Божевілля рядового Ортериса

Редьярд Джозеф Киплинг Книгу лайливих проведень відомого англійського письменника Редьярда Киплинга (1865 - 1936) склали його ранній і найбільш талановитий роман «Світло згасло», що розповідає про трагічну долю обдарованого художника, що потерпів катастрофу в особистому житті, пригодницька морська повість «Відважні мореплавці» і оповідання, що оповідають про тяготи й будень людей, що створюють імперію вдалині від Старої Англії, овіяні в той же час загадковістю й екзотикою життя колоніального мира Про що я мріяв з пересохлим ротом? Про що я просив долю під вогнем? Про що помолюсь я перед кінцем?

Про те, Щоб поруч стояв дружок Із мною він розділить води глоток, Ока по смерті закриє мені, Додому відпише моїй рідні, - Дружка так пошле нам бог! Казармена балада Переклад Ю. Корнеева Мої друзі Малвени й Ортерис один раз зібралися поохотиться. Лиройд усе ще лежав у лазареті, оправляючись після лихоманки, що підхопив у Бірмі. Вони послали за мною й не на жарт разобиделись, коли я прихопив із собою пива - у кількості майже достатньому, щоб задовольнити двох рядових лінійного полку й мене - Ми вас не користі запрошували, сер, - з укорной сказав Малвени. - Ми адже й так раді вас бачити Ортерис поспішив урятувати положення: - Ну вуж, раз приніс, не відмовимося.

Що ми з тобою за гусаки такі, ми просто два пропащих томми, буркун ти ірландська. За ваше здоров'я! Ми проохотились весь ранок і підстрелили двох здичавілих собак, чотирьох зелених папуг, що мирно сиділи на гілці, одного шуліки біля площадки, де спалювали трупи, одну, що втікала від нас змієві, одну річкову черепаху й вісім ворон. Видобуток був багата.

Горді, ми сіли на березі ріки перекусити волячим м'ясом і солдатським хлібом, як виразився Малвени, і, чекаючи черги на єдиний складаний ніж, що був у нас, постреливали навмання по крокодилах... Випивши все пиво, ми покидали пляшки у воду й відкрили по них пальбу. Потім послабили пояса, розтяглися на теплому піску й закурили. Продовжувати полювати нам була лінь Ортерис, лежачи на животі й підперши голову кулаками, випустив важкий подих. Потім тихо вилаявся впространство.

- Із чого це? - запитав Малвени. - Недопив, чи що? - Згадав Тоттенхем-Корт-Роуд і одне дівчисько в тих краях. Здорово вона мені подобалася.

ех, проклята жнь солдатська! - Ортерис, синок, - квапливо перебив його Малвени, - не інакше, ти розбудував собі нутро пивом.

У мене в самого так буває, коли печінка бунтує Ортерис, пропустивши мимо вух слова Малвени, повільно продовжував: - Я томми, що пропит томми, томми за вісім ан, злодюга-собачник Томми з номером замість чималого ім'я. Який від мене пуття? А залишися я будинку - женився б на тім дівчиську й тримав би крамничку на Хеммерсмит Ганьби: «С. Ортерис, набиває опудала».

У віконці в мене була б виставлена лисиця, як на Хейлсбери в молочної, була би шухлядка із блакитними й жовтими скляними очами, і женушка кликала б: «У крамницю! У крамницю!» - коли задзвонить дверний дзвіночок. А тепер я просто томми, що пропит, забутим богом, що дме пиво томми.

«До ноги - навкруги - вільно! Сумирно! Приклади нагору! Перша шеренга напра -, - друга ліворуч!

Кроком марш! Стій! До ноги! Навкруги! Неодруженими заряджай!

» І мені кінець Ортерис викрикував обривки команд похоронної церемонії - Заткнися! - закричав Малвени. - Палив би ти над могилами гарних людей, скільки мені доводилося, так не повторював би попусту цих слів! Це гірше, ніж похоронний марш у казармах свистіти. Налився ти до країв, сонце не жарить - чого тобі ще треба? Соромно мені за тебе.

Нітрохи ти не краще язичника - команди всякі, очі скляні, чи бачиш... Можете ви урезонити його, сер? Що я міг поробити?

Хіба міг указати Ортерису на якісь принадності солдатської жни, про які він сам би не знав? Я не капелан і не субалтерн, а Ортерис мав повне право говорити що вздумается. - Нехай його, Малвени, - сказав я. - Це все пиво - Ні, не пиво! - заперечив Малвени. - Уж я-те знаю, що буде. На нього вже накочувало це, ох, як зле, кому й знати, як не мені, - я адже хлопця люблю Мені побоювання Малвени здалися необґрунтованими, але я знав, що він по-отечески піклується про Ортерисе.

- Не заважайте, дайте душу лити, - начебто в напівзабутті проніс Ортерис. - Малвени, ти хіба заборониш твоєму папузі репетувати в жаркий день, коли клітка йому рожеві лапки палить? - Рожеві лапки! Це в тебе, чи що, рожеві лапки, буйвіл? Ах ти, - Малвени весь зібрався, готуючись до нищівної одповіді, - ах ти слабонервная дівиця! Рожеві лапки! Скільки пляшок з ярликом Басса видуло наше сбесившееся дитятко?

