право на історичне безсмертя