Майстер у романі М. А. Булгакова "Майстер і Маргарита" Михайло Опанасович Булгаков у своїх добутках, таких як невікон-ченний сатиричний «Театральний роман» і роман «Життя пана де Мольера», звертався до теми взаємин художника й суспільства. Але своє найбільш глибоке втілення це питання здобуває в головному произ-веденні письменника - «Майстер і Маргарита».
У романі панує щаслива воля творчої фантазії й одночасно строгість архітектурного задуму. Перед читачем розкривається невероятний, фантастичний мир: балом править Сатана, прокуратор Понтій Пілат від-правляет на страту Иешуа, а натхненний Майстер пише свій безсмертний роман
Головний герой Булгакова - людин без ім'я. Він відрікається від нього дваж-ди: спочатку, прийнявши прізвисько Майстра, яким його нарекла Маргарита, і потім, виявившись у клініці професора Стравінського, де перебуває як « але - мір сто вісімнадцятий з першого корпуса».
Уперше Майстер з'являється в романі наприкінці одинадцятої глави й уже більш докладно описується в тринадцятій. Булгаков характеризує його як людини «з гострим носом, стривоженими очами... приблизно років тридцяти восьми». В образ героя автор вклав своє розуміння письменника і його життєвий-ного призначення. Для Майстра, як і для Булгакова, письменство - це не спосіб одержати державну дачу, а зміст всього життя
Майстер не вважає себе письменником. Він ставить себе вище Массолитов-Ских поетів, що писали те, у що вони навіть не вірили. Але в той же час він го-тов прийняти слова Бездомного про його вірші на віру. Довідавшись, що й сам поет счи-тане їх дивовижними, Майстер просить його ніколи більше не писати віршів
Майстрові дуже часто посміхається Фортуна: на самому початку оповідання героя ми довідаємося, що він виграв сто тисяч рублів, більшу частину яких витратив на створення бібліотеки. Із цього моменту для нього наступає «золоте століття». МасТер пише свій роман про Понтія Пілаті й зустрічає Маргариту. Своє отноше-ние до неї Майстер описує так:
«Любов вискочила перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох».
Але Майстер слабкий. Він не здатний захистити себе й Маргариту від нападок критика Латунского й спалює роман, відрікаючись від своїх думок. Він не спо-собен пручатися безбожній політичній системі, у якій «атеїзм нікого не дивує».
Майстер був зломлений. Він зрадив свою ідею, а, виходить, зрадив себе. Иешуа не призвав його до себе - «він не заслужив світла, він заслужив спокий».
На закінчення хочеться додати слова російського критика Євгенія Сидорова: «але хіба песимізм віє від фінальних сторінок книги, як затверджують деякі критики? Не забудемо: на землі в Майстра залишився учень, що прозрів Іван Понирев, що був Бездомний; на землі в Майстра залишився роман, якому призначене довге життя».
