Дата рождения - 13 ноября - 1889 Дата смерти - 28 сентября - 1956 Справжнє ім'я — Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: Павло Грунський. Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с.
Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській родині. Навчався в початковій школі, у 1903р. закінчив Зіньківську двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р.
закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у армії, а пізніше — в хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Склавши екстерном екзамени за гімназію, у 1917р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й за¬йнявся журналістською та літературною діяльністю. У 1919р.
П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження на¬ціональної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам'янця-Подільського, де написав перший твір — фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом «П. Грунський» був надрукований у кам'янець-подільській газеті «Народна воля».
У 1920 р. він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як «особливо важливий контрреволюціонер» від¬правлений на додаткове розслідування до Харкова. Не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьман¬щини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його випустили із в'язниці.
У квітні цього року П. Губенко став працівником республікан¬ської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кіль¬кома місяцями пізніше — відповідальним секретарем «Селян¬ської правди» (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня. Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярніс¬тю.
Виходили одна за одною збірки усмішок: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Ви¬шневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооператив¬ні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Ви¬шневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо. Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був чле¬ном письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., піс¬ля ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт - фронту. Приятелював із М. Хвильовим і М.
Кулішем. У 1930—1931 pp.
Письменник створив повноцінний драматур¬гічний твір комедію «Вячеслав», де порушив проблеми вихован¬ня. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957р. у книзі «Привіт! Привіт!».
26 грудня 1933р. Остап Ви¬шня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає числен¬них тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від ньо¬го слідчі. 23 лютого 1934 р. — судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув'язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером, плановиком у таборі, у ре¬дакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк», де на¬писав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий пів¬нічний край. У 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, наступного року по¬вернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо. Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін. Він працював над перекладами творів ро¬сійських та світових класиків — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухо-во-Кобиліна, Марка Твена, ОТенрі, Я - Гашека, Я - Неруди. Про¬водив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України). У 1955р. Остап Вишня був реабілітований судовими органа¬ми, а 28 вересня 1956р. письменник помер. Остап Вишня — письменник, який у 20-х pp. заохотив міль¬йонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». За життя гумориста побачило світ понад 100 збірок його творів, деякі неодноразово перевидавалися. У великому творчому доробку письменника представлені різ¬номанітні жанри малої прози (усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання), але скрізь присутній іро¬нічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різно¬вид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усміш¬кою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність, обов'язкова присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках опо¬відача) створюють загальну викривальну тональність такого тво¬ру. В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо. Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках — бага¬тий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором,— це сама дійсність, це саме жит¬тя села в неповторній вишнівській художньо-гумористичній інтер¬претації. В усмішках і фейлетонах «Село — книга», «Як гусениця у дядька Кіндрата штани з'їла... », «Газета — дуже велике діло»,. «Сільська юстиція», «Гіпно-баба» персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно «вжи¬тися» в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригіналь¬них людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тих реалій, що природно ввійш-ли в його гумористику (сюже¬ти, комічні колізії, риси облич і вдачі героїв, дотепи, вихоплені з народного мовлення слівця, фразеологізми, інтонації тощо). Остап Вишня бачив порочне й потворне в житті, але ототож¬нював його з «хворобами» зростання, які, вірилося, можна з ча¬сом перебороти. Втім, це була одна з численних ілюзій, що їх у 20-ті роки сповідувало чимало сумлінних, чесних митців. Гумо¬рист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок «Українізуємось» (у 1926—1929 pp. збірка витримала шість видань), у яких провідним був мотив відродження націо¬нальної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвит¬ку національної мови, культури, вільного й повного впроваджен¬ня мови в державне користування. Не випадково майже п'ять десятиліть для цих творів було визначено «надійне» місце збері¬гання — спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні з ідеоло¬гічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, «зближен¬ня» й «злиття» націй. З добрим усміхом, не уникаючи й іронічних клинів над недо¬ліками Остап Вишня відтво
