Гомеровские й Дантовские мотиви в «Мертвих душах» Н. В. Гоголя

Сюжет «Мертвих душ» Н. В. Гоголю підказав А. С. Пушкін, відзначивши основним достоїнством його те, що «можна разом з героєм з'їздити всю Русь».

Саме це й оцінив Н. В. Гоголь і побудував свою поему як нескінченна подорож Чичикова. Якщо читати поему не вдумуючись, те може створитися відчуття, що це абсолютно ні на що не схожий самостійний добуток, але таке судження помилково.

«Мертві душі» являють собою неймовірне переплетення міфологічних і біблійних сюжетів, оформлених під російську дійсність. По ходу розвитку подій можна помітити подібність в основному із двома добутками: «Одиссеей» Гомера й «Божественною комедією» Данте. «Одиссея» являє собою морська подорож Одиссея, що ніяк не може потрапити на рідну Итаку. Так і в «Мертвих душах»: Одиссей - це Чичиков, Итака - це майбутнє сімейство, а море - це нескінченної дороги Як і Одиссей, Чичиков зустрічає велика кількість людей і чудовиська. Так, наприклад, Собакевич нагадує Циклопа. Він такий же незграбний, великий. Його будинок і всі предмети в будинку теж більші й нескладні.

У Циклопа була череда баранів, і в Собакевича на столі теж кілька блюд з баранини. Гоголь навіть використовує в поемі втеча Одиссея під черевом у барана з печери Циклопа. Коли Чичиков служив на митниці, він разом з контрабандистами переправляв через границю мережива, намотані на баранів і прикриті поверх ще однією шкірою, Коробочка також схожа на чарівницю Кирку. Чичиков пбпадает до Коробочки так само, як і Одиссей до Кирки, - з волі стихій. Кирка перетворила супутників Одиссея у свиней, і в «Мертвих душах» проявляється цей мотив: перший раз, коли забрудненого Чичикова порівнює з кабаном, а другий, коли біля будинку Коробочки розгулює свиня з поросятами. Навколо будинку Кирки жили дюди, перетворені у звірів, і серед поміщиків, що жили навколо Коробочки, є Бобрів і Свиньин.

Але набагато більше відчутно в поемі присутність біблійних сюжетів. Так, Н.

В. Гоголь Задумував у першому томі описати Росію «мертвих душ» - це повинне було являти собою за аналогією з Данте «Пекло», а другий і третій томи відповідно «Чистилище» і «Рай».

Своє пекло Гоголь збиралося писати за схемою Данте. Тому героїв «Мертвих душ» можна поділити по колах пекла. Так, у першому колі пекла, Лімбі, сиділи праведні язичники, а Гоголь «посадив» туди Манилова.

У Манилові простежуються деякі грецькі риси, такі як грецькі імена дітей і «храм відокремленого міркування», побудований як портик. У другому колі перебували сладострастники, у Гоголя тут - Манилов зі своєю дружиною, а також Коробочка, що збиралася почухати п'яти Чичикову, як своєму покійному чоловікові.

У третім колі Данте помістив ненажер, яких терзав Цербер, трехголовий пес. З «Мертвих душ» сюди можна віднести самого Чичикова й Собакевича, а також у якімсь ступені Ноздрева, великого аматора випити. Причому в Ноздрева була величезна кількість собак, у цьому вловлюється зв'язок Сцербером. П'яте коло, або Стигийская низина, описується в «Божественній комедії» як місце мучень гнівних і млявих. До гнівного ставиться Ноздрев, що розсердився й ледве що не вбив Чичикова за те, що він відмовився грати з ним у шашки.

Ну а до млявого можна віднести його зятя Межуева, що, за словами Гоголя, ставиться до тих людям, які, здається, готові сперечатися про що завгодно й нізащо не погодяться танцювати під чужу дудку, а кінчається тим, що визнають усе, що заперечували, «і підуть потім поплясивать під чужу дудку як не можна краще». Але на відміну від Данте, у Гоголя четверте коло опущене нижче п'ятого, тобто після Плюшкина починається підйом кчистилищу.

Також слід зазначити й наявність інших аналогій з гомеровскими добутками: багато місць начебто написані гекзаметром, щоправда, суцільним текстом, а також гіллясті порівняння, начебто порівняння голови Собакевича з гарбузом, за які Сучасники називали «Мертві душі» «росіянці Илиадой». Пр всім це можна міркувати нескінченно, але як важко усвідомлювати, що ми маємо тільки перший і частина другого тому, а скільки ж ще блискучого тексту, знищеного автором, було спереду! Але однаково «Мертві душі» - прекраснейшее добуток російської літератури, що цінують не тільки російські читачі, але й іноземці.

