Мокульский С. Історія західноєвропейського театру , т. 2. Англійська сцена й актори XVIII століття

Мокульский С. Історія західноєвропейського театру, т. 2.

Англійська сцена й актори XVIII століття. ответствующего стилю втілення цієї нової драматургії на сцені "Джерело: Література Освіти)­венне значення для англійського театрального 'мистецтва.

У буржуазній Англії XVIII століття, на відміну від Англії періоду Реставрації, на театр стали дивитися не тільки як на розвагу. Вплив просвітительства позначалося в тім, що театру після революції 1688 року стали надавати усе більше виховне значення. Однак поряд із цієї основний ідей­ але-виховною установкою в англійському театрі XVIII ве­ка досить важливу роль продовжує грати погоня за зані­мательностью видовищ. Відповідаючи запитам глядача, англійські г"Джерело: Література Освіти)­подствовать, в англійському театрі XVIII століття, відіграють видну роль також опера, балет і пантоміма. Ці жанри частково співіснували із драмою в тих самих театрах, частково пе­реносились у нові, спеціальні театри "Джерело: Література Освіти) був створений шляхом слия­ния існуючих дотоле в Лондоні двох труп — "трупи Короля" і "трупи Герцога Йоркского" — у єдину моно­польную трупу, що мала досить солідну матеріальну ба­зу й позбавлену необхідності конкурувати з яким-небудь іншим театром.

Це принесло театру Дрюри-Лейн великий ма­териальний успіх, яким він був зобов'язаний у першу чергу своїй чудовій трупі на чолі зі знаменитим трагічним актором Томасом Беттертоном. Однак, незважаючи на успішний хід справи, у театрі Дрюри-Лейн незабаром почалися зіткнення між акторами й театральними предпринимате­лями. "Джерело: Література Освіти) відновило проти нього провідних акторів Дрюри-Лейн, які зрештою пішли з нього й домоглися в 1695 році ліцензії на відкриття в Лондоні другого драматичного театру. Так у Лондоні фактично перестала існувати театральна монополія, що трималася всі­го тринадцять років (1682—1695). "Джерело: Література Освіти)­нисного залу Лизля, у якому в 60-х роках XVII століття грало трупа Девенанта. Однак спритному Кристоферу Ричу вдалося в 1704 році одержати в оренду також і цей театр, заснований групою збіглих від нього акторів.

Після смерті батька син Кри­стофера Джон Рич (1682—1761), знаменитий актор пантоми­ми перешикував цей театр і заново відкрив його в 1714 році за назвою Линкольнс-Инн-Фильдс. Саме в цьому театрі була поставлена в 1728 році "Опера жебрака" Гея. В 1732го Д"Джерело: Література Освіти)" Ковент-Гарден" — по тім районі Лондона, у якому він перебував.

Протягом усього XVIII століття й першої половини XIX століття Ковент-Гарден був драматичним театром, як і театр Дрюри-Лейн, з кото­рим він увесь час конкурував "Джерело: Література Освіти) похитнуто на початку XVIII століття стихійно виникали непривілейовані ними театрами, що підривали монополію привілейованих. Серед цих театрів особливо виділявся Маленький театр Хеймаркете, у якому працював спочатку Фильдинг, а потім Фут В 1737 році привілейоване положення театрів Дрю ри-лейн і Ковент-Гарден було закріплено "Актом про цензуру", що зіграла настільки фатальну роль у біографії Фильдинга.

Сог ласно цьому акту, були закриті три непривілейованих театри, а театри Дрюри-Лейн і Ковент-Гарден одержали исклю­чительное право на постановку так званої "правильної", тобто високолитературной, класичної драматургії. Таким чином, театри Дрюри-Лейн і Ковент-Гарден були під­линними центрами лондонського театрального життя XVIII століття. Театри ці існують в Англії дотепер, але Ковент-Гар­ден з 1858 року є оперним театром, а Дрюри-Лейн. не має постійної трупи й ставить п'єси "легенів" жанрів •— оперети, ревю й т. п. "Джерело: Література Освіти)­гом Ванбру в 1705 році в Хеймаркете.

Спочатку він перед­призначався для драматичних спектаклів, але потім завдяки його місткості й чудовій акустиці був перетворений в оперний і одержав найменування театру Корольови. У цьому театрі виконувалася італійська опера, пользовавшаяся громад­ним успіхом в англійської аристократії. Ці оперні спік­такли були повністю імпортними: композитори, співаки, музиканти були все іноземцями, головним чином итальян­цами. Починаючи з 1712 року в Лондоні оселився німець­кий композитор Георг-Фрідріх Гендель (1685—1759), про­живший тут до самої смерті. Він з'явився найбільшим перед­ставителем і пропагандистом в Англії італійської опери. Італійська опера була в Англії чисто аристократичною розвагою. Як відомо, Георг I, перший англійський король із ганноверской династії, був німцем, що совер­шенно не знав англійської мови.

