Мета
: на основі ліричної драми І. Франка глибше пізнати поезію І. Я. Франка, зокрема інтимну лірику; розвивати навички виразного читання; виховувати почуття прекрасного, шанобливе ставлення до інтимних почуттів людей, чистоту і благородство почуттів. Тип уроку
: засвоєння нових знань. Обладнання
: мультимедійна презентація.
ХІД
УРОКУ
І
Мотивація
Навчальної
Діяльності
1.
Звучить фрагмент літературно-музичної композиції «розвійтеся
З вітром, листочки зів’ялі» («епілог» до першого жмутку). (50 с)
2.
Вступне слово вчителя (демонструємо портрет франка)
Кохання — прекрасне світле почуття, якому присвятили свої найкращі роботи художники, музиканти, поети. Нерозгадана таїна, тож щоб висвітлити це почуття, треба поєднати всі види мистецтва: музику, живопис, рух, слово.
На минулому уроці ми говорили про любов у нелегкому житті поета, а сьогоднішній урок присвятимо його інтимній ліриці. Збірка «Зів’яле листя» відкриє вам І. Франка з іншого боку — вже не як поета-борця, поета-титана, а як найтоншого лірика, співця високого кохання. Сьогодні ми зробимо спробу розібратися в магічній силі слів кохання Івана Яковича, а допоможуть нам «Жмутки любові і болю», які великий поет подарував людству, чудові романси на слова Франка. 3. оголошення теми, мети уроку
ІІ
Сприйняття
Й
Засвоєння
Учнями
Навчального
Матеріалу
1. розповідь учителя
Своїм життям і творчістю великий Каменяр довів, що геній і любов народжуються не так часто, щоб доповнювати одне одного. Читаючи й аналізуючи поезії І. Франка, ми можемо переконатися в цьому.
Ці твори допоможуть нам пізнати Франка як простого, звичайного чоловіка, з його болями і життєвими негараздами, з його чистою, відкритою до людей душею, з його великими і світлими почуттями, що звуться любов’ю. У світовій літературі важко знайти більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої життєвими негараздами і нещасливим коханням, як збірка «Зів’яле листя». Прогляньмо наступний відеосюжет «Зів’яле листя.
Глас» (2,14 хв) (думка Коцюбинського, лунає романс А. Кос-Анатольського на слова І.
Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»). 2. Учні здійснюють ідейно-художній аналіз поезії «ой ти, дівчино, з горіха зерня....»
Лірична поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» за формою вірша, пестливою лексикою і деякими образами близька до народної пісні «Ой ти, дівчино, горда та пишна...» Перед вами закоханий юнак, що зворушує нас силою свого почуття до дівчини. У центрі композиції твору — контрастне зіставлення, за допомогою якого автор виражає всю складність не-розділеного кохання юнака, характеризує красу дівчини та її вдачу.
Вона невеличка, «з горіха зерня», але приносить юнаку велике горе, бо серце в неї — «колюче терня»; устонька коханої — «тиха молитва», а слова її гострі, «як бритва»; у неї очі «темніші ночі», але «хто в них задивиться, й сонця не хоче», бо їхні чари запалюють «серце пожаром». Драматизм нещасливого кохання передається риторичними запитаннями й окликами, влучними порівняннями й суперечливими протиставленнями. Ліричний герой поезії — людина з ніжною, вразливою душею і разом із тим — із сильним характером, однак він не в силі вирвати з душі чарівний образ дівчини, котру покохав до самозречення. 3. розповідь учителя
Давайте пригадаємо, хто ж були ті три жінки, яким присвячено «Зів’яле листя».
А для цього проглянемо наступний відеосюжет. Відеосюжет «Зів’яле листя» (1,34 с)
Учитель. Сам автор книжки писав, що «збірка віршів «Зів’яле листя» — найсуб’єктивніша з усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка, та при тім найбільш об’єктивна в способі змалювання людського чуття».
Літературознавець А. Каспрук писав: «Поетичний шедевр І. Франка — лірична драма «Зів’яле листя» — справив великий вплив на розвиток наступної української лірики кінця ХІХ — початку ХХ століття, викликавши багато наслідувань, а також оригінальних ліричних творів, більшою чи меншою мірою позначених печаттю «Зів’ялого листя».
Мелодійні, глибоко людяні, ніжні вірші «Зів’ялого листя» надихнули багатьох композиторів. Силу і красу слова Івана Франка доповнюють чарівні мелодії М. Лисенка — «Безмежнеє поле», «Я не кляв тебе, о зоре», «Оце тая стежечка», Я.
