x x
menu

У чому секрет оновлюючого впливу Наташи Ростовой на героїв роману?

Наташа більш ніж хто-небудь із людей дворянського кола безпосередня. Вона почуває живе життя по-своєму, не аналізуючи неї. У ній втілюються кращі властивості жіночої істоти: гармонія й інтуїція. Вона живе вільно й раскованно, але всі її вчинки зігріті зсередини теплотою морального почуття, що вона з народження вбрала з російської атмосфери ростовського будинку. Народний початок її особистості проявляється легко й невимушено. Згадаємо російський танець Наташи в маєтку дядюшки: «Де, як, коли всмоктала в себе із цього російського повітря, яким вона дихала, - ця графинечка, вихована емігранткою-француженкою, - цей дух, звідки взяла вона ці прийоми, які раз давно повинні витиснути?

Але дух і прийоми ці були ті самі, виняткові, росіяни, яких і чекав від її дядюшка». У всіх своїх учинках і щиросердечних проявах Наташа беззвітно треба законам простоти, добра й правди. Навіть необачне захоплення Анатолем у значній мірі спровоковано поводженням князя Андрія. Катастрофа з Анатолем і зрада Андрієві валить Наташу в стан болісної кризи, з якого неї виводить звістку про погрозу французької навали, що наближається до Москви. На молитві в будинкової церкви Разумовских Наташа інтуїтивно шукає виходу із щиросердечної самітності, шукає зближення з людьми.

Коли диякон урочисто проголошує: «Миром Господові помолимся», Наташа розуміє, що може врятувати Росію: «Миром, - всі разом, без розходжень станів, без ворожнечі, а з'єднані братньою любов'ю - будемо молитися». Живуче в ній патріотичний російський початок проявляється в пориві при від'їзді з Москви. «На схвильованій особі її, коли вона вбігла в кімнату, було тільки одне вираження - вираження «жалості, страждання за інших і зворотного желанья віддати себе всю для того, щоб допомогти ім. Видно було, що в цю хвилину ні однієї думки про себе... не було в душі Наташи».

Самозабутня любов до ближнього ще раз виводить Наташу із щиросердечної кризи після смерті князя Андрія. Звістка про смерті брата Пети розбудило в ній моральні сили: «Вона відчула миттєво звільнення від заборони життя, що лежало в ній. Побачивши батька й услихав через двері страшний, грубий лемент матері, вона миттєво забула себе й своє горе». Сила любові Наташи полягає в тім, що її самопожертва зовсім безкорисливо.

Саме цим відрізняється вона від ощадливо-жертовної Соні, що «з радістю усвідомлювала, що вона, жертвуючи собою, цим самої піднімає собі ціну в очах себе й інших...». У такій жертовності немає щиросердечного пориву, тому що вона заснована на егоїзмі Перехід Наташи в зрілий жіночий вік здається чимсь несподіваним: «Вона поповніла й поширела, так що важко було довідатися в цій сильній матері колишню тонку, рухливу Наташу». У материнстві Толстої бачить вище покликання й призначення жінки. Всі природні багатства натури Наташи, вся повнота її життєлюбної істоти йдуть у материнство й сім'ю.

Як дружина й мати Наташа як і раніше прекрасна. І коли вертався Пьер, видужувала дитина, «колишній вогонь запалювалася в її розвиненому гарному тілі».

Одухотворена чуттєвість Наташи тріумфує в сімейному житті з Пьером. Відносини між ними глибоко людяні й чисті. Нехай вона не дуже розбирається в істоті політичних помислів Пьера, але зате завжди вловлює добру основу його душі Читаючи "Війну й мир", ми завжди почуваємо відношення автора до людей і подій. Воно розкривається й у портретах діючих осіб, і в прямих оцінках-характеристиках, і в авторській інтонації. У статті про Л. Н. Толстого Н.

Г. Чернишевський відзначав характерну рису тоді ще молодого письменника - "чистоту морального почуття". Люди, події приватного й історичного життя оцінюються на основі морального критерію - критерію добра, безкорисливості, щиросердечної ясності й простоти, духовного зв'язку з людьми, із суспільством.

Роман "Війна й мир" найбільше вразив мене достатком персонажів. Але, що дивно, при цьому всі герої Толстого - живі люди. Настільки живі, що начебто чуєш їхнього голосу, бачиш їхньої особи, проникаєш у душу, довідаєшся таємні думки. До них не ставишся равнодушно: їх або любиш, або нехтуєш Самим чарівним жіночим типом у романі мені здався образ Наташи Ростовой, може бути, тому, що багато думок, настрою, учинки цієї дівчини близькі моїм, хоча нас розділяють час і умови життя У поданні Толстого вище покликання й призначення жінки - це материнство. У його романі-епопеї "Війна й мир" ідеалом жіночності стає Наташа Ростова Уперше ми бачимо її тринадцятилітньою дівчинкою: "Чорноока, з більшим ротом, некрасива, але живаючи дівчинка, зі своїми дитячими відкритими плічками, що вискочили з корсажа від швидкого бігу, зі своїми назад чорними кучерями, що збилися, тоненькими оголеними ручками й маленькими ніжками в мереживних панталончиках і відкритих черевичках, була в тім милому віці, коли дівчинка вже не дитина, а дитина ще не дівчина". Наташа виросла в морально чистій атмосфері сім'ї Ростових, де не було лицемірства, святенництва, удавання.

