Гучна команда… І червоногвардійці вилізли за міст на острівок.
Звідти слідом, за одступившим обозом, - на другий бік, до своїх… Мов у пеклі тріскотіли кулемети… Рушниці були вже гарячі в руках китайців, які уперто, мовчазно, міцно, як кремінь, захищали відступ… Але білогвардійські гармати безупинно садили по мосту, трощили його, змішували з землею людське м'ясо - тіла китайців, захисників підступу. За мент не було мосту, не стало в живих і навіть сліду від кільканадцяти китайців з їх старшим. Це все трапилось за кілька хвилин.
Але ці хвилини навіки лишилися в його пам'яті. Він пригадав своє юнацтво… І почервонів од сорому…
Срібний перлик заблищав у нього під віями… "Твоя треба революцій більше, чим моя…" Чи так?
Так на чужині, за революцію помирав Тюнгуй.