Юрій Яновський. Творча біографія митця. Роман «Вершники». «Подвійне коло»

Мета: ознайомити учнів із творчою біографією Юрія Яновського, місцем письменника в розвитку української літератури, жанровою своєрідністю роману «Верш­ники»; розвивати вміння аналізувати твори; вихо­вувати інтерес до творчості письменника.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет письменника, мультимедійний додаток «Життєвий і творчий шлях письменника», виставка творів Ю. Яновського, документальної, художньої та публіцистичної літератури про письменника, епі­граф. Трапляються люди, що не полишають у пам’яті жодних згадок — були та й нема. Зате життя нас нагороджує великою кількістю людей-зірок, які не гаснуть у нашій пам’яті, які живіть у тобі, зогрі­вають тебе своїм теплом, своєю мудрістю. До таких світлих, неза­бутніх людей і належить Юрій Іванович Яновський. Матвій Талалаєвський

Перебіг уроку І 1. Вступне слово Складний і важкий, іноді й суперечливий творчий шлях про­йшов Юрій Яновський, шлях, будні якого були сповнені пристрас­ної творчості й горіння. Девізом його стали крилаті слова Еміля Золя: «Ні дня без рядка». Ключ до справжнього розуміння і злетів, і протиріч, та й де­яких творчих невдач Яновського — у сумлінному вивченні його спадщини.

Максим Рильський у статті «Правда завжди правда», при­свяченій пам’яті письменника, закликав «при ясному денному світлі уважно переглянути всю творчість Яновського, — не для того, щоб її таки всю прийняти й визнати бездоганною, не для того, щоб канонізувати й поставити поза критикою деякі окремі, особливо ранні, твори письменника, а для того, щоб над іменем нашого видатного майстра й чесного громадянина засіяло в усій своїй красі сонце правди».

2. Розгляд виставки творів письменника Вивчення біографії Ю. І. Яновського

1902 року, 27 серпня у селі Майєрове Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Компаніївський район Кіро­воградської області) у хліборобській родині Івана Миколайовича та Марії Мусіївни Яновських народився син Григорій, якого зго­дом стали називати Юрієм. 1909 р. — вступив до церковно-приходської школи в с. Майєровому, через рік — до земської в селі Нечаївці. 1911 р., серпень — зарахований до Єлисаветградського реаль­ного училища. 1918–1919 рр. — боєць добровільної санітарної дружини в місті Єлисаветграді, бере активну участь у боях проти банди Никифорової. 1920 р. — інструктор Єлисаветградсього повітового статистич­ ного бюро та інспектор карткової системи продовольчого комі­ тету. 1921 р. — інспектор Елисаветградської повітової робітничо-селянської інспекції. 1922 р. — завідуючий відділом адмінсектора при Елисавет-градському міськвиконкомі; 4 червня — у київській газеті «Про­летарська правда» з’являється перша публікація — вірш росій­ською мовою «Море» під псевдонімом Ней. 1922–1925 рр. — студент Київського політехнічного інсти­туту. 1924 р. , 17 лютого — у київській газеті «Більшовик» з’яв­ляється перша публікація українською мовою — вірш «Дзвін» під псевдонімом Юрій Ней. 1924 р., 2 березня — у тій же газеті друкується перше опові­дання «А потім німці тікали». 1925 р. — у Харкові (видавництво «Книгоспілка») виходить перша книга — збірка оповідань «Мамутові бивні»; жовтень — переїзд до Харкова, знайомство з В. Блакитним, О. Довженком, Остапом Вишнею, П. Тичиною, М. Кулішем. 1925–1927 рр. — редактор ВУФКУ, головний редактор Одесь­кої кінофабрики. 1927 р. — у журналі «Вапліте» (№ 3) друкується повість «Бай-город». 1928 р. — виходить книга поезій «Прекрасна Ут» і роман «Май­стер корабля». 1930 р. — виходить роман «Чотири шаблі». 1932 р. — з’являється друком перша п’єса «Завойовники». 1935 р. — друкується роман «Вершники» спочатку в перекладі російською мовою в журналі «Знамя» та «Роман-газеті» (Москва), потім у Держлітвидаві України. 1937 р. — у театрах Москви, Ленінграда, Харкова та інших міст з успіхом іде п’єса «Дума про Британку». 1939 р. — переїзд на постійне проживання до Києва; 31 січня — нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. 1941 р., 3 вересня — у газеті «За Радянську Україну» друку­ ється перша новела воєнного часу «Коваль». 1941–1946 рр. — відповідальний редактор журналу «Україн­ська література» (з січня 1946 р. — «Вітчизна»). 1942 р. — виходять збірки оповідань: в Уфі — «Американський кум» та «Генерал Макодзьба», у Саратові — «Новели». 1945 р. , листопад — 1946 р., березень — спеціальний корес­пондент газети «Правда України» на Нюрнберзькому процесі. 1947 р. — у журналі «Дніпро» (№ 4–5) друкується роман «Жива вода». 1948 р. , квітень — за цикл «Київські оповідання», опубліко­ ваний у журналі «Знамя», присуджено Державну премію СРСР. 1954 р., 16 лютого — прем’єра п’єси «Дочка прокурора» на сцені Київського драматичного театру ім. Лесі Українки. 1954 р. , 25 лютого — помер Ю. І. Яновський. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