Безпосередніх, повна життєвих сил, що тонко почуває красу, добро й правду, вона відразу ж залучає нашу увагу. У будинку, де вона росла, панувала обстановка невимушеності, розкутості між родителями й дітьми, почуття любові й прихильності друг кдругу. З найпершої зустрічі нам впадає в око її дитяча наївність, простота, надзвичайна чутливість - все те, чим Наташа так відрізняється від навколишніх, що залучило до неї Денисова, Болконского, Курагина, Пьера.

Згадаємо епізод, у якому перед нами, як на долоні, розкривається щиросердечне багатство Наташи, поетичність її натури: "Соня! Соня! - почувся знову перший голос.

- ...Ні, ти подивися, що за місяць!.. Ах, яка принадність! Ти мабуть сюди, душенька, голубушка, мабуть сюди. Ну, бачиш? Отож би села навпочіпки, от так, підхопила б себе під коліна... і полетіла б.

От так! " Всіх своїх домашніх Наташа оточує добротою й любов'ю, до кожного в неї є "свій ключик": "У звертанні зі своєю матір'ю Наташа висловлювала зовнішню брутальність манери, але так була чуйна й спритна, що, як би вона не обхопила руками мати, вона завжди вміла це зробити так, щоб матері не було ні боляче, ні 'неприємно, ні ніяково". Згадаємо її хвилювання перед своїм першим балом, її чистоту й відкритість, що відразу впадала в око всім гостям.

На балі Наташа переповнена почуттями: тут і радість, і захват, і страх, і розпач, - і всі ці почуття можна прочитати на її особі, як у розкритій книзі: "Розпачлива, завмираюча особа Наташи впало в око князеві Андрієві... Він запропонував їй тур вальсу. Те завмираюче вираження особи Наташи, готове на розпач і захват, раптом освітилося щасливій, вдячній дитячій посмішкою".

Я думаю, може бути, саме цього разу зародилося в Наташе почуття глибокої вдячності до Пьеру, що перейшло в любов? Сцена балу прекрасно розкриває дивне відчуття щастя, уміння жити кожна мить повноцінно. Знайомство Ростовой і Болконского сильно вплинуло на її подальшу долю.

Андрій часто буває в сім'ї Наташи й незабаром просить її руки. Але молодих людей чекало випробування: старий Болконский зажадав відкласти весілля на рік. Дівчину сильно схвилювало цю звістку. Вона була ще так молода й не вміла володіти своїми почуттями! До того ж князь Андрій їде за кордон, і довге очікування стає для Наташи болісним, навіть у якімсь ступені нестерпним.

"Ах, скоріше б він приїхав. Я так боюся, що цього не буде. Уже не буде того, що тепер є в мені", - як заклинання звучать її слова. Так, на відміну від Соні, Наташина душу постійно розвивається, збагачується, переповняється почуттями Духовна краса Наташи проявляється й у її відношенні до рідної природи. Ми жодного разу не бачимо ні Элен, ні Ганну Павлівну Шерер, ні Жюли Карагину на лоні природи. Це не їхня стихія.

Якщо вони й говорять про природу, то говорять фальшиво й вульгарно (так, у розкішному альбомі Жюли Борис намалював два дерева й підписав: "Сільські дерева, ваші темні суки стряхивают на мене морок і меланхолію"). Інакше сприймають природу люди, духовно близькі до народу. Перед Бородінською битвою князь Андрій згадує, як Наташа прагнула передати йому "те пристрасно-поетичне відчуття", що вона випробувала, заблудившись у лісі й зустрівши там старого пчельника. Безискусственная краса Наташи проявляється в цьому плутаному, схвильованому оповіданні (зрівняємо його з альбомним красномовством Бориса): "Це така принадність був цей старий, і темно так у лісі... і такі добрі в нього...

ні, я- не вмію розповісти", - говорила вона, червоніючи й хвилюючись Міцна духовний зв'язок Наташи з народом: вона в захваті від пісень дядюшки, що "співав так, як співає народ", вона із задоволенням танцює. "Наташа скинула із себе хустка, що був накинутий на ній, забігла вперед дядюшки й, підперши руки в боки, зробила рух плечима й стала...

Де, як, коли всмоктала в себе з того російського повітря, яким вона дихала, - ця графинечка, вихована емігранткою-француженкою, - цей дух, звідки взяла вона прийоми... Вона вміла зрозуміти все те, що було й в Онисії, і в батьку Онисії, і в тітці, і в матері, і у всякій російській людині". Любов до народу й батьківщини не дозволяє їй равнодушно поставитися до долі поранених: вона домагається того, що підведення віддають їм і потім щиро радується їх порятунку Любить Наташа безкорисливо, всією душею, нічого не вимагаючи замість.

teacher

Материал подготовлен с учителем высшей категории

Ильина Галина Сергеевна

Опыт работы учителем 36 лет

Популярные материалы

Рейтинг

0/0 icon

Вы можете оценить и написать отзыв

Делитесь проектом в соцсетях

Помоги проекту!

Есть сочинение? Пришли его нам и мы его опубликуем!

Прислать