Пам’ятник літературному героєві: Василю Теркину

Пример HTML-страницы
Пример HTML-страницы

Автор не змушує свого героя робити якісь видатні подвиги. Хоча, як знати... Одна переправа, так збитий літак, так узятий у полон ворожа мова чого коштують... Мені подобається життєлюбство Василя Теркина. Щодня він дивиться в очі смерті на фронті, де ніхто «не зачарований від осколка-дурня, від будь-якої дурної кулі».

Часом він мерзне, часом голодує, не має звісток від рідних. Але Василь ніколи не сумує. Живе й радується життю: Курить, їсть і п'є зі смаком На позиції будь-який Він може переплисти крижану ріку, тягти, надриваючись, мови.

Але от змушена стоянка, «а мороз - не стати, не сісти». І Теркин заграв на гармоні: И від тої гармошки старої, Що залишилася сиротою, Якось раптом тепліше стало На дорозі фронтовий Теркин - душу солдатської компанії. Недарма товариші люблять слухати його те жартівливі, а те й серйозні оповідання. От вони лежать у болотах, де перемокшая піхота мріє вже навіть про те, що «хоч би смерть, так на сухому». Сипле дощик.

І навіть покурити не можна: розмокнули сірника. Солдати геть усе клянуть, і здається їм, «гірше немає вже лиха». А Теркин посміхається й починає довге міркування. Говорить він про те, що поки солдат почуває лікоть товариша, він сильний. За ним батальйон, полк, дивізія.

А те й фронт. Так що там: вся Росія! От торік, коли німець рвався до Москви й співав «Москва моя», - тоді й потрібно було журитися. А нині ворог зовсім не той, «цією піснею торішньої -нині німець не співак». Василь у важкі мінути завжди знаходив потрібні слова, які могли б утішити його товаришів. Такий вуж у нього талант Однак сама пронизлива, на мій погляд, глава - глава «Смерть і воїн», у якій герой, поранений, лежить на снігу й замерзає. І чудиться йому, що прийшла смерть Сніг під ним, набрякши кров'ю, Узявся купою крижаний Смерть схилилася до узголів'я: Ну, солдат, підемо із мною.

И чого вуж, здавалося, триматися за це життя, де вся радість тільки в тім, що або змерзнути, або рити окопи, або боятися, що вб'ють тебе... Але не такий Василь, щоб легко здатися Косою: Буду плакати, вити від болю, Гинути в поле без сліду Але тобі по добрій волі Я не здамся ніколи. И воїн перемагає смерть: И подумала вперше Смерть, стежачи з боку: «До чого вони, живі, Меж собою свої - дружні. Тому й з одинаком Злагодити потрібно зуміти. Знехотя даєш відстрочку».

И, зітхнувши, відстала Смерть «Книга про бійця» була дуже потрібної на фронті, вона піднімала дух солдатів, вела їх до перемоги. Цілковитого самовладання й властивого йому гумору Теркин не втрачає не тільки в смертельно небезпечних ситуаціях, але й у психологічно не менш, а, може бути й більше напружених сценах спілкування з вищестоящими чинами. «З посмішкою небоязкої» і словами, які їй під стать, звертається він після переправи до полковника й так само спокійно реагує потім на виклик до генерала. На відміну від Моргунка, героя ранньої поеми Твардовского «Країна Муравия», Теркин ніде не стає веденим - він сам собі й іншим політрук - не в ідеологічному, звичайно, розумінні, а в сугубо людському змісті. Герой розуміє, що саме на таких, як він, чорноробів війни, тримається фронт, що такі, як він, незамінні, але аж ніяк не бравірує цим - просто зберігає власне достоїнство. Він поважає армійські закони, своїх командирів, про що говорить хоча б глава «Генерал», але він прямий і сміливий тому, що в роки Великої Вітчизняної війни субординацію відчутно потіснило або, у всякому разі, доповнило фронтове братерство - розуміння, співчуття й довіра, загальний борг, порив і духовне споріднення, що зв'язали воїнів різних рангів і поколінь.

Образом Теркина Твардовский знімає неминуче начебто б в армії протиріччя між незалежністю й підпорядкованістю - це добре відчув і не преминув підкреслити у своїх спогадах про поета прославлений генерал Горбатов. Автор дорожить неофіційним розумінням що відбувається, усвідомлюючи, що старшинство на війні - річ досить відносна. Про цьому прямо говориться в рядках, що не ввійшли, на жаль, в остаточний текст: Але над кожним генералом Хто б не був він такий - Є інший - великий над малим - А над тим ще іншої, що старше, Є щабель - хоча б одна И над самим старшим - маршал И над Маршалом Війна... У вирішальний для суспільства година ніхто не може поставити себе над Війною, а тим більше над Життямям, що завжди «велику війну». От чому, між іншим, немає в «Книзі про бійця» ні ім'я того, головного, Маршала, ні славослів'їв у його честь, які залишалися обов'язковими й у літературі 1941-1945 років, яких в інших, менш значних випадках не уникав і сам Твардовский. От чому в центрі добутку - людин самий смертний і самий земний: «У ньому - пафос піхоти, війська, найближчого до землі, до холоду, до вогню й смерті».

По роду служби й духу своєму Василь Теркин найбільш чуйний до законів війни й життя. Йому всі сподручно, скрізь зручно - особливо в колі бойових товаришів. Він завжди потрібний, всіма любимо.

У кожній справі він мастак, умілець, вона може зіграти на гармоні, полагодити годинники, готовий побудувати будинок, скласти пекти; але зараз герой воює й воює так само до діла, спокійно й упевнено. При тій «загальності змісту», що вмістив у себе знаменитий образ, його власні якості не одному йому належали. І навпаки: він виражає широкий розвиток особистісного початку, неминуче в умовах такої війни. Василь Теркин - самостійний характер, що виразив повноту національного буття, особистість, що стихійно виникла в співтоваристві людей "Василь Теркин" залишається однієї із самих улюбленому й знаних у народі книг.

І пояснюється це в чималому ступені саме її співзвуччям нашої сучасності. Співзвуччям у самому корінній і головному - у моральній атмосфері книги, у тім загальному відношенні поета до миру й до людини, що явно або приховано живе в кожної неї рядку На сторінках "Книги про бійця" панує дух щирості й волі. Ця внутрішня творча воля художника позначається тут у всім: і в дивної, воістину пушкінської природності вірша, і в мудрій простоті живого, точного слова, і в невимушеності довірчих звертань до друга-читача. А саме головне, вона знаходить вираження в безкомпромісній правдивості й чесності цієї книги, знаменитою своєю бадьорістю й гумором, але ні в чому не обошедшей, не згладивши ший вага й гіркота війни. Відверто й прямо говорить поет про гіркоту відступів, про тяготи солдатського побуту, про страх смерті, про гору бійця, що поспішає в тільки що звільнене рідне село й довідається, що немає в нього більше ні будинку, ні дружини, ні сина

Пример HTML-страницы
Пример HTML-страницы
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector