Денис Іванович Фонвізін - один з найбільш видатних діячів літератури XVIII століття. Його любов до театру зародилася замолоду, і талант майбутнього драматурга помітили ще його гімназичні вчителі. Із часом заглиблювалися просвітительські погляди Фонвізіна, міцніло його прагнення втручатися своїми добутками в саму гущавину подій російського громадського життя. Фонвізін по праву вважається творцем російської суспільно-політичної комедії. Його знаменита п'єса «Недоук» перетворила садибу Простакових в осередок пороків, «лихої вдачі гідних плодів», які драматург викриває із властивими йому лихослів'ям, сарказмом, іронією. «Недоук» - добуток багатотомне. Тут піднімаються питання про неухильне виконання «посади» кожним громадянином, про характер сімейних відносин у сучасної авторові Росії, про систему виховання й утворення.
Але головними, безсумнівно, стають проблеми кріпосного права й державної влади. У першій же дії ми попадаємо в атмосферу поміщицької сваволі. Тришка зшив каптан Митрофанові «изряднехонько», але це не рятує його від лайки й пороття. Стара нянька Митрофана Вереміївна безмірно віддана своїм панам, але одержує від них «по п'яти рублів на рік так по п'яти ляпасів на день». Простакову обурює те, що кріпосна дівка Палашка, занедужавши, лежить, «начебто шляхетна». Сваволя поміщиків привів до повного зубожіння селян. «З тих пор як усе, що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо.
Таке лихо! » - скаржиться Простакова. Але поміщики твердо знають, що вони захищені всією системою державної влади. Саме суспільний устрій Росії дозволило Простаковим і Скотининим по-своєму розпоряджатися у своїх маєтках. Протягом всієї комедії Фонвізін підкреслює «скотинячу» сутність Простаковой і її брата. Навіть Вральману здається, що, живучи з панами Простаковими, він «феї з конячками». Нітрохи не краще буде й Митрофан.
Автор не просто виставляє на посміховище його «пізнання» у науках, небажання вчитися. Фонвізін бачить, що в ньому живе все той же жорстокий кріпосник. Величезний вплив на формування людей, подібних до Митрофана, робить, на думку автора, не тільки загальна обстановка у дворянських садибах, але й прийнята сиспример твору утворення й виховання. Вихованням молодих дворян займалися неосвічені іноземці. Чому міг вивчитися Митрофан у кучерів Вральмана? Чи могли такі дворяни стати опорою держави?
Група позитивних героїв у п'єсі представлена образами Правдина, Стародума, Милона й Софії. Для письменника епохи класицизму було надзвичайно важливо не тільки показати суспільні пороки, але й позначити той ідеал, до якого треба прагнути. З одного боку, Фонвізін викриває державні порядки, з іншого боку - автор дає свого роду наставляння, яким повинен бути -правитель і суспільство. Стародум викладає патріотичні погляди кращої частини дворянства, висловлює злободенні політичні думки.
Увівши в п'єсу сцену позбавлення Простаковой панських прав, Фонвізін підказує глядачам і уряду один з можливих шляхів припинення сваволі поміщиків. Відзначимо, що цей крок письменника був осудливо зустрінутий Катериною II, що прямо дала письменникові це відчути. Імператриця не могла не побачити в комедії «Недоук» гостру сатиру на найстрашніші пороки імперії. Сарказм Фонвізіна знайшов своє відбиття й у добутку, озаглавленому «Загальна придворна граматика», складеному у формі підручника.
Письменник дає влучні характеристики придворних вдач, розкриває пороки представників вищого стану. Назвавши свою граматику «загальної», Фонвізін підкреслив, що ці риси властиві монархічному правлінню взагалі. Придворних він називає підлесниками, підлабузниками, негідниками.
Людей, що живуть при дворі, сатирик підрозділяє на «голосних», «безмовних» і «півголосних», а сам уживаним уважає дієслово «бути належним», хоча боргів при дворі не платять. Катерина так і не побачила від Фонвізіна покірності, а тому незабаром його добутки перестали з'являтися в пресі. Але Росія знала їх, тому що вони ходили в списках. І у свідомість свого покоління сатирик увійшла як сміливий викривач пороків суспільства. Недарма «іншому волі» назвав його Пушкін, а Герцен поставив комедію «Недоук» в один ряд з «Мертвими душами» Гоголя.