- Басс ні при чому, - заперечив Ортерис. - Отут дещо погорчее. Туга в мене, додому хочу! - Ні, ви чуєте! Так він попливе додому в мундирі без погонів не пізніше, як через чотири місяці!

- Ну й що? Усе єдино! Почім ти знаєш, може, я боюся здохнути раніше, ніж одержу звільнені папери Він знову прийнявся співучо повторювати похоронні команди Із цією стороною характеру Ортериса я ще не був знаком, однак для Малвени вона, мабуть, не була новиною, і він ставився до происходившему досить серйозно. Поки Ортерис бурмотав, упустивши голову на руки, Малвени шепнув мені: - З ним завжди етак буває, коли його допечуть дитини, яких нині сержантів роблять. Та й від неробства біситься. Інакше від чого ще - розуму не прикладуся - Ну й що отут страшного? Нехай виговориться Ортерис почав співати веселеньку пародію на «Шомпольний корпус», повну вбивств, боїв і раптових смертей.

При цьому він дивився за ріку, і особа його здалося мені чужим. Малвени стис мені лікоть, щоб надійніше залучити увага - Що страшного? Так всі! З ним начебто припадку. Я вже видал, усе наперед знаю.

Посередині ночі підхопиться він з ліжка й піде до піраміди своя зброя шарити. Потім підкрадеться до мене й скаже: «Їду в Бомбей. Відповідай за мене на ранковому переклику». Отут ми з ним боротися почнемо, не раз так бувало, він - щоб утекти, а я - щоб його удержати, і обоє догодимо в штрафну книгу за порушення тиші в казармах.

Уже я його й ременем лупив, і голову расшибал, і вмовляв, але коли на нього знайде - усе безглуздо. Але ж коли мозки в нього в порядку, краще хлопця не знайдеш. І нічка ж сьогодні буде!…

Тільки б він у мене не стрельнув, коли я підніматися буду, щоб його з ніг збити. От про що я молю денно й нощно.

Це оповідання представило справу в менш приємному світлі й цілком пояснили тривогу Малвени. Він спробував було вивести Ортериса припадку й голосно крикнув (той лежав віддалік): - Агов ти, бідолаха з рожевими лапками й скляними вічками! Перепливав ти Іраваді вночі, як личить чоловікові, або ховався під ліжком, як того разу при Ахмед-Кхеле? Це була одночасно груба образа й свідома брехня - Малвени явно затівав сварку. Але на Ортериса немов правець знайшов.

Він відповів повільно, без усякого роздратування, тим же розмірено-співучим голосом, яким викрикував похоронні команди: - Сам знаєш, я перепливав Іраваді вночі, коли місто Лангтангпен брали, нагишом перепливав і нічого не боявся. А де я був при Ахмед-Кхеле, ти теж знаєш, і ще чотири проклятущих патана знають. Але тоді був крайній випадок, про смерть я й не думав.

А тепер я знудьгувався по будинку, і всі отут! Не те щоб я до неньки хотів - мене дядько виростив, - ні, я по Лондону знудьгувався. По всяким там його звуках, по знайомих місцях, по смороду лондонської. Під Воксхолл-Бриджу завжди апельсиновою шкіркою, асфальтом і газом пахне. Проїхати б по залізниці в Боксхилл із дівчиськом на колінах і з новенькою глиняною трубкою в зубах. А вогні на Стренде!

Усіх-Те ти знаєш в особу, і фараон - твій старий друг, підбере тебе п'яного, як бувало, підбирав раніше, коли ти ще брудним хлопчиськом валявся під темними арками неподалік від Темпла. Ні тобі варти, будь він проклятий, ні тобі раскрошенних скель, ні тобі хакі, - ти сам собі хазяїн, видивляйся зі своїм дівчиськом на те, як Суспільство порятунку виловлює потопельників Серпентайна по неділях. І все-те я залишив, щоб служити Вдові за морем, а отут і бабів ні, і випивки путньої ні, і дивитися не на що, робити нема чого, говорити не про що, почувати нема чого й думати не про що. Господь із тобою, Стенли Ортерис, ти дурній всіх дурнів у полицю, уважаючи й Малвени!

Удова сидить собі будинку в золотій короні, а ти стирчиш отут, Стенли Ортерис, власність Удови, відспіваний дурень! Він підвищив до кінця голос і завершив монолог шестиповерхової англотуземной лайкою. Малвени промовчав, але кинув на мене погляд, немов привая внести спокій у схвильовану душу Ортериса. Я згадав, як один раз на моїх очах у Равалпинди людини, що допились до білої гарячки, протверезили, піднявши його на сміх. У деяких полках зрозуміють, що я маю на увазі. Я подумав, що чи не вдасться й нам таким же способом протверезити Ортериса, хоча він і був зовсім тверезий.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный ассистент