М. Вороний — «ідеолог»

Мета : розглянути основні віхи життєвого і творчого шляху М. Вороного, його багатогранну діяльність; роз­крити суть новаторства М. Вороного в поезії; учити учнів добирати необхідний матеріал з літератури; розвивати мислення, уміння зіставляти факти, ро­бити висновки; виховувати естетичні смаки, почуття прекрасного.

Тип уроку : засвоєння нових знань та умінь. Обладнання : портрет поета, роздрукований матеріал для роботи в групах. ХІД УРОКУ І

Мотивація Навчальної Діяльності Учнів

Повідомлення Теми Й Мети Уроку Микола Вороний — постать в українській культурі неорди­нарна. Щоб переконатись у цьому, досить згадати, що він був поетом, перекладачем, критиком, істориком літератури, публіцис­том, актором, режисером, редактором, дослідником національного театру, світової та вітчизняної драматургії, громадським діячем. Вивченням життя і творчості М. Вороного ми починаємо знайом­ство з долями українських письменників, що через несприйняття історичних подій 20–30-х років опинилися в еміграції, були ре­пресовані або ж морально зламалися й прийняли умови, які дик­тувала епоха.

У 1938 році М. Вороний був розстріляний більшо­вицькою владою, його імя і творчість були приречені на забуття.

Чому? Чим саме М. Вороний не підходив під шаблон «людини маси»? На ці питання ми спробуємо знайти відповіді. Іі

Сприйняття Й Засвоєння Учнями Навчального Матеріалу 1. Слово учителя М.

Вороний знаменує собою значну сторінку в житті нашої літератури й культури загалом. Його поетичний доробок кри- Тика порівнювала з творчістю Шарля Бодлера й Поля Верлена. Павло Тичина, Максим Рильський вважали його своїм учителем. Саме М. Вороний примусив цілі покоління творців замислитися над сутністю художнього слова, над філософією мистецтва.

І в ес­тетичних поглядах, і в творчості він був новатором художніх форм, прагнув розширити естетичні горизонти нашої літератури, закли­кав українських митців «уступити на європейський шлях». Поет відстоював право поезії нести красу «чуттів і замислів» людських. Доля послала йому в житті складні випробування. 2. Знайомство з біографією М. Вороного За планом (робота в групах з біографічним матеріалом) 1. Життєва доля письменника. 2. М.

Вороний і театр. 3. Трагічні 30-ті роки. 4. Естетичні погляди на літературу.

5. Творчий доробок письменника (тематичне й жанрове розма­їття). Матеріал для вчителя Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада (6 грудня) 1871 року в сім’ї ремісника. Батько — К. П. Воро­ний походив із кріпаків, мати — О. Д.

Колачинська — з роду освітнього діяча ХVІІ– ХVІІІ століття, ректора Київської акаде­мії П. Колачинського. Навчався в Харківському реальному учи­лищі, пізніше — в Ростовському реальному училищі, звідки був виключенний за зв’язки з народниками, читання й поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом полі­ції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університе­тах (філософський факультет).

У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду, літературно-естетичних поглядів. Працював бібліотекарем і ко­ректором Наукового товариства імені Шевченка. Мріяв стати ре­жисером. Мрія збулася — режисер українського театру товариства «Руська бесіда». Працював у редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І.

Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіцій­ним редактором журналу «Зоря». З 1897 — актор труп М.

Кропив-ницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та ін. 1901 р. залишив сцену й служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чер­нігова. Загалом театрові М.

Вороний віддав третину свого життя. У 1910 році оселився в Києві, працював у театрі М.

Садовського, Викладав у театральній школі. Жовтневої революції Вороний не сприйняв і в 1920 р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л.

Стаф-фом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській дра­матичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, дея­кий час був директором цієї школи. Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну й театрознавчу діяльність.

