У невідомій глухомані, у селі напівдикої

Некрасов Микола Олександрович (Наслідування Лермонтову) У невідомій глухомані, у селі напівдикої Я ріс серед буйних дикунів, И мені дала доля, по милості великої, У керівники псарів Навколо мене кипіла розпуста волною брудної, Боролися страсті вбогості, И на душу мою того життя потворної Лягали грубі риси И перш, ніж зрозуміти розумом нерозвиненим, Дитина, міг я що - нибудь, Проникнув уже порок диханьем отрутним У мої дитячі груди Захоплений врасплох, стрімко й галасливо Я в мутний ринувся потік И молодість мою ганебно й безумно У розпусті потворному спалив... Ішли роки. Відірвавши звичні обятья Від обурених друзів, Дарма посилав я пізні проклятья Шаленості юності моєї Не спалахнули в груди розтрачені сили - Моє ремство їх не розбудив; Пустельною тишею й холодом могили Змінився юнацький запал, И в новий шлях, з нудьгою, болісно розвитий, Пішов без мети я тоді И думав, що душі, довременно вбитої, Уж не воскреснути ніколи. Але я тебе довідався...

Для життя й хвилювань У груди прокинулося серце знову: Влиянье ранніх бур і похмурих вражень З душі изгладила любов... У мені знову мрії, надії й желанья... И нехай мене не любиш ти, Але мені надлишок сліз і пекучого страданья Отрадней мертвої порожнечі... 1846