В "Лівші" дивна літературна доля. З'явившись у пресі, ця річ відразу придбала популярність, а от критика зустріла її неоднозначно. Лєскова обвинувачували у відсутності патріотизму, у глузуванні над російським народом, але в одному критики були згодні: автор наслухався оповідань тульських мастерових і "сфабрикував" з них свого "Лівшу".
Тим часом "Лівша" придуманий Лєсковим від першого до останнього слова. І всі нібито "народні" слівця винайдені ім. Разюче, як знав, почував, любив народ ця людина. Так глибоко й серйозно не вивчав росіянку душу ніхто з письменників. Маси називають "мовчазним народом". У Лєскова він заговорив
"Лівша" - невесела казка, у ній начебто все просто, але кожне слово двоїться, за посмішкою ховається іронія, за любов'ю - біль, образа. От чудові тульські майстри, що підкували англійську сталеву блоху "без мелкоскопов", що вчилися "по Псалтирі й Напівсоннику". Але... адже механізм вони зіпсували: блоха більше не танцюється
От Лівша в англійців, що спокушають його грошима й нареченою. Дивиться він на англійських робітниках, у яких учень іде "без бойла", заздрить. І рветься додому, так так, що на кораблі все запитує, де Росія, і дивиться в ту сторону. І поспішає привезти додому важливий англійський "секрет", якого не відкрили ні царі, ні генерали
А як зустрічає його батьківщина? Англійського шкіпера - теплою постіллю, докторською турботою. Лівшу - кварталом, тому що немає в нього "тугамента". Роздягнули бідолаху, невзначай упустили потилицею об парапет, і, поки бігали в пошуках те Платова, те доктори, "Лівша вже кінчався, тому що в нього потилиця об парапет розколовся". І, умираючи, відкрив "секрет": не треба рушниця зсередини цеглою чистити! Вони стріляти не годяться!
Але не дійшов важливий "секрет" до государя. А добре слово про майстра, що майстерністю своїм заступився за весь російський народ перед англійцями, сказав англієць: "У нього хоч і шуба овечкина, так душу человечкина".
Іронія й сарказм Лєскова доходять до межі. Він не розуміє, чому Русь, що народжує вмільців, геніїв, поетів, своїми ж руками з ними розправляється. А що стосується рушниць - це невигаданий факт. Рушниці чистили товченою цеглою, і начальство вимагала, щоб стовбури блискали зсередини. А усередині-те - різьблення... От і знищували її солдатики від надлишку ретельності
Боляче Лєскову від того, що ми старанно руйнуємо те, що може нас урятувати в лихий час.
