Список добутків у скороченні цього автора Щоденник зайвої людини. Повість (1848 - 1850) Місяць у селі. Комедія (1850, опубл. 1855) Рудин.
Роман (1855) Ася. Повість (1858) Дворянське гніздо.
Роман (1858) Напередодні. Роман (1859) Перша любов. Повість (1860) Батьки й діти. Роман (1862) Дим.
Роман (1867) Новина. Роман (1876) Клара Милич (Після смертиповесть (1883) Нежданов одержує місце домашнього вчителя в Сипягиних у момент, коли дуже має потребу в грошах, ще більше в зміні обстановки.
Тепер він може відпочити й зібратися із силами, головне ж - він «випав з-під опіки петербурзьких друзів». У Петербурзі жив він у темній кімнатці із залізним ліжком, етажеркою, заставленої книгами, і двома немитими віконцями. У цю кімнату й з'явився один раз солідний, зайво самовпевнений пан - відомий чиновному Петербургові Борис Андрійович Сипягин. На літо йому потрібний учитель для сина, і флігель-ад'ютант князь Г. («здається, ваш родич») рекомендував саме Олексія Дмитровича При слові «родич» Нежданов миттєво червоніє. Князь Г.
- один з його братів, що не визнають його, незаконнонародженого, але виплачивающих йому з волі покійного батька щорічну «пенсію». Олексій все життя страждає від двозначності свого положення. Із цієї причини він так болісно самолюбний, так нервовий і внутрішньо суперечливий. Не по чи цій причині й так самотній? . Для зніяковілості в Нежданова приводів предосить. У прокуреній клетушке «князівського родича» Сипягин застав його «петербурзьких друзів»: Остродумова, Машурину й Паклина.
Неохайні фігури, важкий і незграбні; недбалий і старенький одяг; грубі риси особи, в Остродумова ще порите віспою; голосні голоси й червоні великі руки. У їхньому вигляді, щоправда, «позначалося щось чесне, і стійке, і працьовите», але поправити враження це вже не могло. Паклин був до надзвичайності маленькою, непоказною людиною, дуже страдавшим від цього через жагучу любов до жінок. При мізерному росту він був ще Сила (! ) Сам-Сонич (!!
Втім, подобався студентам веселою жовчю й цинической жвавістю (російський Мефистофель, як назвав його у відповідь на іменування російським Гамлетом Неждановзадевало Паклина й неприхована недовіра до нього революціонерів От від цього всього відпочивав тепер Нежданов. Він не далекий був естетическому, писав вірші й ретельно приховував це, щоб «бути як всі». У Сипягиних великий кам'яний будинок, з колонами й грецьким фронтоном. За будинком прекрасний, доглянутий старий сад. Інтер'єр має відбиток новітнього, делікатного смаку: Валентина Михайлівна цілком розділяє не тільки переконання, але й пристрасті чоловіка, ліберального діяча й гуманного поміщика.
Сама вона висока й струнка, особа її нагадує про Сікстинську Мадонну. Вона звикла бентежити серцевий спокій, причому зовсім не для того, щоб завести особливі відносини з об'єктом свого підбадьорюючої уваги. Нежданов не уник його, але швидко зрозумів відсутність, так сказати, змісту в її ледь уловимої призивности й демонстрації нібито відсутності дистанції між ними Схильність її підкоряти й верховодити особливо очевидна у відносинах з Маріанною, племінницею чоловіка. Її батько, генерал, був засуджений за розтрату й відправлений у Сибір, потім прощений, повернувся, але вмер у крайній бідності.
Незабаром умерла й мати, а Маріанну дав притулок дядюшка Борис Андрійович. Дівчина живе на положенні бідної родички, дає уроки французького синові Сипягиних і дуже тяготиться своєю залежністю від владної «тіточки».
Страждає вона й від свідомості, що навколишньої відомо про безчестя її сімейства. «Тіточка» уміє як би невзначай згадати про цьому перед знайомими.
Взагалі ж вона вважає її нігілісткою й безбожницею Маріанна не красуня, але приваблива, а прекрасним додаванням нагадує флорентійську статуетку XVIII в. Крім того, «від усього її істоти віяло чимсь сильним і сміливим, стрімким і жагучим». чиДивно, що Нежданов бачить у ній родинну душу й обертає на неї своя увага, що не залишилося безмовним. Але в Маріанну жагуче й безнадійно закоханий брат Валентини Михайлівни Сергій Михайлович Маркелов, некрасива, похмура й жовчна людина. На правах родича він буває в будинку, де головні принципи - воля думок і терпимість, і за столом сходяться, скажемо, Нежданов і крайній консерватор Калломийцев, що не приховує нелюбові до нігілістів і реформ Зненацька виявляється, що Маркелов приїхав заради зустрічі з Неждановим, якому привезли лист «самого» Василя Миколайовича, що рекомендує їм обом взаємодіяти «у поширенні відомих правил». Але поговорити краще в маєтку Маркелова, а те в будинку сестри й стіни мають вуха У Сергія Михайловича Нежданова чекає сюрприз.
