Аналіз поеми Маяковського «Хмара в штанах»

Пример HTML-страницы
Пример HTML-страницы

Страждаюч і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський. А йому з першої ж появи в пресі й на естраді нав'язали амплуа літературного хулігана, і він, щоб не канути в безвісність, підтримував цю репутацію зухвалими витівками на вечорах. Критика знущалася з жовтої кофти, що, звичайно, була викликом добромисній публіці, але з'явилася від бідності, нема чого було надягти для виступу, крім чорної, сильно заношеної блузи, і критика не помітила, що в жовту кофту «душу від оглядів укутана».

М. Горький , уперше побачивши й почувши Маяковського на початку 1915 року в Петрограді, у кафі «Бродячий собака», проникливо помітив це й сказав Н. Сереброву: «Зрячи розоряється по дрібницях!

Такий талановитий! Грубуватий? Це від сором'язливості. Знаю по собі...

» Початок був скандальним. Йому улюлюкали, він викликав на себе потоки лайки й знущань. Критики, журналісти, репортери скандальної хроніки захлиналися від обурення, зі сторінок газет призивали поліцію на виступи Маяковського і його футурист^-футуристів-друзів-футуристів. Жовта кофта, у якій юний гігант з'явився на естраді, зіграла роль червоної ганчірки, що приводила в лють снобів і охранителей: старих смаків. А він - нарочито грубий, скандальний, антиестетичний И в двадцять два роки цей блазень, цей ряжений, автор невеликого числа віршів із тріском проваленої в Петербурзі трагедії «Володимир Маяковський», пред'являє поему «Хмара в штанах» - справжній ліричний шедевр нової поезії У передсмертному своєму звертанні до нащадків («У весь голос»), як би передбачаючи всілякі маніпуляції навколо його імені й творчості, він попередив:

  • «Професор, зніміть очко-велосипед! Я сам розповім про час і про себе».
  • Прислухаємося ж до цього прохання й постараємося як би заново прочитати те, що він сказав нам, своїм нащадкам, «як живий з живими говорячи».

У віршах молодого Маяковського вражало незвичайний зміст і приголомшуючу поетичну новизну - те, що отпугивало сучасну йому критикові, не здатну зрозуміти й пояснити цю новизну. Вражала фантазія поета, гіперболічність і пластика образів, зухвала метафоричность, у якій зближалися далекі друг від друга поняття й речі.

Це робило різне враження: одних дратувало, інших бентежило, третіх захоплювало... Маяковський хотів бути поетом юрби, поки ще не розрізняючи її соціальний склад, навіть ища опору в декласованих елементах - у піку буржуазної благопристойності:

  • Мене одного крізь палаючі будинки повії, як святиню, на руках понесуть і покажуть богу у своє виправдання

Як футурист він проповідує естетику «самокрученого» слова, по суті справи, елітарну естетику, насправді ж навіть у перших віршах вступає в протиріччя з нею, вкладаючи у вірші свій досвід і своє відношення до життя. І навіть трохи вигадлива пластика його - почуттєва, от вам приклад: «Лисий ліхтар хтиво знімає з вулиці чорна панчоха!» Це голос молодого Маяковського. Оборотний же увага на те, який контраст - споконвічно - терзає душу поета. Він - весь! - «біль і ушиб» - зрощує «сад фруктовий» для прийдешніх людей.

У цих рядках - ідея жертовності служіння людям, характерна для росіянці літератури Хрестоматійний вигляд Маяковського, «агітатора, горлана-главаря», здається, не допускає думки про щиросердечну слабину. Поет, у зрілу пору, не любив виносити на люди щиросердечну смуту, «стаючи на горло власній пісні». Більше чутливий до забитих місць Єсенін - теж, помнете? - намагався сховати їх від людей: «Нічого! Я спіткнувся об камінь, це до завтраму все заживе!» Але - душу видає себе, вона радується й радіє, обурюється й кровоточить. Бездушна поезія - не поезія.

пристрасть, Що Клекоче, виплеснула душу молодого Маяковського, виплеснула в грубу й виконану величезної внутрішньої сили поетичних рядках, що змусили прислухатися до них хоч і далеких за духом, але найбільш проникливих художників того часу, а потім і більше широку читацьку аудиторію У середовищі футуристів , де Маяковський знайшло однодумців, він все-таки не міг задовольнитися роллю ниспровергателя авторитетів у мистецтві минулого, роллю експериментатора, «героя» літературних скандалів, відчуваючи в собі міць трибуна, чиє слово звернене до мас, борця за перебудову миру - не тільки відновлення мистецтва. Молодий поет, що претендував на те, щоб осягнути всесвіт, припадає до землі, у ній шукає опору й джерело своєї міцності. З футуристичної оболонки, з надр претензійних, нарочито незграбним, дражливим своїм видом, оформленням і навіть назвами футуристичних видань могутньо проривається Поет, якого - уже спочатку - не можна не помітити й не виділити серед інших, більше досвідчених, більше старших, але уступающих цьому юнакові й по темпераменті, і по таланті. Так у загальному сприймала публіка Маяковського під час знаменитого турне футуристів по містах Росії в 1913-1914 роках

Пример HTML-страницы
Пример HTML-страницы
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector