Сільська проза В. Шукшина Шукшин В. М

Сільська проза В. Шукшина
У російській літературі жанр сільської прози помітно відрізняється від всіх інших жанрів. У чому ж причина такої відмінності? Про це можна говорити винятково довго, але однаково не прийти до остаточного висновку. Це відбувається тому, що рамки цього жанру можуть і не вміщатися в межах опису сільського життя. Під цей жанр можуть підходити й добутки, що описують взаємини людей міста й села, і навіть добутку, у яких головний герой зовсім не селянин, але за духом і ідеєю ці добутки є не чим іншим, як сільською прозою.

У закордонній літературі дуже мало добутків подібного типу. Значно більше їх у нашій країні. Така ситуація пояснюється не тільки особливостями формування держав, регіонів, їх національною й економічною специфікою, але й характером, "портретом" кожного народу, що населяє дану місцевість. У країнах Західної Європи селянство відігравало незначну роль, а все народне життя кипіло в містах. У Росії издревле селянство займало саму головну роль в історії. Не по силі влади (на - зворот - селяни були самими безправними), а за духом - селянство було й, напевно, донині залишається рушійною силою російської історії. Саме з темних, неосвічених селян вийшли й Стенька Разін, і Омелян Пугачов, і Іван Болотников, саме через селян, точніше через кріпосне право, відбувалася та жорстока боротьба, жертвами якої стали й царі, і поети, і частина видатної російської інтелігенції XIX століття. Завдяки цьому добутку, що висвітлюють дану тему, займають особливе місце влитературе.

Сучасна сільська проза грає в наші дні більшу роль у літературному процесі. Цей жанр у наші дні по праву займає одне із провідних місць по читаності й популярності. Сучасного читача хвилюють проблеми, які піднімаються в романах такого жанру. Це питання моральності, любові до природи, гарного, доброго відношення до людей і інші проблеми, настільки актуальні в наші дні. Серед письменників сучасності, що писали або пишуть у жанрі сільської прози, що веде місце займають такі письменники, як Віктор Петрович Астафьев (" Цар-Риба", "Пастух і пастушка"), Валентин Григорович Распутін ("Живи й помни", "Прощання із Запеклої"), Василь Макарович Шукшин ("Сільські жителі", "Любавини", "Я прийшов дати вам волю") і інші

Особливе місце в цьому ряді займає Василь Макарович Шукшин. Його своєрідна творчість залучала й буде залучати сотні тисяч читачів не тільки в нашій країні, але й зарубежем. Адже рідко можна зустріти такого майстра народного слова, такого щирого шанувальника рідної землі, яким був цей видатний письменник

Василь Макарович Шукшин народився в 1929 році, у селі Зростки Алтайського краю. І через все життя майбутнього письменника червоною ниткою пролягла краса й суворість тих місць. Саме завдяки своїй малій батьківщині

Шукшин навчився цінувати землю, працю людини на цій землі, навчився розуміти сувору прозу сільського життя. Уже із самого початку творчого шляху він виявив нові шляхи в зображенні людини. Його герої виявилися незвичними й по своєму соціальному стані й по життєвій зрілості, і по моральному досвіді. Ставши вже цілком зрілим парубком, Шукшин відправляється в центр Росії. В 1958 році він дебютує в кіно ("Два Федір"), а також і в літературі ("Оповідання у возі"). В 1963 році Шукшин випускає свій перший збірник - "Сільські жителі". А в 1964 році його фільм "Живе такий хлопець" удостоюється головної премії на фестивалі у Венеції. До Шукшина приходить всесвітня популярність. Але він не зупиняється на досягнутому. Випливають роки напруженої й кропіткої роботи. Наприклад, в 1965 році виходить його роман "Любавини" і в той же час на екранах країни з'являється фільм "Живе такий хлопець". Тільки по одному цьому прикладі можна судити з якою самовіддачею й інтенсивністю працював художник

А може це квапливість, нетерпіння? Або бажання негайно затвердити себе в літературі на самої міцної - "романної" - основі? Безумовно це не так. Шукшиним було написано всього два романи. І як говорив сам Василь Макарович, його цікавила одна тема: долі російського селянства. Шукшин зумів зачепити за живе, пробитися в наші душі й змусить нас потрясенно запитати: "Що з нами відбувається"? Шукшин не щадив себе, квапився, щоб встигнути сказати правду, і цією правдою зблизити людей. Він був одержимо однією думкою, що хотів додумати вголос. І бути зрозумілим! Всі зусилля Шукшина - творця були спрямовані до цього. Він уважав: "Мистецтво - так сказати, щоб тебе зрозуміли..." З перших кроків у мистецтві Шукшин пояснював, сперечався, доводив і мучився, коли не був зрозумілий. Йому говорять, що фільм "Живе такий хлопець" - це комедія. Він дивується й пише післямову до фільму. Йому підкидають на зустрічі з молодими вченими каверзне запитання, воно тушується, а потім сідає за статтю ("Монолог на сходах").