4. створення порт фоліо письменника При народженні: Яновський Юрій Іванович.

Псевдоніми, криптоніми: Юрій Ней, Юрі Юрченко. Дата народження: 27 серпня 1902 р. Місце народження: Хутір Майєрове, Кіровоградська область. Дата смерті: 25 лютого 1954 р.

(51 рік). Місце смерті: Київ. Національність: Українець. Громадянство: СРСР. Мова творів: Українська, російська. Рід діяльності: Прозаїк, поет. Роки активності: 1922-1954 рр.

Напрям: Неоромантизм, соціалістичний реалізм. Жанр: Новела, роман, оповідання, повість, вірш. 5. Висловлювання відомих людей про Юрія Яновського • «Що таке талант? Дехто, шукаючи відповіді, копирсається у наукових фоліантах.

Пригадуючи Юрія Івановича, робиш висновок, що талановита людина — це людина, яка має полум’яне серце, винятковий розум, особливу увагу…» (Дмит­ро Гринько).

• «…У Яновського вийшло у світ багато творів, але писав він протягом свого життя одну книгу — книгу мудрого великого Буття» (Микола Строковський).

• «Юрій Іванович завжди був шукачем цікавих пригод, але шукав він їх не для того, щоб одразу пустити в якийсь твір. Вони йому потрібні були як доказ його принципових життєвих настанов, він підкріплював ними своє впевнення, що людина може й повинна бути кращою, ніж вона є. Прагнути цього він учив нас своїм життям і своєю творчістю, і за це йому щиро­сердний уклін» (Матвій Талалаєвський).

• «Я любив романтичні твори Юрія Яновського — і вся його особа була оповита для мене романтичним серпанком» (Абрам Кацнельсон). • «Юрій Яновський — наша національна гордість» (Микита Шумило).

• «Яка ж то була напрочуд приваблива людина!.. Стриманий і м’який, надзвичайно простий і привітливий у стосунках з людьми, з товаришами, скромний і вдумливий…» (Наталя Забіла).

• «Письменницький талант Юрія Яновського наскрізь пройня­тий поезією українського народу, завжди викликав у нас справ­жню радість за українську літературу… » (Петро Панч). • «Дбайливо, з великою любов’ю ставився письменник до слова.

Варіюючи, відбираючи, він нанизував їх, як намистинки, одне до одного, будучи до себе безмірно вимогливим. Щоб оновити відчуття мови, почути її з народних вуст, він любив поринати в саму гущу народу» (Тамара Яновська).  Ю. Яновський залишив нам багатожанрову спадщину: 70 но­вел, оповідань, чимало поезій, повість, чотири романи, сім п’єс (деякі успішно ставилися театрами), а ще кіносценарії, публі­цистика. Його справедливо називають сміливим новатором в україн­ській літературі XX ст. Він — один із найяскравіших представ­ників неоромантичної течії в ній.

У царині як змісту, так і форми художніх творів ніколи не прагнув ходити чужими стежками, відкидав усталені схеми, банальності, трафарети. Уже перші збірки новел Ю. Яновського «Мамутові бивні» (1925), «Кров землі» (1927) разом із творами М. Хвильового, Г. Косинки, В. Підмогильного та ін. підтвердили відхід нової хвилі української літератури від народницько-просвітницьких традицій XIX, а почасти й початку XX ст.

