Що робити? Роман (1862 – 1863), у скороченні

Пример HTML-страницы
Пример HTML-страницы

Всі добутки в скороченні цього автора Що робити? Роман (1862 - 1863) Пролог. Роман з початку шістдесятих років (1867 - 1870, незаконч.) 11 липня 1856 р.

у номері однієї з більших петербурзьких готелів знаходять записку, залишену дивним постояльцем. У записці сказано, що про її автора незабаром почують на Ливарному мосту й що підозр ні на кого мати не повинне. Обставини з'ясовуються дуже незабаром: уночі на Ливарному мосту стріляється якась людина. З води виловлюють його прострелений кашкет У той же самий ранок на дачі на Кам'яному острові сидить і шиє молода дама, наспівуючи жваву й сміливу французьку пісеньку про робочих людей, яких звільнить знання.

Кличуть її Віра Павлівна. Служниця приносить їй лист, прочитавши яке Віра Павлівна ридає, закривши особу руками. молода людина, Що Ввійшла, намагається неї заспокоїти, але Віра Павлівна безутішна.

Вона відштовхує парубка зі словами: «Ти в крові! На тобі його кров! Ти не винуватий - я одна... » У листі, отриманому Вірою Павлівною, говориться про те, що пишучий його сходить зі сцени, тому що занадто любить «вас обох»... Трагічній розв'язці передує історія життя Віри Павлівни.

Дитинство її пройшло в Петербурзі, у багатоповерховому будинку на Горохової, між Садовою й Семеновским мостом. Батько її, Павло Костянтинович Розальский - керуючий будинком, мати дає гроші під стан. Єдина турбота матері, Марьи Олексіївни, стосовно Верочке: скоріше видати її заміж за богатого. Недалека й зла жінка робить для цього все можливе: запрошує до дочки вчителя музики, наряджає її й навіть водить у театр. Незабаром гарну смагляву дівчину зауважує хазяйський син, офіцер Сторешников, і відразу вирішує спокусити її.

Сподіваючись змусити Сторешникова женитися, Марья Олексіївна вимагає, щоб дочка була до нього прихильна, Верочка ж усіляко відмовляється від цього, розуміючи щирі наміри ловеласа. Їй вдається абияк обманювати матір, роблячи вигляд, що вона заманює залицяльника, але довго це тривати не може. Положення Верочки в будинку стає зовсім нестерпним. Дозволяється ж воно несподіваним образом До Верочкиному брата Феде запрошений учитель, студент-медик випускного курсу Дмитро Сергійович Лопухів. Спочатку молоді люди ставляться друг до друга насторожено, але потім починають розмовляти про книги, про музику, про справедливий напрям думок і незабаром почувають розташування друг до Друга.

Довідавшись про тяжке становище дівчини, Лопухів намагається їй допомогти. Він шукає їй місце гувернантки, що дало б Верочке можливість оселитися окремо від батьків. Але пошуки виявляються безуспішними: ніхто не хоче брати на себе відповідальність за долю дівчини, якщо вона втече з будинку. Тоді закоханий студент знаходить інший вихід: незадовго до закінчення курсу, щоб мати досить засобів, він залишає навчання й, зайнявшись частками уроками й перекладом підручника географії, робить Верочке речення. У цей час Верочке сниться перший її сон: вона бачить себе випущеної із сирого й темного підвалу й розмовляє з дивною красунею, що називає себе любов'ю до людей.

Верочка обіцяє красуні, що завжди буде випускати з підвалів інших дівчин, замкнених так само, як була замкнена вона Молоді знімають квартиру, і життя їх іде добре. Правда, квартирній господарці здаються дивними їхні відносини: «миленька» і «миленький» сплять у різних кімнатах, входять друг до друга тільки після стукоту, не показуються один одному неодягненими й т.п. Верочке із трудом вдається пояснити господарці, що такими й повинні бути відносини між чоловіками, якщо вони не хочуть набриднути друг другові Віра Павлівна читає книжки, дає приватні уроки, господарює.

Незабаром вона затіває власне підприємство - швальню. Дівчини працюють у майстерні не по найманню, а є її співвласницями й одержують свою частку від доходу, як і Віра Павлівна. Вони не тільки трудяться разом, але разом проводять вільний час: їздять на пікніки, розмовляють. У другому своєму сні Віра Павлівна бачить поле, на якому ростуть колосся. Вона бачить на цьому полі й бруд - вірніше, два бруди: фантастичну й реальну. Реальний бруд - це турбота про самому необхідний (така, которою завжди була обтяжена мати Віри Павлівни), і з її можуть вирости колосся.

Фантастичний бруд - турбота про зайвому й непотрібному; з її нічого путнього не виростає У подружжя Лопухових часто буває кращий друг Дмитра Сергійовича, його колишній однокурсник і духовно близький йому людина - Олександр Матвійович Кірсанов. Обоє вони «грудьми, без зв'язків, без знайомств, пролагали собі дорогу». Кірсанов - людина вольовий, чоловіку-ственний, здатний і на рішучий учинок, і на тонке почуття. Він скрашує розмовами самітність Віри Павлівни, коли Лопухів буває зайнятий, возить її в Оперу, що обоє люблять. Втім, незабаром, не пояснюючи причин, Кірсанов перестає бувати у свого друга, чим дуже кривдить і його, і Віру Павлівну.

Вони не знають щирої причини його «охолодження»: Кірсанов закоханий у дружину друга. Він знову з'являється в будинку, тільки коли Лопухів занедужує: Кірсанов - лікар, він лікує Лопухова й допомагає Вірі Павлівні доглядати за ним.

Віра Павлівна перебуває в повнім сум'ятті: вона почуває, що закохано в друга свого чоловіка. Їй сниться третій сон.

У цьому сні Віра Павлівна за допомогою якоїсь невідомої жінки читає сторінки власного щоденника, у якому сказане, що вона випробовує до чоловіка подяка, а то тихе, ніжне почуття, потреба якого так у ній велика Ситуація, у яку потрапили троє розумних і чималих «нових людей», здається нерозв'язною. Нарешті Лопухів знаходить вихід - постріл на Ливарному мосту.

Пример HTML-страницы
Пример HTML-страницы
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector