x x
menu

Завдання художніх перекладів

Для рубежу XVIII-XIX століть рішення перекладати вірші віршами аж ніяк не було самоочевидним. Так, у першому перекладі "Дон Кихота" вірші відсутні, в одному з перекладів "Галатеї" (М., 1790, пров. із фр. А.

Печенегова) передані прозою; в "Молодій єгиптянці" Кабрита або відсутні, або дається спочатку французький текст, а потім прозаїчний росіянин, та й у самій "Прекрасній циганці" наведені далеко не всі вірші, які є в тексті "La Gitanilla", - про більшість із них лише згадується При всіх своїх достоїнствах переклад 1795 року, звичайно ж, недосконалий, а також архаїчний для сучасного сприйняття. Перекладачеві не далека характерна для XVIII століття установка на "поліпшення" сервантесовского тексту, на пристосування його до смаків російських читачів свого часу. Така установка, як і трохи зневажлива оцінка стилю Сервантеса, прийшла в Росію разом із французькими перекладами його добутків. Ф.

Д. Батюшков так характеризував відношення французів XVIII століття до добутків іноземної літератури: "У тому випадку, коли перекладач належав народності, що стояла або думала себе вище в художньому розвитку іншого народу, у якого запозичився оригінал, - неточність перекладу зводилася в принцип".20 У перекладеному на російську мову введенні до "Галатеї" Ж. П.

Флоріан зауважував: "Сервант писав для своїх націй; і перекладач його міг би, зберігаючи думки Серванта, послабити деякі порівняння, легше написати деякі картини, і особливо додати віршам своїм приємність і гармонію".21 Як представляється, перекладач "Прекрасної циганки" міг би погодитися з наведеною думкою Флоріана - у тім, що стосується зниженого, "шахрайського" шару стилістики Сервантеса, а також включених у новелу віршів. Про це свідчать як посторінкові примітки перекладача, якими постачене видання, так і система стилістичних змін, що відрізняють російський текст від оригіналу Так, наприклад, перекладач послідовно зм'якшує лайливі вираження й уникає будь-яких згадувань про нечисту силу. Ця тенденція заявлена вже на самому початку новели, коли просте вираження "...

decir palabras no buenas" (23) передається усложненно: "...вимовити хоч одне таке слово, що могло бути огидно її цнотливості" (З).22 Фразі "^Quien diablos os trajo por aqui, hombre, a tales horas в tan fuera del camino? " (63) у російському тексті відповідає "Хто заніс тебе до нас у толь надзвичайний час?" (94 - 95).23 З іншого боку, в епізоді, коли стара циганка лікує пораненого, є така фраза: "...santiguole las heridas, в dijole: Dormid, amigo; que, con el ayuda de Dios, no sera nada" (64);24 у смоленському виданні вся ця фраза переводиться дієприкметниковим зворотом "проговоря деякі слова" (97) - очевидно, тут перекладача збентежило, що стара циганка, персонаж шахрайської й в многом небездоганний, сполучить у своєму способі лікування медичне втручання, молитву й магічні дії (спалює волоски собак, що вкусили юнака). Це, імовірно, сприймався як ще один негожий приклад "суміші священного й світського".

Заміна репліки персонажа на згадування про неї - характерний прийом і для обробки каламбурів у тих випадках, коли мовлення персонажа або здається перекладачеві не зовсім пристойної, або складна для перекладу. Так, наприклад, замість ризикованого компліменту "A ello hija, a ello! Andad, amores y pisad el polvito a tan menudito" (26) читаємо: "Деякий грубіян говорив про неї різними натяками" (8). Є в перекладі прямі помилки, часто обумовлені неправильним розумінням сервантесовского тексту з його складними граматичними конструкціями. Помилки перекладача також можуть бути викликані недостатнім знанням іспанської мови, і це побічно підтверджує гіпотезу про те, що першоджерелом перекладу послужило саме іспанське видання. У результаті невірного тлумачення російський текст може навіть суперечити сам собі, як наприклад в епізоді з пораненим подорожанином.

В оригіналі сказано: "... "el dolor de esta pierna me fatiga mucho". Llegose a el Andres в otro gitano caritativo..." (64); перекладач, імовірно, неправильно зрозумів незвичайну дієслівну форму "llegose", що привело до появи значеннєвої незгідності: "..."біль моєї ноги не дає мені стояти". Він у самий той час підійшов до Андрія й до інших циганів, яких вид здався йому не настільки лютим" (95 - 96).25 У іншому епізоді язикова помилка перекладача міняє зміст фрази на протилежний: "Lo que imagino es que, enamorado de Preciosa...

