Твір на тему "Фарби літа"
Моя улюблена пора року літо
Я не дуже люблю бувати влітку в місті. Гарячий асфальт вулиць, задушливі двори багатоповерхових будинків, що вічно поспішають кудись люди - від усього цього так хочеться втекти подалі. Тому хоча б місяць із самих довгих у році канікул я проводжу на природі, вдеревне.
Звичайно ранком у шкільні дні мене не підняти з постелі. Але на канікулах у селі я часто прокидаюся ні світло ні зоря, щоб пробігтися по росі й зустріти сонце, що піднімається через ліс. Природа пробуджується. У саду співають ранкові птахи, а нічний туман потихеньку відступає й ховається по ярах від перших променів світанку. Тепер самий час іти в ліс за чорницею
Чорниця - ягода ніжна. Так говорить моя бабуся. Цю ягоду потрібно збирати тільки вручну, без усяких «комбайнів» і інших пристосувань. І тоді на майбутній рік на цьому ж місці врожай буде краще колишнього. Це нехитре правило ми завжди дотримуємо, і ліс немов дякує нам - адже з наших розвіданих черничников ми ніколи не вертаємося з порожніми руками
Я люблю літню грозу. Коли після жаркого дня обрій раптом чорніє й блискає спалахами блискавок. Коли прохолодний вітер розгойдує дерева й доносить розкати першого грому. А потім на курну дорогу падають перші краплі довгоочікуваного дощу. Грозу я люблю слухати на горищі старенького бабусиного будинку. Люблю, щоб дощ тарабанив по бляшаному даху, а від гуркотів грому подрагивала земля
Після дощу вода в озері стає теплої, як парне молоко. Озеро в нас велике, а перебуває воно зовсім поруч із селом. Це улюблене місце риболовлі майже для всіх сільських хлопчиськ. Але я не дуже люблю риболовлю, а приходжу сюди купатися. Плаваю я непогано, щоправда, до іншого берега пускатися вплав поки не ризикую. Там кілометр, не менше.
Лугу поруч із озером навесні заливають поталі води. А влітку тут трава по пояс. У цій траві так здорово лежати у вітряний день, слухати її шелест і дивитися, як біжать по небу хмари. А іноді здається, що це я пливу повз хмари на величезному кораблі під зеленими трав'яними вітрилами
А потім наступає вечір, і я вертаюся в будинок бабусі - вона напевно вже приготувала на вечерю щось особливе. Вікна в сад розкриті навстіж. На небі запалюються перші зірки, пастухи женуть із пасовища корів, а десь серед густого листя заводить свою вечірню пісню соловей. Ні, такі канікули я нізащо не проміняю на міські кам'яні джунглі