Степового — «Як почуєш вночі», К. Данькеви-ча — «Чого являєшся мені у сні», Г. Майбороди — «Не минай з погордою», А. Кос-Анатольського — «Ой ти, дівчино, з горіха зерня... ». Фото композиторів. — Як ви вважаєте, чому ці твори стали популярними піснями і на крилах музики линуть до людських сердець?
(Очевидно, тому, що в них поет висловив найсокровенніші почуття й думи людини і зробив це високоху-дожньо, поетично) Ці твори найніжніші — порухи його чутливої душі, вони його ...тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишні жалі, Завмерлеє в серці кохання. Зупинимо свою увагу на оцьому освідченні в коханні. Перегляд відеозапису «Я понесу тебе в душі на дні».
Ось що робить із людиною кохання. Воно дає їй натхнення, творчу наснагу, людина під впливом його всесильних чарів стає поетом. Так, так, кожний закоханий — поет, тільки не може це передати віршами. Але однаково почуття його поетичні. Іван Франко теж палко кохав, говорить, що кохання творить із людиною дивні дива. Покохавши, людина відчуває себе ...сильним і свобідним, Мов той, що вирвався з тюрми на світ, Таким веселим, щирим і лагідним.
В іншому вірші, звертаючись до коханої, поет «щасливий, наче цар могутній», освідчується їй: «Я б душу дав за тебе». Але чи не найсильніше глибину свого почуття висловив закоханий Франко у вірші «Так, ти одна моя правдивая любов». Кохання героя твору — «найтайніший порив» його душі і тіла, «найкращий спів», що приносить натхнення, це «славний подвиг» його життя. У цій найпоетичнішій поезії він освідчується у вічній любові тій, котру покохав душею і серцем. Учень-читець (Виконує поезію) Як загублену любов, несповнене бажання, Невиспіваний спів, геройське поривання, Як все найвищеє, чим душу я кормлю, Як той огонь, що враз і гріє й пожирає, Як смерть, що забива й від мук ослобоняє,— Отак, красавице, і я тебе люблю. Десять pоків... Багато це чи мало?
Саме пpотягом такого часу наpо-джувалася збіpка Івана Фpанка «Зів’яле листя», яка своєю кpасою, глибоким почуттям належить до найкpащих зpазків світової поезії. Тpагедію закоханого сеpця — «Зів’яле листя» можна поpівняти з по-pами pоку, пpотягом яких зpостає, міцніє, зеленіє, цвіте та начебто вми-pає деpево, деpево кохання автоpа. 4. «мікрофон»
— З якими порами року у вас асоціюється кожна із жінок, а отже, і кожний із «жмутків» твору? Учень. Його перша любов пpийшла до нього весною, у тpавні, коли тільки починає з’являтися молоде, зовсім зелене листя. Ця любов наївна, як дитина, несмілива, невинна й чиста, вона pобить весь навколишній світ pаєм без туpбот і обpаз.
Потім приходить літо, а з ним і друга любов, таємна, недоступна, мов «святиня». Й ось десь у кінці літа з’являється третя й остання. Вона прекрасна, мов природа серпеневої пори, коли стоїть несильна спека.
Ця пора найулюбленіша, радісна, дорога, незабутня — це пам’ять про минуле літо. Й ця любов полонить його серце, проникає в середину його. Учитель.
Холодна осінь вже набрала силу, передала її студенному вітру, що зрива слабке листя, яке падає на землю яскравим різнобарвним килимом, кружляє в осінньому вальсі. Велике, могутнє дерево стоїть зовсім одне, голе, лякає своїм довгим чорним гіллям. Його ще ранньої осені покинули птахи. Можливо, стежкою повз це дерево пройде «остання любов» поета, пройде по зів’ялому листу й не замилується його красою, не помітить грізного дерева, на якому вже не співають птахи, на яке повіває холодом вітер осені, вітер невдач, тяжкого життя. «Зів’яле листя» — це не просто кілька «жмутків» зів’ялого листя ліричних зізнань, а й лірична драма в усіх розуміннях цього слова, драма самого Франка, а не лише ліричного героя.
Це трагедія закоханого серця. Це квітуча весна, яка змінилася на сувору зиму.
5. робота над поезією «червона калино, чого в лузі гнешся...»
Учень-читець виконує поезію «Червона калино, чого в лузі гнешся?..» Учитель. Народнопоетична основа не дає можливості переказати ідейний зміст вірша, він таїться в системі образів, в їх зчепленні, конструкції речень, інтонації і ритмічності віршового рядка, строфи. Слово несе в собі максимальне смислове навантаження в контексті художнього цілого, в ньому виявляються нові смислові відтінки.
Поезія насичена сло-вами-образами, словами-символами, найголовніші з яких дуб і калина. Бліц-опитування
• Давайте пригадаємо, що символізує калина у народному епосі? • Що символізує дуб? • Яку гостру проблему порушує автор словами-символами?
