Аналіз оповідання Набокова «Гроза»

Пример HTML-страницы
Пример HTML-страницы

У своїх "Досвідах лінгвістичного тлумачення віршів" Л. В. Щерба в 1923 р. Виявлення семантичного ефекту виразних засобів представляє відомі труднощі. У письмових і усних відповідях спостерігаються дві тенденції її подолання, тобто відходу від опису мовної тканини. По-перше, описуються не властиво властивості тексту, а явища, що представляються текстом, дійсності, точніше, їхні образи. Ця тенденція має своє теоретичне обґрунтування; наприклад, метою розгляду тексту оголошується не сам текст, "...а те, що коштує за ним Точно так само, як за деревами іноді легко не помітити ліси, за засобами так званої мови мистецтва, за детальним їхнім аналізом і іншими маніпуляціями з ними легко випустити з уваги саме головне в мистецтві - людське почуття й людська думка".

Така установка оправданна, якщо аналіз орієнтований на іноземну навчальну аудиторію, а основна мета викладача - зробити текст максимально інформативним, причому неважливо, наскільки ця інформація обумовлена безпосередньо текстом. Процедури актуалізації пізнавального потенціалу тексту нам представляються не зовсім придатними для визначення його естетических особливостей. Другою тенденцією відходу від опису мовної тканини є придбання (замість навичок опису тексту) "функціонального" набору несуперечливих універсальних, але беззмістовних виражень, кліше, наприклад, "Ця метафора надає емоційне фарбування, тобто більш яскраво характеризує якість предмета" або "Цей епітет несподіваний і оригінальний, при першому сприйнятті він завжди більше вражає, має більшу образотворчу силу". Коли затверджується, що в поетичному рядку "Задрімали зірки золоті..." дієслово задрімали є метафорою (уособленням), ужитої, щоб показати, що зірки стали менш яскравими, а метафоричний епітет золоті виражає колірну ознаку й обидва тропи виражають авторське відношення до описуваних реалій, - ми маємо справу з вербалізацією (ословливанием) семантичного ефекту мовних одиниць, або семантизацией. Семантизация - результат повільного й кількаразового читання Семантичний ефект того або іншого виразного засобу в силу цілісності створюваного їм образа надзвичайно складний для вербалізації (у тому числі й через невиразність і/або суперечливості виникаючих подань). У випадку вербалізації ми істотно спрощуємо семантику одиниці.

Усяка семантизация є одночасно й неминучою редукцією змісту. Можливість по-різному семантизировать той або інший елемент художнього мовлення не може бути розцінена як недолік даної аналітичної практики й тим більше як недолік художнього мовлення. Множинність семантизаций виразного засобу (як і взагалі множинність змістів) - властивість художнього мовлення, оскільки саме коливна семантика становить істоту художнього (естетического) ефекту. Тому необхідно підкреслити, що сама процедура вербалізації семантичного ефекту виразних засобів, тобто ословливания несказанного, будучи компромісом, обумовленим дидактичними потребами, повинна здійснюватися обережно й коректно. Нижче ми представимо досвід характеристики мовної тканини тексту оповідання В. Набокова "Гроза". Після першого читання тексту й першого від нього враження виявлення й семантизация виразних засобів здійснюються цілеспрямовано: установлюються способи досягнення того ефекту, що зроблений читанням Гроза (1) На розі, під наметом квітучої липи, обдало мене буйними пахощами.

Мрячні громади піднімалися по нічному небу, і коли поглинений був останній зоряний просвіт, сліпий вітер, закривши особу рукавами, низько пронісся уздовж спустілої вулиці. У тьмяній темряві, над залізним ставнем перукарні, маятником заходив висячий щит, золоте блюдо (2) Повернувшись додому, я застав вітер уже в кімнаті: він ляснув віконною рамою й поспішно відринув, коли я прикрив за собою двері. Унизу, під вікном, був глибокий двір, де вдень сіяли, крізь кущі бузку, сорочки, розп'яті на світлих мотузках, і звідки злітали часом, сумним гавкотом, голосу, - лахмітників, закупателей порожніх пляшок, - немає-немає - розридається покалічена скрипка; і один раз прийшла гладка білява жінка, стала посередині двору, так так добре запекла, що із всіх вікон звісилися покоївки, нагнулися голі шиї, - і потім, коли жінка скінчила співати, стало незвичайно тихо - тільки в коридорі схлипувала й сякалася неохайна вдова, у якої я знімаю кімнату (3) А тепер там унизу набухала задушлива імла, - але от сліпий вітер, що безпомічно сповз у глибину, знову потягнувся нагору, - і раптом - прозрів, злетів, і в бурштинових провалах у чорній стіні навпроти заметалися тіні рук, волосся, ловили рами, що летять, лунко й міцно замикали вікна. Вікна згасли. І негайно ж у темно-ліловому небі рушила, покотилася глуха купа, віддалений грім. І стало тихо, як тоді, коли замовкла убожіючи, пригорнувши руки до повних грудей (4) У цій тиші я заснув, ослабшавши від счастия, про яке писати не вмію, - і сон мій був повний тобою (5) Прокинувся я тому, що ніч валила.