" (64) - "Я уявляю, що ти можеш бути досить любимо сіяю молодою циганкою..." (107). Однак у тексті "Прекрасної циганки" є вираження й навіть сюжетообразующие елементи, які незаперечно доводять, що перекладач користувався не тільки оригіналом, але й французьким посередником.

На цю думку мене наштовхнув переклад одного топоніма - назви церкви, розташованої на горі Франсия. "Nuestra Senora de la Ріпа" (66, 67) переводиться на французький манер - "церква Деларошской богоматері" (103 - 104).27 Цей топонім двічі повторюється в російському тексті в тому самому варіанті У бібліотеках Санкт-Петербурга є кілька видань двох французьких перекладів "Циганочки", що з'явилися до 1795 року (імовірно, їх же використовувала для свого дослідження А.

Д. Умикян); усього в 1615 - 1775 роках ця новела Сервантеса виходила по-французькому в п'яти різних перекладах.28 Самий ранній переклад виконаний Ф. де Россе й був виданий уже через два роки після виходу "Повчальних новел" по-іспанськи.29 Це сильно застарілий, але в цілому точний, часом буквальний переклад.

Інша версія, що належить М. де Шассонвилю, уперше вийшла у світло в 1705 році в Амстердамі.30 Насправді Шассонвиль взяв за основу переклад Россе (більша частина тексту збігається буквально) і "поліпшив" його, переробивши відповідно до французьких смаків початку XVIII століття. У перекладі Шассонвиля можна виявити відмінності від оригіналу, що дозволяють пояснити ряд несподіваних різночитань із першоджерелом, які є в смоленському виданні 1795 року, - однак не все з них В оригіналі родове ім'я закоханого кабальєро відкривається читачеві тільки наприкінці новели, хоча Пресьоса довідається його вже на початку знайомства; цей незвичайний прийом Сервантес оформляє так: "Soy hijo de Fulano - ріг buenos respetos aqui no se declara su nombre..." (40).31 Россе зберігає цю гру; Шассонвиль же спрощує ситуацію: "Je m'appelle D.

Juan de Carcame, car je ne veux point vous celer mon nom".32 Так само надходить і смоленський перекладач ("Я називаюся Дон Жуан де Каркамо", 33), що на всьому протязі новели називає свого героя те Андрій, те Дон Жуан. По-іспанськи посада батька Циганочки - el corregidor; його дружина позначається як la corregidora. Шассонвиль, слідом за Россе, варіює дві форми: lе Senechal (дружина - la Senechalle) і le Gouverneur de la Ville (дружина - la Gouvernante). У російському перекладі стосовно до чоловіка паралельно (поза залежністю від контексту) використовуються дві форми: Коррежидор і Сенехал, дружина завжди йменується Сенехальша. На мою думку, найпростіше пояснення такої варіативності полягає в тому, що перекладач у своїй роботі користувався іспанським і французьким текстом поперемінно й не прагнув до дотримання послідовності Є в тексті "Прекрасної циганки" епізод, що погано піддається тлумаченню. У Сервантеса старий циган вставляє у своє мовлення початок прислів'я без закінчення: "No se toman truchas, etcetera" (60; продовження, очевидне для іспанського читача, - "a bragas enjutas"); так же незакінченої залишає прислів'я й Россе ("L'on ne prend pas les truictes etc.

");33 Шассонвиль зовсім опускає незрозумілу фразу; нарешті, у російському виданні 1795 року приводиться правильний переклад всього прислів'я: "Не можна не обмоча ніг риби наловити" (83). На жаль, мені не вдалося ознайомитися з перекладами "Циганочки", які зробили Ш. Котоленди (1678), П. ессейн (1707) і Лефебюр де Вилльбрюн (1775), - можливо, який-небудь із них ближче до тексту смоленського видання, чим переклади Россе й Шассонвиля; можливо, в одному з них фраза про лов форелі наведена цілком. Однак це не впливає на загальний висновок проведеного дослідження: текстологічний аналіз показав, що в XVIII столітті був випадок прямого перекладу з іспанської мови, але при цьому використовувався також французький текст-посередник, поки однозначно не встановлений Точно визначити, хто перевів "La Gitanilla" на російську мову, теж не вдалося. Однак можу привести деякі міркування на користь гіпотези А.

Д. Умикян, що це був И.

И. Виноградов, що дійсно жив і працював наприкінці XVIII століття в Смоленську.

teacher

Материал подготовлен с учителем высшей категории

Ильина Галина Сергеевна

Опыт работы учителем 36 лет

Популярные материалы

Рейтинг

0/0 icon

Вы можете оценить и написать отзыв

Делитесь проектом в соцсетях

Помоги проекту!

Есть сочинение? Пришли его нам и мы его опубликуем!

Прислать