У вітальні при світлі гасової лампи п'ють пиво й курять Остродумов і Машурина. До чотирьох ранку йдуть розмови про те, на кого б можна було покластися. Маркелов уважає, що треба залучити « механіка-керуючого» місцевої бавовнопрядильної фабрики Соломина й купця з розкольників Голушкина. У себе в кімнаті Нежданов знову почуває страшну щиросердечну утому. Знову багато говорено, що треба діяти, що настав час приступитися, а до чого, ніхто так і не знає.
Його «петербурзькі друзі» обмежені, хоча чесні й сильні. Втім, ранком він помітив на особі Маркелова сліди тої ж щиросердечної утоми нещасної, невдачливої людини Тим часом після відмови Маркелову Маріанна й Нежданов усе більше почувають взаємну симпатію. Олексій Дмитрович знаходить навіть можливим розповісти дівчині про лист Василя Миколайовича. Валентина Михайлівна розуміє, що парубок зовсім відвернувся від її й що винувато отут Маріанну: «Треба вжити заходів». А молоді люди вже переходять на «ти», незабаром треба й пояснення. Це не залишилося таємницею для г-жи Сипягиной.
Вона підслухала це у дверей Соломин, до якого відправляються Нежданов і Маркелов, колись два роки проробив в Англії й сучасне виробництво знає відмінно. До революції в Росії ставиться скептично (народ не готовон завів при фабриці школу й лікарню. Це його конкретні справи. Взагалі є дві манери вичікувати: вичікувати й нічого не робити й вичікувати так посувати справу вперед. Він вибрав друге По шляху до Голушкину них попадається Паклин і зазиває їх в «оазис», до дідків - дружинам Фимушке й Фомушке, які продовжують жити, начебто надворі XVIII в. У якому побуті народилися, виросли й сполучалися шлюбом, у тім і залишилися.
«Стояча вода, але не гнила», - говорить він. Є отут і двірня, є старий слуга Каллиопич, упевнений, що це в турков буває воля. Є й карлиця Пуфка, для розваги Обід Галушкин задав «з форсом».
У п'яному куражі купець жертвує на справу великі суми: «Помнете Капітона!» По дорозі назад Маркелов дорікає Нежданова в невір'ї в справу й охолодженні до нього. Це не позбавлено підстав, але підтекст іншою й продиктований ревнощами. Йому все известно: і з ким пояснювався красавчик Нежданов, і в кого після десяти вечора був він у кімнаті. (Маркелов одержав від сестри записку й дійсно знав усе.
) Тільки отут не заслуги, а відоме щастя всіх незаконнонароджених, всіх ви...ков! Нежданов обіцяє після повернення надіслати секундантів. Але Маркелов уже отямився й молить простити: він нещасний, ще в молодості «обдурила одна».
От портрет Маріанни, колись сам малював, тепер передає переможцеві. Нежданов раптом почуває, що не має права брати його.
Вес сказане й зроблене здалося неправдою. Однак, тільки-но вглядівши дах сипягинского будинку, він говорить собі, що любить Маріанну У той же день відбулося побачення. Маріанну цікавить усе: і коли почнеться, нарешті; і який із себе Соломин; і який Василь Миколайович. Нежданов відзначає про себе, що його відповіді - не зовсім те, що він у дійсності думає. Втім, коли Маріанна говорить: потрібно бігти, він викликує, що піде з нею на край світла Сипягини тим часом роблять спробу переманити до себе Соломина. Запрошення відвідати їх і оглянути фабрику той прийняв, але перейти відмовився. У дворянина фабрична справа не піде ніколи, це чужинці.
Та й у самого поміщицького землеволодіння майбутнього немає. Купець прибере до рук і землі. Маріанна, слухаючи слова Соломина, усе більше переймається довірою до обґрунтованості людини, що не може збрехати або прихвастнуть, що не видасть, а зрозуміє й підтримає.
Вона ловить себе й на тім, що порівнює його з Неждановим, і не на користь останнього. От і думка піти обом від Сипягиних Соломин відразу зробив реальністю, запропонувавши притулок у нього на фабриці И от перший крок назустріч народу зроблений.
Вони на фабриці в непомітному флигельке. У допомогу відряджені відданий Соломину Павло і його дружина Тетяна, що дивується: молоді люди живуть у різних кімнатах, чи люблять один одного? Збираються разом поговорити, почитати. У тому числі вірші Олексія, які Маріанна оцінює досить суворо. Нежданов зачеплений: «Поховала ж ти їх - та й мене до речі!» Настає день «іти в народ».
Нежданов, у каптані, чоботах, картузі зі зламаним козирком. Його пробний вихід триває недовго: мужики глухо ворожі або не розуміють, про що мовлення, хоча життям незадоволені.
