Тема: У гості до Айзека Азімова. Освітньо-виховна мета: Зацікавити особистістю і творчістю письменника (почуття патріотизму, ввічливість, турбота про людину, протест проти будь-якої форми насильства тощо). Розвивати вміння «світового зору» — «зіницею, як кожна людина, бачачи близько, краями ока вбирати те, що робиться в решті світу». Обладнання: Портрет письменника, виставка його книжок, малюнки учнів — ілюстрації до фантастичних сюжетів. Завдання для творчої групи учнів: Один учень виступає від імені письменника, інші готують запитання, приносять книжки та малюнки для виставки. Тип уроку: Урок-зустріч. Епіграф: Що поробиш — такий образ Світу — То втішає нас, То лякає. Зрозуміти його Подвійність, приймати її Сміливо і навчає фантастика. В.
Греков Ланцюжок навчальних ситуацій: 1. Актуалізація опорних знань (що нам відомо про А.
Азімова). 2. Словникова робота. 3. Слово вчителя (подорож до Америки). 4.
Бесіда (година з Айзеком Азімовим). 5. Підсумки бесіди. 6. Домашнє завдання. 7. Підсумки уроку.
Частина дошки з портретом письменника закрита. 1.
Актуалізація опорних знань. Учитель, {читає напам'ять епіграф уроку і звертається до учнів): Сьогодні на уроці ми спробуємо зрозуміти образ світу, який «то втішає, то лякає», «його подвійність» через сприйняття всесвітньо відомим письменником-фантастом Айзеком Азімовим. —Чи ви чули про нього?
—Які його книжки, оповідання читали? —Про що вони? 2. Словникова робота. Учитель.
Зверніть увагу на слова, записані на дошці. У ході уроку ми будемо пояснювати значення їх, а ті, які вам здадуться найважчими, запишемо до словника. Найчастіше будемо використовувати слово Фантастика. Поясніть це слово. 3. Слово вчителя. Фантастика — з грецької — здатність уявляти.
Це жанр літератури, а також твори, що описують явища й події нереальні, які насправді не існують, з казковими образами. Здатність фантазувати — невід'ємна умова будь-якої творчої праці, але вона посідає особливе місце в літературі. Згадаймо образи билинних велетнів, Баби-Яги, а ще меч-кладе-нець, килим-літак, русалок, джинів, тролів, гномів, ельфів тощо у фольклорі різних народів.
Не менш цікаві фантастичні образи у творчості Ф. Раб-ле, В.
Шекспіра, Т. Мора, Д. Свіфта, Е.-Т. -А. Гофмана, А.
Фран-са, Г. Веллса, Ф. Кафки, К. Чапека, О.
Гріна, М. Булгакова...
Цей ряд можна продовжити. Але сьогодні в нас інша мета. Ми перенесемося у США в гості до людини, яку знає весь світ. її здатність фантазувати сьогодні майже не має Аналогів (подібність до іншого предмета або явища) у світі.
Це — Ай-зек Азімов. Ось ми вже у самому центрі Нью-Йорка, поблизу центрального парку, біля 33-поверхового будинку. Квартира, як це й повинно бути у письменника-фантаста, не на сьомому, а на тридцять третьому небі — на останньому поверсі будинку-велета. Зустрічає нас сам письменник! (Учитель відкриває дошку з портретом, звертає увагу учнів на Підпис-факсиміле (точне відтворення будь-якого графічного оригіналу фотографічним способом, печаткою чи іншою репродукцією). Його зовнішність здалася нам несподіваною й екстраординарною: майже до самих плечей грива вже напівсивого волосся, довгі білосніжні баки англійського лорда кінця минулого століття, картатий піджак, ковбойська сорочка, з-під коміра замість краватки звисає мотузка, протягнена через срібну пряжку. Якби не остання деталь, нам би здалося, що це — герой романів Ч.
Діккенса або В. Теккерея. Господар гостинно запрошує до квартири. Уздовж стін — стелажі з книжками. Увагу привертає велика скляна шафа, яка в сучасній квартирі з низькою стелею виглядає недоречно. Тут зібрано всі його книжки в порядку виходу з друку, кожна має свій порядковий номер.
4. Бесіда. Учні і вчитель ставлять запитання, а учень, який вистуПає від імені письменника, відповідає. Учень. Ми знаємо Вас як одного з найбільш плідних письменників світу. Ось у шафі стоїть книжка під № 200. Про що вона? А.
А. Це перший том автобіографії. Я веду щоденник з 14 років, та й пам'ять у мене досить добра. Скільки я написав книжок?.. Ще не всі полічив. Наприклад, я написав понад дві тисячі статей, час від часу вони виходять збірками...
