Фронтовий альбом Както в саперному батальйоні Історія Брегмана Натана Сеньевича, Директора Конструкторського бюро, молодшогоЭпиграф - лейтенанта Коли я вже служив у саперному батальйоні перед проривом блокади під Ленінградом, це було взимку, холодно, ми вночі повзли через нейтральну смугу до передового підривати німецький дріт. Ми було людин 40 на чолі із замполітом. ВЭпиграф - кожного було по двох міни й, скинувши шинелі, ми повзли туди метрів 800. Але німці ж не дурні, вони розуміли, що готується настання, і увесь час висвітлювали нейтральну територію ракетами, засікали нас і починали безладно обстрілювати. Але вони нас виявили досить далеко від передової.
Так тривало кілька ночей, і в останню ніч замполіт залишив мене й ще одного солдата чергувати в мінного проходу, щоб, коли команда повернеться, ми змогли вказати безпечний прохід своїм товаришам Замполіт до мене дуже добре ставився, залучав робити політінформацію, називав мене "студент", і я вже тоді розумів, що, залишивши мене в мінного проходу, він хотів зберегти мені життя. У ту останню ніч наші товариші виконали завдання й повернулися. А ми, оскільки були у фуфайках (шинелі залишали в землянках), дуже сильно змерзнули, я страшно відморозив собі легені, і, як виявилося, на все життя.
Коли я повернувся в казарму, у мене вже була температура під сорок, до мене підійшов капітан Захаров і простягнув флягу зі спиртом: "Ти що, студент, хворієш? ". Я випив, але не допомогло. Так мене відправили в польовий госпіталь, де спочатку на мене ніхто не обертав уваги, адже вже почалося настання, прорив блокади.
Я лежав два дні на носилках, нічого не почував, нічого не їв, не пив. Лікувати мене почали вже на третій день, але лікували добре!
Під селом Одерфельде йшли бої за пануючу висоту. Наш саперний взвод розташувався в резерві за какимто будовою. У ході бою обірвався зв'язок, і наш командир взводу відправив двох чоловік, включаючи мене, на висоту на підмогу. Ну, я зібрався йти, я адже дисциплінований був. А Паша Солдатов (другий) здрейфив.
У цей час саме біля нашої будови розірвалася міна, і він сказав: "Я не піду, я боюся". Тоді я зібрався йти один, але лейтенант заборонив: "Одному не можна".
Паша Солдатов – веселун і баляндрасник, любив на відпочинку в землянках жартувати, часто й мене підколював на єврейську тему, мол, як ти сюди потрапив, ви ж всі торгаші. А от після цього випадку він підійшов до мене й сказав: "Слухай, вибач мене, я злякався, а ти немає". Эх, знав би Паша, як я тоді теж не хотів умирати... Редакція сайту не відповідає за вірогідність присланих читачами листів і історій 10334810