Поза сумнівом, на них позначився вплив футуризму й кіностилістики нової музи, що вабила до себе і Яновського. Сюжетами новел «Мамутові бивні», «Історія попільниці», «Роман Ма», «Туз і перстень», «Кров землі» керує смілива авторська думка, хоч у цілому вони досить банальні й поширені на ті часи. Серед ранніх творів Ю. Яновського — новела «Поворот» (1927), надрукована вперше тільки 1967 р.

У романтичному стилі напи­сана повість «Байгород», яка створювалася 1927 р. в Одесі, «коли спогади юнацтва підступили клубком до його горлянки.

Авторові нашому здавалося тоді, що море витікає з берегів і широкою водою тече в степи, переламуючись, перегинаючись через обрій»,— так пояснено задум у «Коментарях до знижок…». Роман «Майстер корабля» (1928) — абсолютно новаторський за змістом і формою твір в українській літературі. Яновський осмислює роль творчої інтелігенції, власне, еліти суспільства у формуванні й становленні світогляду нової доби — тема, що постала на вістрі інтересу багатьох тогочасних письменників. У романі «Чотири шаблі» (1931) показано могутню стихію національно-визвольного руху в Україні в революційний час та його трагічні наслідки.

Така тема в українській літературі була порушена вперше. Твір складається із семи розділів (пісень). Таким чином, письменник започаткував в українській літературі новий різновид роману — роман у новелах. Після появи 1935 р. роману в новелах «Вершники» письмен­ник став досить відомим.

Ю. Яновський — романтик за світовідчуттям і стилем, його приваблювали яскраві характери, небуденні, екстремальні си­туації, у яких найвиразніше розкривалися людські риси.

Його манера письма позначена суб’єктивною стихією: вибухом емо­цій, патетикою, виведенням «назовні» авторськими симпаті­ями та антипатіями. Він був тонким стилістом з особливим чут­тям слова, його відтінків і нюансів.

Сам письменник назвав себе поетом, який інколи пише прозу. Коли Юрій Яновський читав книжку і хотів її оцінити, він питав себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, у далеку таємну путь? Чи поклав би її в торбу із хлібом окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там у торбі на плечах лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв’яжеш торбу і з’їси хліба з цибули­ною, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і при­ємний біль мудрості?». У цих словах не тільки естетична про­грама письменника. це — девіз його життя. Твори письменника й сьогодні захоплюють читачів, уселяють у них мужність, при­носять незвичайну радість, щирий захват.

7.  Коментування учнями епіграфу 8.  Робота над романом «Вершники» «Вершники» — перлина творчості Ю. Яновського. П. Г. Тичина сказав, що саме цим романом новітня українська література склала екзамен на атестат зрілості. Тема громадянської війни постає у творі по-справжньому героїчною й романтичною. Автор правдиво показує трагедію цілої родини Половців, яких револю­ція розкидала по різні ідеологічні фронти. Особливо яскраво виявилася в цьому творі композиційна май­стерність Яновського. Роман складається із восьми сюжетно завер­шених новел («Подвійне коло», «Дитинство», «шаланда в морі», «Батальйон шведа», «Лист у вічність», «Чубенко, командир полку», «шлях армій», «Адаменко»), які в сукупності переда­ють панораму періоду громадянської війни. «Вершники» — новелістичний роман.

9. Теорія літератури Художній простір і час Є відтворенням, ідеальним простором і часопросторові. Простір і час у мистецтві — це універсальні визначення художнього образу. Специфіка художнього простору полягає в тому, що він є ху­дожньо-відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі, відтворюючи реальний простір, разом із тим фор­мує певний художній простір, у якому відбуваються події. цей простір може бути великим і охоплювати кілька країн або вихо­дити за межі земної планети, або ж навіть звужуватися до тіс­них меж однієї кімнати. Художній час є способом існування мистецтва, одним із засо­бів оволодіння соціальним та індивідуальним часом, його відтво­рення та творення, збереження та перетворення.

У ХХ ст. відбу­ваються суттєві зміни в художній практиці. Поширюється вільна (монтажна) форма композиції літературних творів. Майже одно­часно з’являються безсюжетна література, безпредметний живо­пис, атональна музика, абстрактна скульптура. В основу мистецтва покладена Умовність зображення, Оскільки не міг би відбутися сам факт відображення дійсності, яким перед­бачено відторгнення реально або ж уявно існуючих явищ і речей шляхом їх відтворення у змалюванні, а не ототожнення з про­тотипом. 10. Опрацювання особливостей роману • Роман складається з восьми композиційно й сюжетно пов’я­заних новел. • Відсутність хронологічної послідовності в розгортанні подій.

• Використання кінематографічного прийому монтажу «кадрів». • Має ознаки народної думи, героїчної поеми, новели. • Виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах.

• Головний мотив — розпад людського роду, що почався з рево­люцією. • Правдивість і типовість у відтворенні історичних подій та зма­люванні дійових осіб.

Проблеми порушені в романі • Трагедія роду й народу. • Розпад родини заради ідеї. • Революція і народ.

• Політичні платформи різних партій і політичних сил. • Відданість справі. • Творча праця та духовні цінності. • Проблема братовбивчої громадянської війни.

Роман розпочинається новелою «Подвійне коло». Автор зразу вводить нас у шквал гарячих подій літа 1919 року. На степових просторах ллється кров чотирьох братів, обдурених, осліплених ворожими проповідями шовіністів і монархістів, націоналістів і анархістів. Новела «Подвійне коло» (коло інтересів класових і родин­них) — класичний зразок художнього втілення болючих роздумів митця про непростий час в історії свого народу, коли брат уби­ває брата.

Той «умовний» бій у степу під Компановкою символі­зує собою всю складну ситуацію в Україні під час громадянської війни. І хоча врешті-решт перемагає інтернаціональний загін Івана Половця, але емоційний акцент зовсім на іншому — автор не підтримує цю криваву різню, хоча вона й задля нового життя.

IV Підсумок Уроку 1. Бесіда з учнями • У чому новаторство роману «Вершники»? • Якою новелою починається роман? • Яким девізом у житті керувався Мусій Половець? • Чи дотримувалися батьківської науки сини? • У чому полягає трагізм роду Половців? 2

Матеріал для вчителя Серед літературознавців не існує одностайності в тлумаченні цього заголовку. Одні вважають, що «подвійне коло» означає подвійне коло подій — на фронті і в тилу, у степу й у підпіллі (дії Мусія Половця й Чубенка). На думку С. шаховського: «По­двійне коло» — це коло правди й неправди, які письменник дає можливість розрізнити за допомогою наскрізного образу Івана Половця». Ідейна спрямованість новели в словах старого Мусія: «Тому роду не буде переводу, в якому браття милують згоду». Та з кож­ною смертю зміст цієї тези заперечується, набуває інших форм і завершується Івановим: «Рід розпадається, а клас стоїть».

Під­сумки трагедії підводить комісар Герт: на його думку, брати Івана загинули тому, що були одного роду, та не одного класу. Ці слова, можливо, є ключем до розуміння назви новели.

Може, клас і рід — це те подвійне коло, у якому замкнуте життя п’ятьох братів. Вихід із цього кола диктується суворими зако­нами класової боротьби. Якщо це так, то тоді правильною буде й така думка: почуття класової непримиренності вище за почуття родової приналежності. У криваве коло громадянської війни загнали себе брати Половці.

Знехтувавши батьковим заповітом, вони стали братовбивцями, зрадниками, злочинцями, жертвами розмаїття ідеологій. Така історія, такий закономірний її розви­ток по спіралі. Існують й інші думки щодо назви новели. Дехто вважає, що це боротьба правди й кривди, добра і зла, правди багатих і правди бідних. Та як би ми не тлумачили назву новели, закономірним є одне: не буде міцного роду — не буде держави. Рід — це частина дер­жави. І хочеться вірити в те, що в майбутньому люди стануть братами й по крові, і по духу.

Маленький промінчик цієї надії світиться в кінці новели: Іван не вбиває Сашка, пояснюючи його приналежність до проклятих махновців молодістю. Можливо, від цієї гілки відродиться рід Половців?! Наша незалежна Укра­їна не повторить помилок братів Половців, а їх ганебні вчинки сприйме як застереження для майбутніх поколінь.

V.  Домашнє Завдання 1. Проаналізувати новелу «Подвійне коло».

2. Виписати висловлювання відомих людей про роман «Верш­ники».

3. Скласти хронологічну таблицю життєвого й творчого шляху Ю. Яновського.

Страницы: 1 2