Не випадково чеський перекладач К. Гавличек-Боровской у передмові до «Мертвих душ» писав: «Сподіваюся, що саме в цей час я придбаю подяку нашого суспільства, познайомивши його із цим чудовим добутком першого російського романіста... » У замітках до першого того «Мертвих душ» Гоголь писав: «Ідея міста. Плітки, що перейшли межі, як все це виникло з неробства й прийняло вираження смішного найвищою мірою... Все місто з усім вихром пліток - перетворення бездіяльності життя всього людства в масі». Так характеризує письменник губернське місто NN і його жителів.

Потрібно сказати, що губернське суспільство гоголівської поеми, так само як і фамусовское в п'єсі Грибоєдова «Горе від розуму», можна умовно розділити на чоловіче й жіноче. Головними ж представниками чоловічого суспільства є губернські чиновники. Безсумнівно, тема чиновництва - одна із центральних тем у творчості Гоголя.

Безліч своїх добутків, таких, наприклад, як повість «Шинель» або комічна п'єса «Ревізор», письменник присвятив різним аспектам чиновницького життя. Зокрема, в «Мертвих душах» нам представлене губернське й вище петербурзьке чиновництво (останнє в «Повісті про капітана Копейкине»).

Викриваючи аморальні, порочні, збиткові натури чиновників, Гоголь використовує прийом типізації, тому що навіть у яскравих і індивідуальних образах (таких, як поліцмейстер або Іван Антонович) виявляються загальним, властивим всім чиновникам риси. Уже створюючи портрети чиновників за допомогою прийому уречевлення, автор, нічого не говорячи про їхні щиросердечні якості, риси характеру, лише описував «широкі потилиці, фраки, сюртуки губернського покрою...

» канцелярських чиновників або «досить густі брови й ліве око, що трохи підморгувало,» прокурора, говорив про омертвілість душ, моральній нерозвиненості й низькості. Ніхто із чиновників не утруждает себе турботами про державні справи, а поняття громадянського обов'язку й суспільного блага їм зовсім чужо. У чиновной середовищу панують ледарство й неробство Всі, починаючи з губернатора, що «був великий добряга й вишивав по тюлі», безглуздо й неплідно проводять час, не піклуючись про виконання службового боргу. Не випадково Собакевич зауважує, що «... прокурор дозвільна людина й, вірно, сидить будинку, ...

інспектор лікарської управи також, вірно, людина дозвільний і поїхав куди-небудь грати в карти, ... Трухачевский, Безушкин - вони всі даром бременят землю...». Розумова лінь, незначність інтересів, тупа відсталість становлять основу існування й характеру чиновників. Гоголь із іронією говорить про ступінь їхньої освіченості й культури: «...голова палати знав напам'ять «Людмилу», ...

поштмейстер вдавався... у філософію й робив виписки з «Ключа до таїнств натури», ... хто читав «Московські відомості», хто навіть і зовсім нічого не читав». Свою же посаду кожний з губернських управителів прагнув використовувати в особистих цілях, бачачи в ній джерело збагачення, засіб привільно й безтурботно жити, не затрачаючи ніякої праці. Цим пояснюються хабарництво й казнокрадство, що панують у чиновних колах.

За хабарі чиновники здатні навіть робити найстрашніше, на думку Гоголя, злочин - учиняти несправедливий суд (так, наприклад, вони «зам'яли» справу про купців, які під час гулянки «ішли на смерть» один одного). Іван Антонович, наприклад, умів з кожної справи покористуватися, будучи досвідченим хабарником, він навіть дорікнув Чичикова, що той «селян купив на сто тисяч, а за праці дав одну біленьку». Стряпчий Золотуха - «найперший хапуга й у гостиний двір навідувався, як у власну комору». Йому коштувало тільки мигнути, і він міг одержати будь-які дарунки від купців, які вважали його «благодійником», тому що «хоч він і візьме, але зате вуж ніяк тебе не видасть». За своє вміння хабарничати поліцмейстер слил у дружньому колі «магом і чудотворцем». Гоголь із іронією говорить, що герой цей «встиг приобресть сучасні народності», тому що письменник не раз викриває антинародності чиновників, що абсолютно не знають тягот селянського життя, що вважають народ «п'яницями й бунтівниками». На думку чиновників, селяни - «препорожній і пренезначний народ» і «тримати їх треба в їжакових рукавицях».