Твір по літературі: Я хочу бути зрозумілий моєю країною.. »
Cреди всіх поетів XX століття можна зустріти чимало блискучих імен. Це минулого й поети, відзначені незрівнянною міццю цивільного пафосу, і майстри, що володіли винятковим умінням показати дивне злиття поезії із соціалістичної
Революцією. У цьому пантеоні великих імен ім'я Маяковського займає одне з перших місць
Якось Марина Цветаева сказала: «...незважаючи на всю пошану йому, весь плач по ньньому Москви й Росії, Росія й дотепер не зрозуміла, хто їй був даний в особі Маяковського». Поет залишився незрозумілим. Передчуття цього трагічного відчуження, нерозуміння найглибшого й чистого, що було в ньому, турбувало Маяковського багато років:
Я хочу бути зрозумілий моєю країною
А не буду зрозумілий, що ж.
По рідній країні пройду стороною,
Як проходить косою дощ
У російську поезію юний Володимир Маяковський прийшов страждаючої й самотнім. У віршах молодого поета вражало незвичайний зміст і приголомшуючу поетичну новизну. «Таких сміливих, радикальних змін у поезії не зробив жоден поет XX
Століття». Рання лірика Маяковського буяє образами, узятими поетом з навколишнього світу. Кожний штрих, кожна деталь, будь-яке слово - все несе в собі відбиток особистості, настрою, почуттів автора. Тому може здатися, що його поезія дуже неоднозначна й суперечлива. Наприклад, поки його серце повно любові, страсті, вся душа його співає, то навіть місяць може бути для нього й «коханкою рудоволосої», і матір'ю його поезії. Поет звертається до неї зі словами:
Адже це ж дочка твоя - моя пісня...
Але от настрій лагідної любові, якогось невловимого духовного єднання з навколишнім світом переміняється несподіваною ворожістю. Так само гостро й сильно, як раніше любив, тепер почуває поет всю мерзенність, склизкое й безвихідне зло цього миру. І місяць - той же самий місяць - бачиться поетові зовсім іншої:
...а за сонцями вулиць десь
Шкутильгала
Нікому не потрібна
В'ялий місяць
Всі етапи особистісного становлення Маяковського збігаються в нього згодом творчого становлення. Звідси й та суперечливість, безкомпромісність його ранньої лірики. Відчуття припливу творчих сил, готовність до роботи, постійному духовному неспокою підводять Маяковського до розуміння його поетичного кредо: він повинен віддати трактирам і площам свій « щорветься, непокірливий, непрожеванний лемент». Маяковський зробив самий сміливий і рішучий крок, перетворивши поезію в активну учасницю мітингів, демонстрацій, диспутів, спрямованих на критику далекої від досконалості життя, різкої невідповідності мрії й дійсності:
...Обплутали революцію обивательщини нитки
Страшнее Врангеля обивательський побут
Скоріше голови канаркам згорніть
Щоб комунізм канарками не був побитий!
И знову іронічний, ледве глузливий голос юності, що живе в ньому, змушує Маяковського не тільки викривати й захоплюватися, критикувати й схвалювати, але й просто жартувати над собою:
И бог заплаче над моею книжкою!
Не слова - судороги, що злилися грудкою,
И побіжить по небу з моїми віршами під пахвою
И буде, задихаючись, читати їх своїм знайомим
Але крім особистісних протиріч, що існують усередині самого поета, у його поезії підсилюється й трагізм епохи, сучасником якої він був, часу, що характеризується ламанням світорозуміння тисяч людей, тому у віршах не могли не
З'явитися ноти атеїзму, спустошеності, обманутости:
Я самотній, як останнє око
В идущего до сліпого людини!
Маяковський зараз випробовує глибоку щиросердечну кризу, що супроводжується болем від самітності, що він переживає, і цей біль поет не може відокремити від трагічної долі своєї батьківщини, свого часу, свого покоління:
...Здибилося ржанье осідланих смертю коней
Дим через будинок наздожене нас довгими долонями,
Каламуттю озлобивши ока вогнів, що догнивають у зливах!
Наповнена цивільним пафосом, «мітингова» поезія Маяковського, незважаючи ні на що, знайшла шлях до серця кожного читача. Заклична сила в кращих віршах поета невіддільна від задушевності. Він увійшов у життя народу швидко займається,
Нестримним у страсті, делікатним, попереджувальній, зворушливій і ніжним у турботі про інших. Як здатний він почувати, співпереживати, як здатний насолоджуватися земними людськими радостями! Але багато з людей забули риси його щирої поезії, поезії серця й любові, поезії, виконаної болю й самітності, поезії кілких рим і рядків, що розлітаються, ніжної й співаючої, що привело читачів у тупик нерозуміння, про яке писала Цветаева. Бути може, майбутнє сприйме поета, зрозуміє й прийме його сьогоденням, таким, який він є, щирим, ранимим і «винятково ніжним»:
Прийдешні люди! Хто ви?
От я - весь біль і ушиб.
Вам заповім сад фруктовий
Моєї великої душі
