Мені хотілося б розповісти про чудову книгу - «Світло далекої зірки» Чаковского. Ця книга розповідає про любов. І, почавши неї читати, уже неможливо відірватися. Дія цієї книги начинется в 1953 році. Ігор - головний герой - відпочиває на море, але раптом йому попадає в руки старий журнал, де він бачить фотографію робітників з якогось заводу. І от серед цих рабочих він побачив неї - Олю. Минуле знову встало перед його очами.
Він згадав, як вони зустрілися в перший раз - це було на самому початку Великої Вітчизняної війни, тоді їхня любов тільки зароджувалася, але їхні шляхи розійшлися. Однак вони випадково зустрілися ще раз, і любов спалахнула з новою силою. Але один раз він одержав повідомлення, що Ольга загинула, виконуючи бойове завдання. Автор, як тонкий психолог, дуже добре зумів передати ті почуття, які опанували в ту мінуту його героєм і біль, і радість, і надія. Нібито оживає для мене герой цього роману, і починаєш переживати разом з ним, співчувати йому, радуватися й переживати за нього. Коли він побачив фотографію, то для нього начебто запалився маяк.
Ігор кинувся розшукувати Ольгу, хоча розумів, що зробити це буде не просто. Автор зіштовхує свого героя з різними труднощами й неприємностями. На його нелегкому шляху зустрічаються різні люди.
Одним глибоко байдужні його почуття, думки, переживання, інші приймають їх близько до серця, намагаються йому допомогти щосили. І дуже добре, що ті, кому байдуже чуже горе, зустрічаються в житті не так вуж і часто. Автор веде свого героя нелегким, тернистим шляхом. Не раз, коли вже здавалося, що ціль близька, він (Ігор) виявлявся в тупику. Але він не втрачав надії.
Він продовжував свої пошуки. І знову виявлявся в тупику, але не здавався.
Адже щораз він був всі ближче й ближче до мети. Зіштовхуючи свого героя з людьми, що близько знали Олю, автор підтримує свого героя, надихає його. А ці люди, що розповідають про Оле, про її сміливість, чесність, доброті, чуйності, допомагають зрозуміти йому, що він не помилився в ній. Це добуток дуже реалистично. І автор намагається бути реалістичним до кінця. Мені б дуже хотілося побачити щасливий кінець, де Оля з Ігорем зустрілися б, але автор вирішує по-іншому.
У той момент, коли Ігор, як ніколи, близький до своєї мети, він довідається, що Оля вмерла. Це місце не можна читати без сліз, здається, що всі навколо валить, але автор допомагає своєму героєві пережити це потрясіння й повернутися до життя, до нового життя.