Поетичні сили Франції Об’єдналися у Вольтері. Й. В. Ґете ХІД УРОКУ І
Актуалізація
Знань
Перевірка домашнього завдання Представлення грона на тему «Просвітництво».
| Життя «ідеями свого часу» |
Зміна суспільного устрою Вольтер Протиріччя з церквою Зміна світогляду Європи ДЇДРО
Раціоналізм Розвиток науки Права і свободи людини Протистояння гнобленню Розум, знання Усвідомлення проблеми Енциклопедія «просвіта народу» «нова» культура ІІ
Мотивація
Навчальної
Діяльності
Учитель.
Остання травнева ніч 1778 року видалася теплою, і вартові паризької застави, солодко позіхаючи, приготувалися вже було перекрити смугастим шлагбаумом широкий тракт, що вів від столиці до знаменитої провінції Шампань, коли почувся цокіт копит. «Кого ще там дідько несе проти ночі»,— невдоволено пробурчав собі під носа офіцер і майже дослівно повторив своє запитання вголос. «Слава ісусу Христу! » — за цим церковним привітанням, що пролунало з блакитної, оздобленої зірками карети, яка щойно під’їхала до застави, вартові впізнали служителя Божого. «Документи»,— не люб’язніше, ніж раніше, проскрипів загрубілий на службі голос. «Документи в порядку, абате Міньо, але яка потреба погнала вас у дорогу проти ночі, і що там у вас у кареті?
» Якби ж то вартові могли знати, що в разі затримання цієї карети на них уже
Наступного ранку чекало б підвищення по службі й значна грошова винагорода (адже католицька церква славилася вмінням щедро винагороджувати за послуги, надані їй у боротьбі з її запеклими ворогами, а в кареті знаходився найперший з-поміж них!). але вони цього не знали, а крім сплячого старигана в нічному халаті й ковпаку в кареті нікого не було. а втім, вони цього старигана добре розуміли — їх самих хилило на сон. і хоч ця карета здалася офіцерові напрочуд знайомою, він махнув рукою і крикнув: Вольтер «Проїжджай!». абат поспішив виконати Команду, витираючи з обличчя холодний Піт і вгамовуючи нервове дрижання рук. Париж залишився позаду, А попереду була довга й небезпечна дорога до абатства Сельєр. Та Ще й поруч із трупом... Так, стариган дійсно спав, але сном вічним. «Ось я і виконав Ваше прохання, дядечку Франсуа»,— подумав абат, зручніше влаштовуючи для дальньої дороги закоцюбле тіло того, чиїм ім’ям згодом назвали ціле століття. Так по-детективному було врятовано від ганьби прах одного з найвидатніших синів Франції і людства — великого Вольтера. Бо хіба не ганьбою було б, коли б його тіло, немов непотріб, викинули на смітник? Страх перед такою перспективою, мов дамоклів меч, довгі роки висів над Вольтером, адже він добре знав про люту ненависть церкви до себе. Тому, відчувши наближення смертного часу, він попросив свого небожа, абата Міньо, потай вивезти його тіло з Парижа і негайно поховати, поки церква не довідалася про смерть і не видала заборони на поховання. але в церкви скрізь були свої вуха й очі, саме тому абат не став чекати навіть ранку, а виїхав із тілом мертвого дядька в кареті проти ночі. Змилені й запилені коні мчали цілий день, а під вечір нарешті зупинилися неподалік цвинтаря в абатстві Сельєр, що в Шампані. Місцевий пріор швидко здійснив поховальний обряд, і тіло Вольтера зникло в склепінні. А зранку на паризькому тракті здійнялася рожева від променів ранкового сонця курява. Майже на ходу з карети вискочив чоловік і побіг до абатства, плутаючись у довгих полах ряси, щось волаючи і розмахуючи якимось папером. Пріор удав крайнє здивування тим, що, виявляється, існувала заборона на поховання пана Франсуа Марі аруе, відомого під псевдонімом Вольтер. Ні, якби Він, пріор, був із цією забороною ознайомлений, то, звичайно, й не подумав би ослухатися грізного наказу, але що зроблене, те зроблене, не розкривати ж могилу. Чи розкривати? Що скаже на це пан кур’єр? Паризький кур’єр був явно спантеличений, могила так і залишилася незайманою. Вольтер ще раз, тепер уже посмертно, «випередив» свого запеклого ворога — католицьку церкву. Як же починалося й протікало життя, що скінчилося так незвичайно? Чому Ґете сказав, що у Вольтері об’єдналися політичні сили Франції? (Учні записують тему уроку та епіграф у зошити.) ІІІ
Робота
Над
Темою
Уроку
1. Знайомство з життєвим шляхом Вольтера (Учні роблять короткі записи.) Учитель. Франсуа Марі аруе народився 21 листопада 1694 року в Парижі. Мати Вольтера, Марі Маргарит Домар, була дочкою секретаря кримінального суду, а батько, Франсуа аруе,— нотаріусом і збирачем податків.
Сам Вольтер не любив батька і його ремесло, а пізніше (1744 року) оголосив себе позашлюбним сином якогось шевальє де рошбрюна, злиденного мушкетера і поета, аби не бути сином успішного буржуа. По кількох роках навчання в паризькому єзуїтському коледжі людовика Великого (1704–1711) юний аруе на вимогу батька зайнявся вивченням права. Незабаром він проти батькової волі проміняв юриспруденцію на лаври зухвалого віршотворця і радощі світського життя. У травні 1717 року за сатиру на регента Франції герцога Орлеанского автор-початківець потрапив у Бастилію, проте рік ув’язнення не охолодив його літературного запалу. Уже 1718 року була поставлена його перша значна п’єса «едіп», прихильно сприйнята публікою. На початку 1726 року відбулася сутичка Вольтера із шевальє де роганом, який дозволив собі привселюдно насміхатися зі спроби Вольтера сховати під псевдонімом своє недворянське походження.
Озброївшись пістолетами, Вольтер намагався помститися кривдникові, але був заарештований, кинутий у Бастилію, а наприкінці 1726 року — змушений залишити Париж. Понад дворічне перебування в англії вплинуло на його прихильність до віротерпимості і лібералізму. Свої ліберальні погляди Вольтер виклав у знаменитих «Філософських листах». 1734 року, уже після повернення Вольтера на батьківщину, книгу було спалено за вироком Паризького парламенту, а автору загрожував новий арешт. Не бажаючи Спокушати долю, Вольтер того ж року виїхав до Шампані, де оселився в маєтку своєї коханки, маркізи дю Шатле. Одна з найосвіче-ніших жінок того часу, вона розділяла захоплення Вольтера метафізикою, природничими науками, біблеїстикою.
Окончание сочинения: 1
2 3
