Мета: Збагатити учнів новими знаннями про народні промисли України; встановити особливості національного одягу свого краю; виховувати в учнів бажання берегти, примножувати традиції українського народу. Обладнання: Зразки виробів з дерева, глини, соломки, рушники, український віночок. Хід уроку I. Організація учнів до уроку II. Актуалізація опорних знань — Із чого будували хати у давнину?
— Із чого робили посуд? — Які були меблі? — Якими іграшками гралися діти? — В яких костюмах ходили українці? III. Виклад нового матеріалу 1. Ознайомлення учнів із темою і метою уроку. 2. Розповідь учителя. — Із давніх-давен люди будували з дерева хати, меблі, іграшки, з глини робили посуд.
Дерев’яні вироби приваблюють своєю зручністю і гарною формою. (Учні розглядають зразки виробів. ) — Поверхня дерев’яних виробів прикрашається різьбленим орнаментом або розмальовується.
Різьбленими орнаментами прикрашаються блюда, ковші, корзини, тощо. У різних містах і селах України є артілі художніх промислів, вироби яких відомі в нашій країні й поза її межами. Оберегом людини в усі часи був одяг. Він рятував і від холоду, і від недоброго ока. У наш час люди не приділяють цьому уваги і вважають, що чим більше відкритих місць на тілі людини, тим краще. але одяг виконував велику захисну функцію. Вишивка, яку зазвичай робили на комірці сорочки, по низу та на манжетах рукавів, служила оберегом і, як бачимо, наче обрамляла тіло людини, а отже, охороняла від дії всього злого.
Головний убір — це також оберіг: для дівчат — вінок, для жінок — хустка, очіпок, намітка. До віночка в’язали кольорові стрічки. У дівчат вишита блузка і кольорова спідниця була підшита стрічечками, або вишивкою, у хлопців національним одягом була вишита сорочка і кольорові штани, пояс — вишитий і довгий, в усіх — червоні чобітки, жилетки, оздоблені вишивкою. IV . Робота з підручником Опрацювання статті «Народні промисли України». 1. Розгляд малюнків (С 104, 105). 2. Розгляд національного одягу, що зображено у кінці підручника. —Чи доводилося тобі бачити такі вироби? Де?
—Чи маєш ти і твої рідні національний одяг? —Яка особливість костюма твого рідного краю? V . Гра «Хто звідки приїхав» Прочитати вірш І. Січовика, роздивитися ілюстрацію (С. 106), Користуючись малюнком «Національний одяг», визначити, хто звідки приїхав. VI . Підсумки уроку — Які елементи національного одягу є тільки в нашому краї? Костюм якого краю тобі найбільше сподобався?
VII. Домашнє завдання 1. Опрацювати статтю підручника. 2. Дібрати за допомогою дорослих цікаві історичні факти про український віночок. Додатковий матеріал до уроку Із чого для кожного з нас починається Батьківщина? Певно, що починається вона з отчого дому, з рідної хати, де людина з’являється на світ і де вона відходить у вічність. Саме з батьківською домівкою пов’язані найтепліші спогади і почуття кожної людини, до неї лине вона і в щасливі, і в гіркі часи свого життя. Хата — це символ тепла, затишку, добра і надії, захисту і допомоги. Хата завжди була не просто житлом, вона споконвіку виконувала своє Призначення родинного вогнища, де вчили любити рідну землю, батьків, природу.
Народна мудрість говорить, що людина за своє життя має збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину. І починати треба саме з будівництва дому. Колись наші предки, заселяючи нові землі, обирали найкращі, найживописніші місця для зведення осель, де мали жити їхні родини. Хати у нас в Україні найчастіше будували з дерева, глини, соломи, очерету, лози. Були вони хоч і невеликими, але теплими, чепурними, з вікнами до сонця. Обираючи місце для майбутньої хати, українці дотримувались певних традицій: де любить лежати худоба, там і людям буде добре; якщо на обраному для будівництва місці добре росло жито, то це місце гарне для хати.
а ще не можна було зводити хату там, де раніше були поховання; де часто хворіли; на пустирищах, на роздоріжжі, перехресті доріг. Обсаджували хату мальвами, нагідками, любистком, м’ятою, була вона завжди чисто вибіленою, дуже часто розмальованою. В хаті було світло й сонячно, тому й називалася вона світлицею. Гордістю кожної оселі була піч — символ домашнього затишку і тепла. Стояла вона в лівому кутку від входу. В печі готували їжу, на ній спали, вона обігрівала хату. За те дуже шанували її в українській родині.