Дике, бліде блищання літало по небу, як швидкий відсвіт велетенських спиць. Гуркіт за гуркотом ламав небо.

Широко й галасливо йшов дощ (6) Мене сп'янили ці синюваті здригання, легкий і гострий холод. Я став у мокрого підвіконня, вдихаючи неземне повітря, від якого серце дзенькало, як стекло. (7) Всі ближче, всі великолепнее гриміла по хмарах колісниця пророка. Світлом божевілля, пронизливих бачень осяяний був нічний мир, залізні схили дахів, що біжать кущі бузку. Громовержець, сивий велетень, з бурхливої бородою, закинутої вітром за плече, у сліпучому, летучому одяганні стояв, подавшись назад, на вогненній колісниці й напружених руках стримував гігантських коней своїх: ворона масть, гриви - фіолетова пожежа. Вони понесли, вони бризкали тріскучою іскристою піною, колісниця кренилася, марне рвав вожжи розгублений пророк. Особа його було перекручено вітром і напругою, вихор, відкинувши складки, оголив могутнє коліно, а коні, змахуючи палаючими гривами, летіли - всі буйственнее - долілиць по хмарах, долілиць.

От громовим шепотом промчалися вони по блискучому даху, колісницю торохнуло, захитався Ілля, - і коні, збожеволівши від дотику земного металу, знову вспрянули. Пророк був скинутий. Одне колесо відбило. Я бачив зі свого вікна, як покотився долілиць по даху величезний вогненний обід і, похитнувшись на краю, стрибнув у сутінок. А коні, тягнучи за собою перекинуту, стрибучу колісницю, уже летіли по вишним хмарах, гул умовкав, і от - грозовий вогонь зник у лілові безоднях (8) Громовержець, що впав на дах, грузно встав, плесници його заковзали, - він ногою пробив слуховое віконце, охнув, широким рухом руки удержався за трубу.

Повільно повертаючи потемнілу особу, вона щось шукав очами, - вірно, колесо, що зіскочило із золотої осі. Потім глянув нагору, вцепившись пальцями в розпатлану бороду, сердито покачав головою, - це траплялося, імовірно, не вперше, - і, накульгуючи, став обережно спускатися (9) Відірвавшись від вікна, поспішаючи й хвилюючись, я накинув халат і втік по крутим сходам прямо у двір. Гроза відлетіла, але ще віяв дощ.

Схід дивно бліднув (10) Двір, що зверху здавався налитим густим сутінком, був насправді повний тонким туманом, що тане. Посередине, на тьмяному від вогкості газоні, стояв сутулий, худий старий у промоклій рясі й бурмотав щось, поглядаючи по сторонах. Помітивши мене, він сердито моргнув: - Ти, Єлисей? Я поклонився. Пророк цокнув мовою, потираючи долонею смагляву лисину: - Колесо втратив.

Відшукай-Ка. (11) Дощ перестав.

Над дахами палали величезні хмари. Крутому, у синюватому, сонному повітрі, плавали кущі, забір, блискуча собача будка. Довго шарили ми по кутах, - старий кректав, підхоплював важкий поділ, шльопав тупими сандаліями по калюжах, і з кінчика великого костистого носа звисала світла крапля.

Відсунувши низьку гілку бузку, я помітив на купі сміттю, серед битого скла, тонке залізне колесо, - видимо, від дитячої коляски. Старий пекуче дохнув над самим моїм вухом і поспішно, навіть грубувато відсторонивши мене, схопив і підняв іржавий крутий. Радісно підморгнув мені: - От куди закотилося... Потім на мене вп'явся, зрушивши сиві брови, і, немов щось згадавши, переконливо сказав: - Відвернися, Єлисей Я послухався. Навіть замружився. Постояв так з мінуту - і довше не витримав...

(12) Порожній двір. Тільки старий кошлатий собака з поседелой мордою витягнувся з будки й, як людина, дивилася нагору переляканими карими очами. Я підняв голову. Ілля карабкался нагору по даху, і залізний обід поблискував у нього за спиною. Над чорними трубами жовтогарячою кучерявою горою стояло заревое хмару, за ним друге, третє. Ми дивилися разом із притихлим собакою, як пророк, піднявшись до гребеня даху, спокійно й неквапливо перебрався на хмару й став лізти нагору, важко ступаючи по пухкому вогні (13) Сонце стрельнуло в його колесо, і воно відразу стало золотим, величезним, - та й сам Ілля здавався тепер одягненим у полум'я, зливаючись із тією райською хмарою, по якій він ішов усе вище, усе вище, поки не зник у палаючій повітряній ущелині (14) Тільки тоді хрипким ранковим гавкотом залився старезний пес - і заюшили брижі по яскравої гладі дощової калюжі; від легкого вітру колихнулися яскраво-червона герань на балконах, прокинулися два-три вікна, - верб промоклих картатих туфлях, у бляклому халаті я вибіг на вулицю й, доганяючи перший, сонний трамвай, заорюючи підлоги на бігу, усе посміювався, уявляючи, як зараз прийду до тобі й буду розповідати про нічну повітряну катастрофу, про старий, сердитий пророка, що впав до мене у двір

Пример HTML-страницы
Пример HTML-страницы
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector