Дата народження - 07 листопада - 1855 Дата смерті - 05 серпня - 1940 Яворницький Дмитро Іванович ( 1855-1940) історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник. Народився 7 листопаду 1855 долі в селі Сонцівці Харківського повіту (нині сіло Борисівка Дергачівського району Харківської області) у родині сільського псаломщика й селянки. З 1867 долі навчався в Харківському повітовому училищі. 1874 долі вступивши до Харківської духовної семінарії, алі не закінчив її й 1877 долі вступивши до Харківського університету на історико-філологічний факультет. Слухав лекції Олександра Потебні та Миколи Сумцова, вільнолюбні ідеї яких справили вплив на формування світогляду Яворницького в умовах заборони царським урядом в 70- 80-х роках українського слова та переслідувань українських діячів культури. По закінченні університету 1881 долі був запозбавлень як обдарований студент позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Водночас працює в 3-й Харківській чоловічій гімназії викладачем історії.
З 1897 долі, відмовившись від офіційно запропонованої на факультеті тими з загальної історії, починає студіювати історію Запорожжя. В 1881-1882 роках вийшла перша його праця - «Виникнення й будова Запорозького Коша», за що його було позбавлено університетської стипендії.
Здійснює експедиції по місцях Запорозької Січі. З весни 1884 долі читає серію публічних лекцій під назвою «Про запорозьких козаків», бере доля в роботі Історико-Філологічного товариства разом з О. Потебнею, М. Сумцовим, Д. Багалієм, П. Єфименком. 1884 долі університетське начальство за сепаратизм та відверте українофільство звільняє Яворницького з посади в університеті.
Позбавлений засобів до існування й можливості займатися улюбленою працею, 1885 долі він переїжджає до Петербурга, де знайомиться з І. Рєпіним, О. Сластьоном, Д. Мордовцевим, М.
Микешиним, пише низку статей з історії Запорожжя, передмову до поеми «Гайдамаки», що вийшла російською мовою з ілюстраціями О. Сластьона. Того ж долі Яворницький стає членом Археологічного товариства, викладає історію в кількох навчальних заставах, влаштовує суботні вечори, які відвідували його земляки, письменники, художники, студентська молодь. За порадою Яворницького Ілля Рєпін починає працювати над картиною «Запорожці пишуть аркуша турецькому султанові», користуючись матеріалами та колекцією вченого. Дмитро Іванович надихнув Миколу Лисеняти на створення опери «Тарас Бульба». 16 червня за політичну неблагонадійність Яворницького знову позбавлено права викладати й звільнено з роботи. 1888 долі опубліковано двотомник «Запорожжя в залишках старовини й переказах народу» та «Збірник матеріалів для історії запорозьких козаків».
1891 долі Яворницький повертається до Харкова в пошуках роботи, алі, не знайшовши її, знову їде в Петербург. Навесні 1892 долі виходить перший тім «Історії запорозьких козаків», а невдовзі Яворницького посилають у трирічне відрядження, а фактично висилають у Середню Азію, де він працює молодшим чиновником особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторі в Самарканді. 1895 долі, відбувши заслання, вчений від'їжджає до Варшави, планує скласти у Варшавському університеті магістерський іспит. З 1897 долі власті дозволили Яворницькому жити в Москві, де він стає приват-доцентом Московського університету. 1902 долі захистив у Казанському університеті магістерську дисертацію. Того ж долі переїхав до Катеринослава, ставши директором Музею старожитностей Катеринославської губернії. З 1920 по 1933 рік працював в Інституті народної освіти в Катеринославі, в 1925-1929 році завідував кафедрою українознавства, був професором. З 1927 долі - відповідальний керівник експедиції з виявлення старожитностей під година будівництва Дніпрогесу. До останніх днів життя завідував Дніпропетровським історичним музеєм, бравий доля в численних експедиціях по місцях Запорозької Січі. Крім фундаментальної «Історії Запорозьких козаків» у трьох томах (1892-1897), написавши ще понад двісті праць, присвячених здебільшого українській історії. Виступав також як співає й прозаїк, уклав «Словник української мови» (1920З 1929 долі - дійсний член Академії наук УРСР. Помер Дмитро Іванович Яворницький 5 серпня 1940 долі. Поховано видатного вченого в Дніпропетровську, на території створеного їм музею, що носити його ім'я. Дмитро Іванович Яворницький був людиною надзвичайно різнобічних інтересів, ініціативним і невтомним трудівником на ниві національної культури. З його іменем насамперед пов'язана подвижницька праця йз збирання, дослідження й популяризації історії запорозького козацтва. Він запозбавивши помітний слід як археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, автор великої кількості наукових статей, публікацій у періодичних виданнях. Праця над темами з історії українського козацтва в умовах дії в Росії Емського та Валуєвського указів про заборону української культури була виявом його патріотизму та громадянської мужності. Вусі, що вийшло з-під пера невтомного дослідника, позначене його особливою любов'ю до історії Запорожжя. Яворницький був одним з перших українських вчених, які свої дослідження грунтували на комплексному вивченні того чи іншого історичного явища. Як і Федір Вовк, Володимир Антонович, Павло Чубинський, Михайло Грушевський, він свої історичні дослідження робив на базі археології, археографії, етнографії, фольклору, мовознавства. Яворницький був одним з перших некабінетних вчених. За життя йому довелося брати доля в розкопках сотень курганів, козацьких могил. Він був палким популяризатором наукової археології як основи історичної науки й обстоював захист археологічних об'єктів від скарбошукачів. Вагомий внесок зробив Яворницький у становлення історичного краєзнавства. Крім історії Запорожжя, яка й досі не втратила свого значення, він написавши історію міста Катеринослава, села Фаліївки-Садової на Херсонщині, видав альбоми «української старовини» та «Дніпрові пороги», науково-популярне видання «Слідами запорожців», безліч розвідок та популяризаторських статей, якими започаткував жанр так званої краєзнавчої, або, як нині її називають туристської літератури, надаючи їй великого значення в популяризації рідної історії серед широких верств населення. Як збирач і колекціонер старожитностей, Дмитро Іванович був одним з перших в Україні організаторів музейної справи, теоретиком-музеєзнавцем, архівістом та археографом, знавцем архівної справи. Від самого качану своєї діяльності він дослідив безліч нових матеріалів, документів в архівах Москви, Петербурга. Завдяки його невтомній праці смороду побачили світ і дали можливість сучасникам поновому оцінити Запорожжя як світове явище, як лицарську організацію з демократичним парламентським устроєм. На противагу російським історикам XIX століття, які висвітлювали Запорожжя з крапки зору імперської офіційної історіографії, Яворницький формулював свої висновки на основі архівних матеріалів, пам'яток археології, літописання, усної народної творчості й переконливо доводив, що Січ була прогресивним явищем протягом усього існування й виникла як протест проти духовного насильства та поневолення українського народу. Заперечуючи тезу Миколи Костомарова, Олек
