Пидпалий Володимир Олексійович

Дата народження - 09 травня - 1936 Дата смерті - 24 листопада - 1973 Цей щирий, ніжний, вдумливий і прекрасний співає, син Полтавщини, якові любив соромливо й віддано, якій на славу сплів і свій поетичний вінок, проживши до болю мало — лише 37 років. Невиліковна хвороба передчасно обірвала його пісню про рідну землю, про Григорія Сковороду, що мандрував нею, гартуючи дух людський, про Шевченка... Полетіла і його душу "у дорогу за ластівками" (так називається одна з його поетичних збірокта ластівки повертаються з вирію в рідну сторону — повертається й співає своїми віршами. Остання збірка В.

Підпалого "Поезії" вийшла 1986 долі Життя письменника — у його творах. Душу поета — у його віршах. А вісь життєпис Володимира, викладений їм власноручно. Ця сповідь подається отут уперше. "Народився я в селі Лазірках 9 травня 1936 долі, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Степанівна — козачка з хутора Макарівщини, а батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. На дів’ятому році мати була вже круглою сиротою й шукала щастя наймитуванням у Лубнах.

Може тому, коли я підріс і міг вечорами читати їй "Кобзаря", плакала гірко й невтішно, повторюючи завжди одне: "Всі наймити, синочку..." Вона знала тьму казок та приповісток, шанувала загадки й вміла знаходити до них ключ Алі ніколи я не чув, щоб вона співала. Певно, гірке дитинство, як і подалі життя (1943 долі вона стала вдовою), наклало свою печатку на її характер. Мати вміла й любила працювати, кохалася у квітах (вся хата була великим квітником...

) і чистоті. Померла вона самітньою 21 січня 1957 долі, на 53 році свого життя. Я тоді був в армії, а дві доньки повиходили заміж і жили не з нею... Батько працював на залізниці, любив сади й бджільництво, ненавидів тютюн (син палити за нього й за собі) і горілку. Загинув під Києвом 1943 долі.

Пам’ятаю його добрі. Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько садити дерева; батько іде до армії, і т.д. У селі й до сьогодні розповідають про ті, як він співав.

А я пам’ятаю дві його пісні — про Байду та "Ой забіліли сніги". Мабуть тому, що гарне враження про ці пісні запозбавивши мані батько, навіть у виконанні артистів я відчуваю й нині фальш та штучність, які так згубно діють на всі сценічне та вокальне мистецтво України. Учився я у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах.

Любив (і люблю) історію, літературу; донині не знаю й не розумію точних наук. У школі читав дуже багато, алі без ніякісінької системи. 1953 долі закінчив 10 класів; працював у МТС, колгоспі. 1955 долі був мобілізований на флот. Службу служив, алі не любив: нудьгував за степом, садами 1957 долі демобілізувався (через хворобу ніг) і надійшовши до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який і закінчив 1962 долі Перші вірші видрукував на шпальтах комсомольських "Молоді України" та "Зміни" (1958 р.У Державному видавництві художньої літератури 1963 долі вийшла перша збірочка "Зелена гілка", а долею пізніше — "Повесіння" в "Радянському письменникові".

Нині підготував дві книги: "Тридцяте літо" для видавництва "Молодь" та "Книгу лірики". Мрію написати пісню...

Працюю старшим редактором поезії в "Радянському письменникові". Одружений, томлю доньку. Позапартійний. Позаспілковий. Київ, 26 вересня 1966 р.

". До Спілки письменників його прийняли 1967 долі. Того ж долі вийшла у світ і згадувана збірка "Тридцяте літо".

Після того були книжки "У дорогу — за ластівками" (1968) та "Вишневий світ" (1970), а посмертно — "Сині троянди" (1979), "Поезії" (1986), "Пішов у дорогу за ластівками" (1992До останньої книги входять неопубліковані за життя твори В. Підпалого та спогади про нього як поета, редактори, громадянина, людину. З їх він постає борцем за відродження української культури, людиною-подвижником, що в нелегкі 60 — 70-і роки підтримував справжню літературу, писав і редагував справжні твори У багатьох віршах Володимира Підпалого живе дух його рідного краю, почуття любові до Полтавщини. Серед їх вірші "Зірка", ("Пам’ятаю: над шляхом Лубенським:.."), "Осінній сон", "Пам’яті матері", "Вечірнє", цикл "Григорій Сковорода" та ін. Володимир Підпалий помер 24 листопаду 1973 долі >Cheap viagra