Природно, що для нього і його наближених опера була єдиним доступним видом театральних подань "Джерело: Література Освіти)"На­ша сцена перебуває в дуже сумному положенні,— пише сов­ременник. — Між театрами Хеймаркет і Дрюри-Лейн проис­ходить запекле змагання, і дві сестри — Музика й Поезія — сваряться, немов дві рибні торговки в Биллингсгете; [... ] Кращі з акторів повинні поступитися місцем горлатій італійці, голос якої для мене менш приємний, чим блазень, що грає на рашпілі". Однак боротьба між театрами Дрю­ ри-лейн і Хеймаркет була позбавлена принципового характеру, тому що обидва театри були чисто аристократичними, і кін­куренция між ними виникла через збори "Джерело: Література Освіти)­вала ще пантоміма, пользовавшаяся особливо шумним і дли­тельним успіхом.

Пантоміма була винаходом англійського театру XVIII століття. Популярність пантоміми була в Англії настільки велика, що при постановці пантомім було прийнято піднімати ціни на місця. Матеріальна вигідність постановки пантомім пояснює пристрасть до цього жанру спритних підприємців типу Кристофера Рича або його сина Джона. Останній успадкував від свого батька не тільки його патенти на керівництво двома привілейованими театрами, але і його смак до пантоміми. Цей смак особливо зміцнів у Джона Рича після того, як він безуспішно испробовал себе в трагедії. Якщо в Рича не було даних для трагедії, зате він був гарним мі­мом, що превосходно усвоили манеру гри італійських акторів і исполнявшим роль Арлекіна.

Відомо, що італійські ак­тери вперше з'явилися в Англії в другій половині XVI ве­ка й мали тут великий успіх. Популярність італійських комедіантів в Англії тривала в XVII і XVIII століттях Отже, в Англії були наявними всі умови для натурализацииитальянской комедії масок. Ця натуралізація й відбулася у формі пантоміми "Джерело: Література Освіти) який дав у своїй книзі "Історія мімів і пантомимов" (1728) повний перелік всіх подань пантомім в Англії XVIII століття. Відповідно до цьому перечнюд першою англійською пантомімою були "Тракти­рние шахраї", представлена в Дрюри-Лейне в 1702 році. Авто­ром і постановником цієї пантоміми "по італійському образ­цу" був Джон Уевер. Після постановки цієї пантоміми була велика перерва до 1716 року, коли кількість пантомимиче­ских спектаклів дуже зросло. Пантоміми ставилися в театрах Дрюри-Лейн і Линкольнс-Инн-Фильдс.

Для першого театру пантоміми складали Уевер і Термонд, для другого театру — Джон Рич. Пантоміми, що ставилися в обох театрах, часто мали ті самі назви й сюжети "Джерело: Література Освіти)­тических циклів: 1) антично-міфологічного, 2) італійсько^-комедійного, 3) староанглийско-фарсового, 4) современно-сати­рического. Пантоміма мала ряд точок дотику, з од­ний сторони, з оперою, з іншого боку, з фарсом. Дуже ча­сто німа дія основних персонажів пантоміми сполучалося з діалогом або співом інших персонажів, з танцями й акроба­тикой. Глядачі особливо захоплювалися в пантомімах усякими ері - - лищними ефектами, трюками, перетвореннями й т. п. "Джерело: Література Освіти)"Персея й Анд­ромеди" Уевера (1716) серйозна частина спектаклю була ви­тримана в чисто оперному стилі, а комічні сцени були всі побудовані за зразком італійської комедії масок.

Серед пер­сонажей нижчого, комедійного плану ми знаходимо тут іспанського купця, батька Коломбини; петиметра, закоханого в До­ломбину; чарівника Арлекіна, теж закоханого в Коломбину, і інших. В інших пантомімах у серйозну дію вплітають­ся чисто англійські комічні типи, які здаються сошед­шими із гравюр Хогарта. "Джерело: Література Освіти)­торих пускалися в хід різні постановочні трюки, віл­шебние перетворення.

Так, у пантомімі Хилля "Закоханий­ний Мерлин, або Молодість проти магії" (1760) крісло, на якому сидить Арлекін, поступово перетворювалося в человече­скую фігуру й приймало вигляд чарівника Мерлина. У дру­гих пантомімах давалися перетворення палаців і храмів у сільські будинки й хатини, людей у речі, дерев у вдома, колонад у куртини тюльпанів і т.п. Особливо багата була різними перетвореннями й постановочними трюками знаме­нитая пантоміма Термонда "Арлекін доктор Фауст", отталки­вавшаяся від трагедії Марло й поставлена Ричем у театрі Линкольнс-Инн-Фильдс в 1723 році. Тут над сценою проно­сился диявол на вогненному драконі; стіл піднімався на повітря й випливав за доктором; по помаху чарівного жезла Фауста біля голів Понча, Скарамуша й Пьеро з'являлися ослині вуха; лихвар відрубував у Фауста ногу, після чого до обрубка його ноги приростала жіноча нога, до цього що танцювала са­мостоятельно.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный ассистент