Перші поетичні твори написав ще навчаючись у Харківському реальному училищі. Друкуватися Вороний почав у 1893 (вірш «Не журись, дівчино»). Публікувався в періодичних виданнях «Зоря», «Літературно-науковий вістник», «Засів», «Дзвін», «Сяйво», «Рада», в антоло­гіях, збірниках, декламаторах початку ХХ століття: «Акорди», «Українська муза», в альманахах «Складка», «За красою», «Ду­бове листя», «На вічну пам’ять Котляревському», «Багаття» та ін. У 1901 в «Літературно-науковому вістнику» опублікував від­критий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, «який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур». У ви­даному ним альманасі «З-над хмар і долин» (Одеса, 1903) поряд з модерними поезіями були представлені твори поетів, що гостро виступали проти декадансу, «чистого мистецтва» та інших те­чій у літературі й мистецтві,— І. Франка, П.

Грабовського, Лесі Українки, М. Старицького, В. Самійленка та ін. Перша збірка Во­роного «Ліричні поезії» вийшла 1911 р. у Києві (важкий період для письменника: розлучення з дружиною, яку любив протягом усього життя).

Вірші були сповнені музикальності, свіжості об­разів. У наступній збірці «В сяйві мрій» (1913) Вороний іде шля­хом певної естетизації, самозамилування ліричного героя.

Поезія Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання («Мандрівні елегії»). Він одним із перших уводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів єв­ропейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу («Ікар», «Сонячні хвилини»), розкри­ває трагізм духовної самотності (цикл «Осокори»).

Орієнтована передусім на читача, вихованого на кращих зразках світової літе­ратури, поезія Вороного була, за висловом О. І. Білецького, «яви­щем високої художньої цінності». Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою Любов’ю до народу, шаною до його кращих синів («Краю мій рід­ний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т.

Шев­ченкові, І. Франкові, М. Лисенкові).

Водночас створює поезії, у яких висміює національну обмеженість, псевдопатріотизм, його антигуманістичну, аморальну сутність («Мерці», «Молодий патріот», «Старим патріотам»). Вороному належить ряд мисте­цтвознавчих («Пензлем і пером») і театрознавчих розвідок («Теат­ральне мистецтво й український театр», 1912; «Театр і драма», 1913, у якій виступає прихильником системи Станіславського; «Михайло Щепкін», 1913; «Український театр у Києві», 1914; «Режисер», 1925; «Драматична примадонна», 1924 — про сце­нічну творчість відомої актриси Л. Ліницької). Вороний — автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. У спад­щині Вороного значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.

На початку тридцятих років митця судили, вирок — трирічне заслання до Казахстану. Вирок було замінено забороною проживати в Україні. Син Марко прагне добитися по­милування, але його звинуватили в націоналізмі, заарештували й відправили на Соловки. Вивчення архiвiв КДБ (комiтет державної безпеки) дозво­лило документально точно визначити, що Вороний проходив по груповiй справi з традицiйним для того часу формулюванням «за участь у контрреволюцiйнiй вiйськово-повстанськiй органiзацiї» i 29 квiтня 1938 року особлива трiйка при НКВС (народний комiтет внутрiшнiх справ) Одеської областi розглянула «справу тринадця­тьох» i всiм винесла вирок «розстрiляти». М. Вороного розстрі­ляли 7 червня 1938 р. 3. Запис у зошити найцікавіших фактів біографії письменника Ііі. Узагальнення Вивченого Матеріалу 1. Продовжіть речення • М.

Вороний народився… • Його батьками були…

• Освіту здобув у… • Мріяв стати… • Працював у… • Стає ініціатором видання альманаху, метою якого є… • Причиною еміграції у 1920 р. була… • Повертається в Україну в…

році • Є представником літературного напряму… • Був поетом,… • Я запам’ятав такі збірки… • М.

Вороний закликав українських письменників до… 2. Усне висловлювання • Чим саме М. Вороний не підходив під шаблон «людини маси»? IV . Висновок V . Оголошення