x x
menu

Моє відношення до лірики пастернаку

Твір по літературі: Моє відношення до лірики пастернаку

Він нагороджений якимсь вічним дитинством,

Тією щедрістю й пильністю світил,

И вся земля була його спадщина,

А він її з усіма, розділився

Ганна Ахматова

Колись Марина Цветаева в запалі полеміки викликнула: "Де людина до кінця понявший Пастернаку?". И сама ж пояснила: "Пастернак - це "тайнопис", "шифр". Хіба це не попереджувальний сигнал для таких, як я, для тих, хто відправляється мандрувати по морю, назва якого "Лірика Бориса Пастернаку".

Творчий шлях Пастернаку складний і тернистий. Його поезія викликала суперечливі оцінки. Але його глибоке проникнення в таємниці людської душі, природи, Вселеної, а також свіжий, схвильований вірш завжди вражали й вражають цінителів поетичного

Мистецтва

Ми знаємо, що великі росіяни поети двадцятого століття формувалися в складних і суперечливих зв'язках з різними літературними течіями. А. Блок починав як символіст, В. Маяковський - як футурист, А. Ахматова - як акмеист. Борис Пастернак як поет перетинався відразу із двома плинами: із символізмом і футуризмом, із Блоком і Маяковським. Вплив літературних напрямків освіжило мову його поезії

Що ж дозволило Борисові Пастернаку виділитися серед сучасників? Розвитку таланта сприяло те, що майбутній поет ріс у сприятливій атмосфері: його батько - академік живопису, мати - відома піаністка. Він учився за кордоном, вивчав філософію, захоплювався історією, літературою, музикою. Тому-Те й подобається мені його творчість, добірністю й музикальністю вірша

Поезія Пастернаку призиває вслухатися, вдивитися в мир, але не вторгатися в нього, щоб не порушити гармонію природи. Рання лірика Пастернаку - це преклоніння перед природою:

Лютий. Дістати чорнила й плакати!

Писати про лютий ридма,

Поки гуркітлива сльота

Весною чорну горить

Сльози захвату й трепет душі - постійні супутники його спілкування із природою. Борис Пастернак проголошує: природа - величезний живий організм, у якому є душу, любов і мова. Про це він говорить і у вірші "Весна" і в багатьох віршах зі збірника "Сестра моя - життя".

У крапель - вага запонок,

И сад зліпить, як плесо,

Окроплений, закапаний

Милъоном синіх зліз

У цьому вірші поет говорить про сад, по якому пробігають перші промені сонця, і він, "окроплений, закапаний" минулої вночі дощем (до речі, дощ - любимейшее явище природи Пастернаку), загоряється, "зліпить" мимовільного спостерігача

Говорячи про лірика Пастернаку, слід зазначити, що поет не міг та й не хотів "замикатися" тільки на темі природи. Дві революції (1905 і 1917 р.), три війни (перший світовий, цивільний і другий світова), роки сталинщини, хрущовської відлиги - от що вмістилося в рамки одного життя. Першої російської революції присвячені поеми "Дев'ятсот п'ятий рік", "Лейтенант Шмидт".

У його лірику ввірвалася тривога, що винищує людські життя громадянська війна болем пронизує його вірші:

А в наші дні й повітря пахне смертю:

Відкрити вікно що жили відчинити

Про це говорить він в 1918 році у вірші "Розрив". Мені дороги твору Бориса Пастернаку, у яких розкривається його творча особистість. Це вірші "Тиша", "Ніч". У них звучить любов до життя, воно вселяє нам свою любов до буття, хоча всі отчетливее й глибше усвідомлює, що вони від нього йдуть. Настільки ж сильна його любов до творчості: "Ціль творчості - самовіддача" ("Бути знаменитим некрасиво..."), до жінки ("Ева", "Жінки в дитинстві"). Всі, чим Пастернак так дорожив все життя, збережене й передане в його останніх віршах:

Природа, мир, схованка вселеної,

Я службу довгу твою,

Обійнятий тремтінням таємної

У сльозах від щастя відстою

("Коли розгуляється")

У віршах останнього років виразно відчуваються ноти глибокого драматизму. Своє місце в житті він називає "тяжким" ("Тіні вечора волосся тонше..."). Він просить зм'якшити йому "гіркота фатальної години":

Прощай, розмах крила розправлений,

Польоту вільного завзятість...

Особливо підкуповують мене вірші, написані опальним поетом. Гіркота образи, біль душі вилилися в них:

Я пропав, кок звір взагоне.

Десь люди, воля, світло,

А за мною шум погоні,

Мені назовні ходу немає. ...

Що ж зробив я за капость,

Я вбивця й лиходій?

Я увесь світ змусив плакати

Над вродою землі моєї

("Нобелівська премія", 1959)

В останніх рядках цього вірша звучить надія на пришестя нової ери - милосердя й справедливості. На жаль, Борис Пастернак міг про це, як і ми сьогодні, тільки мріяти

Вірю я, прийде пора -

Силу підлості й злості

Здолає дух добра

Важко читати Пастернаку, складний малюнок творчого шляху його, але його внесок у нашу поезію досить значний. Його довгий час від нас ховали. Тепер ми знаємо чому. Тому з кожним новим прочитанням його віршів ми будемо любити його більше й більше.

teacher

Материал подготовлен с учителем высшей категории

Ильина Галина Сергеевна

Опыт работы учителем 36 лет

Популярные материалы

Рейтинг

0/0 icon

Вы можете оценить и написать отзыв

Делитесь проектом в соцсетях

Помоги проекту!

Есть сочинение? Пришли его нам и мы его опубликуем!

Прислать