За це мене прозвали «невиправним роботоманом» (людина, яка не мислить себе без роботи й отримує найвище задоволення від неї). Справді, я дуже люблю процес творення книжки. Мені подобається сидіти за машинкою і спостерігати, як з'являються фрази.
Учень. Ми чули, що Айзек Азімов — «жива друкарська машинка».
Ви самі друкуєте? А.
А. Так. Я працюю один, без секретаря, стенографістки (фахівець, який записує усну мову способом стенографії — системи спеціальних умовних знаків), друкарки, референта (особа, яка складає або читає текст, реферат). Учень. В Україні Вас знають як письменника-фантаста. Чи є у Вас твори інших жанрів?
А. А. Я не люблю, на відміну від багатьох інших письменників, випускати, подібно до сосисочної фабрики, одноманітну продукцію. Пишу наукову фантастику, детективи, оповідання, науково-популярні твори, дослідження з літературознавства... Учень. Скільки років Ви на літературній роботі?
А. А. Почав писати з 11 років. Спочатку це була вимушена забавка: я жив з батьками в одному з найбідніших районів Брукліна. Книжок дома було обмаль, а я дуже любив читати. Тоді я сам почав писати оповідання. Серйозне ставлення до власної творчості прийшло, коли надрукували перше оповідання.
До речі, одна з найпопулярніших моїх книжок «Я — робот» була написана саме в той час. У ч є н ь. Чи переймаєтеся Ви чимось іще, окрім літературної праці? А. А. В юності я розглядав публікації моїх оповідань як другорядне джерело заробітку, який допоміг би мені навчатись у коледжі. Я мріяв стати вченим-хіміком.
Зрештою, я захистив дисертацію з хімії. І сьогодні, за університетською звичкою, мені подобається звертання «професор». Ця професія допомагає у творчості, завдяки їй легко орієнтуюся в питаннях сучасної науки й техніки. Учитель. Чому ж письменник звернувся саме до жанру фантастики? Це засіб втечі від реалій сьогодення, чи форма, яка найкращим чином допомагає описати свій ідеал суспільства майбутнього?
«...Робот не може заподіяти шкоду людині або своєю бездіяльністю допустити, щоб людині була заподіяна шкода...», — так сформулював Азімов у книжці «Я - робот» один із законів робототехніки. Коли читаєш це оповідання, важко позбутися відчуття, що йдеться не про інструкції для механічних «людей», а про сконцентровану в одну фразу людську мораль, еталон поведінки.
А. А. Я пишу про такий світ майбутнього, яким хотів би його бачити. Я не дозволяю собі повчати людей, але водночас не можу не попередити їх про жахливі наслідки, до яких може призвести гонка озброєнь.
Проти цього я завжди виступав. Учитель. Ви гуманіст не тільки у книжках, а й у житті, бо розглядаєте ті чи ті події лише з одного погляду — шкоду чи користь вони дають людству. Здавалося б, письменника-фантаста має втішати те, що розвиток сучасної науки виправдовує пророкування його колег-попередників. Писали про лазери — ось їх уже винайдено. Писали про «суперщити» з електромагнітних променів, які обороняли б від космічних прибульців цілі континенти, — і саме в цьому напрямі працюють нині вчені.
А. А. Сьогодні це дуже просте і страшне запитання: буде жити чи загине наша цивілізація? Ядерна війна зумовить цілковите знищення не тільки всього людства, а й довкілля. Відновити життя тоді на нашій планеті буде практично неможливо. Учитель. Ваше ставлення до сучасності зрозуміле.
Однак який вихід Ви пропонуєте людству? Я пригадую коротеньке, але напрочуд вдале Ваше оповідання під назвою «Необхідна умова». Йдеться про повсталий у відповідь на людську бездушність суперкомп'ютер, який керував майже всією земною економікою. Машина несподівано відмовилася відповідати на запитання людей. Лише через кілька днів знайшовся вчений, який зрозумів причину неполадок і вніс необхідну умову — слова «будь ласка». Почувши ці «чарівні» слова, машина запрацювала.
Так якою ж повинна бути «необхідна умова», щоб життя на нашій планеті було спокійне? А. А.
Для мене — це світ без ядерного озброєння, без воєн, без погроз. Я хочу бачити планету, де турбота про все людство буде головною справою для всіх, а не для окремих урядів. А це можливо лише тоді, коли кожен зрозуміє, що його дім — уся планета!
Мої батьки — вихідці з білоруського селища Петровичів. Я народився на смоленській землі, там, де і перший космонавт Юрій Гагарін.
Страницы:
1 2