Колискою, з якої почалося творче життя Шукшина, що дала поштовх до розвитку його приголомшливих творчих сил, стало село. Пам'ять, міркування про життя вели його в село, тут він розпізнавав "найгостріші схлести й конфлікти", які спонукали до широких міркувань над проблемами сучасного життя суспільства. Початок багатьох історичних явищ і процесів Шукшин бачив у післявоєнній діяльності. Після війни він подався в місто, як і багато хто в той час. Майбутній письменник працював слюсарем у Володимирі, будував ливарний завод у Калузі, був різноробом, вантажником, учнем маляра, відновлював зруйновані війною залізниці. Напевно, вся жахлива картина зруйнованої, спаленої післявоєнної землі вплинула на Василя Шукшина, змусила узятися за перо. "Сама потреба узятися за перо лежить, думаю, у душі розтривоженої. Важко знайти іншу таку спонукальну причину, що змусить людину, щось знаючого, поділитися своїм знанням з іншими людьми" - писав Шукшин. Незгладимий слід на творчості Василя Шукшина залишила самобутність і колорит сільського життя. У народності мистецтва цього письменника укладені пояснення феноменальності його дарування, його природності, високої простоти й артистизму. У творчості Шукшина, у його особистості, біографії самобутньо виразилися характер народу, духовний стан, умова його буття в епоху 40- 70-х років - післявоєнного тридцятиріччя

Де брав матеріал для своїх добутків письменник? Скрізь, там, де живуть люди. Який це матеріал, які герої? Той матеріал, і ті герої, які рідко раніше попадали в сферу мистецтва. І знадобилося, щоб з'явився із глибин народних великий талант, щоб з любов'ю й повагою розповів про своїх земляків просту, строгу правду. А правда ця стала фактом мистецтва, викликала любов і повага до самого автора. Герой Шукшина виявився не тільки незнайомим, а почасти незрозумілим. Аматори "дистильованої" прози вимагали "гарного героя", вимагали, щоб письменник видумував, щоб не дай боже не розтривожити власну душу. Полярність думок, різкість оцінок виникали, як не дивно, саме тому, що герой не вигаданий. А коли герой являє собою реальної людини, вона не може бути тільки моральним або тільки аморальним. А коли герой вигаданий на догоду комусь, отут повна аморальність. Чи не звідси, від нерозуміння творчої позиції Шукшина, ідуть творчі помилки сприйняття його героїв. Адже в його героях вражають безпосередність дії, логічна непередбачуваність учинку: те зненацька подвиг зробить, то раптом утече з табору за три місяці до закінчення строку

Сам Шукшин визнавався: "Мені цікавіше всього досліджувати характер людини-недогматика, людини, не посадженого на науку поводження. Така людина імпульсивна, піддається поривам, а отже, украй природний. Але в нього завжди розумна душа". Герої письменника дійсно імпульсивні й украй природні. І надходять так вони в силу внутрішніх моральних понять, може ними самими ще неусвідомлених. У них загострена реакція на приниження людини людиною. Ця реакція здобуває всілякі форми. Веде іноді до самих несподіваних результатів

Обпалила біль від зради дружини Серегу Безменова, і він відрубав собі два пальці ("Безпалий").

Образив очкарика в магазині хам продавець, і він уперше в житті напився й потрапив у витверезник ("А поутру вони прокинулися...") і т.д. і т. п.

У таких ситуаціях герої Шукшина можуть навіть покінчити із собою ("Сураз", "Дружина чоловіка в Париж проводжала"). Ні, не витримують вони образ, принижень, образи. Скривдили Сашку Єрмолаєва ("Образа"), "непохитна" тітка-продавець нахамила. Ну й що? Буває. Але герой Шукшина не буде терпіти, а буде доводити, пояснювати, прориватися крізь стінку байдужості. И...схопиться за молоток. Або піде з лікарні, як це зробив Ванька Тепляшин, як це зробив Шукшин ("Кляуза"). Дуже природна реакція людини совісного й доброго...

Ні, Шукшин не ідеалізує своїх дивних, непутящих героїв. Ідеалізація взагалі суперечить мистецтву письменника. Але в кожному з них він знаходить те, що близько йому самому. І от, уже не розібрати, хто там викликає до людяності - письменник Шукшин або Ванька Тепляшин.