Кожна господиня після того, як витопить піч, підмітала її, часто підмазувала білою глиною. Народне прислів’я каже: «Яка піч, така й господиня». У правому кутку хати оздоблювали святий кут, або покуть.
Це було місце для ікон, прикрашених рушниками, пахучими травами і квітами. Поряд стояли стіл, лава.
Ліворуч від столу, найчастіше в кутку біля стіни, стояла скриня, де зберігався одяг, рушники, прикраси. Скриня була різьбленою або розписаною орнаментом і тим завжди виділялася серед інших простих селянських меблів. У скриню батьки складали для молодої дівчини-нареченої одяг, постіль, білизну — так званий посаг. Виходячи заміж, молода дружина вивозила скриню з батьківської хати як спогад про своє дівоцтво. Українську хату в будь-якому регіоні прикрашали рушниками, ряднами, килимами; долівку посипали пахучими травами, аби пахло в ній свіжістю, віяло затишком і теплом. Ще один народний символ України, національний оберег — рушник. рушник — це символ злагоди, любові, краси, щасливої долі, надії, захисту від злих сил.
Кожну оселю прикрашали рушники, вишиті руками господині, або ще й ті, що дісталися їй у спадок від матері та бабусі. рушники не лише прикрашали житло, їх також вішали над дверима і вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати. Гарно оздоблений рушник висів на кілочку біля ґанку, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, Спечені паляниці, з ним ходили доїти корову, починали обжинки — рушник супроводжував людину скрізь. По-різному називали рушник, залежно від його призначення. рушник для утирання рук і обличчя — Утирач; для посуду, стола й лави — Стирач; святковий, для застеляння столу — Обрус; для пов’язування сватів — Плечовик. а був ще один — рушник долі. Його готувала мати ще до народження дитини.
Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчинки — калину, щоб дочка була гарною, немов калина. Цей рушничок після народження дитини клала мати під дитячу подушечку. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження, з ним виряджала дитину в далеку дорогу. Цей рушник берегли все життя і клали у домовину, коли людина помирала. У кожному регіоні України рушники мають свої характерні ознаки.
На Київщині, Чернігівщині переважає рослинний візерунок червоного, синьо го та чорного кольорів, для Західної України характерний геометричний візерунок з яскравими барвами. Проте, де б і ким би не вишивалися рушники, для кожного українця вони символізують щастя-долю, рідну домівку, батьківську оселю, мамине тепло. Ще один символ України, найулюбленіша прикраса кожної дівчини в часи дівоцтва наших прабабунь — вінок. Вінок — символ слави, перемоги, успіху; молодості, чистоти, кохання. Вінки з’явилися ще в сиву давнину і були пов’язані у слов’ян з культом Сонця. На честь його у певні дні літа люди плели із квітів, трав, листя вінки, які одягали на голову. Плетіння віночка — то своєрідна наука: потрібно було знати, з яких квітів і коли плести, яке зілля з яким впліталося поруч.
а всього у повному українському віночку могло бути до дванадцяти різних квіток, кожна з яких щось символізувала, була своєрідним оберегом і лікарем. Найпочесніше місце серед рослин, що впліталися у вінок, належало деревію. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, її називають у народі деревцем.
Коли квіти відцвітають, вітер розносить насінини далеко-далеко. Та, хоч би де не проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому й вплели її люди до віночка як символ нескореності.
Мальва, ружа та півонія символізували собою віру, надію та любов. Листя дуба — символ сили, троянда завжди була символом кохання. Біла лілея — символ чистоти і невинності, вважається квіткою Діви Марії. Не менш важливе місце у віночку належало барвінку. Він є символом життя й безсмертя людської душі. Безсмертник у віночку — символ здоров’я. Він лікує багато хвороб, хоч на вигляд дуже скромний.
Ромашка у віночку — наймолодша за своїм віком, її вплели люди тоді, коли переконалися, що вона приносить не лише здоров’я, а й доброту та Ніжність. Її вплітають у вінок поруч з цвітом калини, яблуні і вишні, переплітають з вусиками хмелю — символом гнучкості і розуму. У повному віночку сусідять любисток і волошка.
а ще з цих квітів виплітають окремо віночок відданості. Його дарувала дівчина парубкові, коли він ішов у дорогу. Цвіт маку — символ печалі і туги — вплітали до віночка лише ті дівчата, в чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогами.
Страницы:
1 2
