x x
menu

Скобелєв А. В., Шаулов. “Тепер я крапля в море”. “Висоцкое” барокко 8. “А як бути з образами предметів?”

Скобелєв А. В., Шаулов. "Тепер я крапля в море". "Висоцкое" барокко 8. "А як бути з образами предметів?" А як бути з образами предметів?

" "Джерело: 17 v-euro-lit.)" Висоцькому-Експресіоністі"[191], маючи на увазі, однак, в основному параболічні ролі ліричного Я. У цьому аспекті, можливо, їй здадуться цікавими статті Г.

Г. Хазагерова, згадані вище. А питання цікаве в більше широкому змісті. У фізично певному й насиченому художньому світі Висоцького предмет виникає щораз аж ніяк не випадково, і рідко - сам по собі, але, як правило, значачи щось ще. Навіть "графин", розбитий "на кухні", "навмисно", "упалим головою" "у наших дверей" сином ненависного сусіда (1, 111), - цей "графин" як мінімум речовинний доказ (краще - вещдок!

Тому що мовлення про боротьбу, принциповий і нещадної), а як максимум - уже майже емблема - емблема міцності й неколебимости ( толстостенности-товстошкірості) "нашого" злиденності й духовного жебрання й "нашої" непохитної рішучості відстоювати цей "наш" уклад життя перед "далеким" сусідством. Наскільки ж підвищується емблемогенность предметів, що вибудовуються в називной ряд, немов би виношує емблему, як ми бачили це в "Братських могилах", де й "танк", і "хати" по-своєму емблематични, але в них дуже високий ступінь взаимопроницаемости прямого й переносного значень, що відзначено Г. Г. Хазагеровим і в параболах Висоцького, тобто "танк" і "хати" ще занадто значимі самі по собі - для тимчасового почуття історії. Властиво ж емблема, як ми бачили, зупиняє мить. Як "палаюче серце".

"Джерело: 17 v-euro-lit.)"служби" у поезії. Таке, відзначене, природно, і в "емблемате", слово - "зірка"[192].

"Дві зірки, - сказано тут про дві емблеми, що композиційно відрізняються друг від друга лише "небесним" тлом. - Одна з них передвіщає більшу удачу або подвиг, інша - лихо"[193].

Дуже подібне із цим почуття емблематичности виявлене в "Пісні про зірки", де по падаючі (!) зірці загадується доля.

А закінчується вірш цілком емблематичной картиною: як у круглому полі емблеми - У небі висить, пропадає зірка - Нікуди падати. (1, 75) "Джерело: 17 v-euro-lit.)"спогад" мертвого (!), відсутнього у світі людини (тому й "нікуди падати), відразу перекладаючи весь зміст тексту в розряд имажинации, викликаної у свідомості, очевидно, видом цієї останньої зірки, єдино й дійсно видимої в цьому вірші. Інакше кажучи, все інше, - зорепад під час бою, "очманіла зірка", що догодила замість погона "прямо під серце", так само як і Зірка Героя, що не дісталася синові[194], - усе в цій останній емблемі з'являється як згорнутий уже й зупинений ідеальний історичний зміст.

Ця "безпритульна зірка" - немов відповідь вселеної "палаючому серцю". В іншому вірші можна простежити, як розвиток лейтмотиву досягає кульмінації в емблематичній картинці, і знову це поворотний момент і в сюжеті вірша. Мовлення цього разу про "Черних бушлатах", де кожна строфа закінчується вираженням бажання "побачити схід" після "грубої" нічної роботи у ворожому тилу. У першій строфі в це "мені хочеться вірити", у другий - "мені важливо", у третьої <...> я й з перерізаним горлом Сьогодні побачу схід до розв'язки своєї! (1, 408) Але перш, ніж наступає ця "розв'язка": І раптом я помітив, <...> Ще нетямущий зелений, але чуйний соняшник Уже повернувся верхівкою своєї на схід.

(1, 408) "Джерело: 17 v-euro-lit.)"емблемате" соняшник - символ подяки за красу, який обдаровує сонце[195]. "Моральне значення цього символу полягає в тім, що всім нам необхідно іти за прикладом соняшника, тобто бути геліотропами, тягтися до сонця праведності. Нехай наші страсті здіймають і вщухають (порівн.: "Пройшли по тилах ми, / тримаючись, / щоб не різати / їх - сонних", 1, 408. - С. Ш.

), але нам потрібно додержуватися того курсу, що вказує нам Боже Слово, і направлятися туди, куди веде нас його святий приклад"[196]. У Висоцького субскрибционний зміст емблеми починає проступати в епітеті "чуйний". Саме ця "чуйність" стосовно ще що не зійшло сонцю (прийдешньому світанку, ранку, новому життю) виявляється головним почуттям смертної миті, що наступає в наступній строфі. В останній думці й проявляється "гелиотропная" вірність "сходу", що у цьому вірші виступає як воістину дороговказна й сакральна мить.

І знову доля героя вірша реалізує переносне значення емблеми. І знову слова доносяться з того світла: Сходу не бачив, але зрозумів: От-от і зійде! (1, 409) Він уже один з тих, на кого "зріділа рота", йому знову "хочеться вірити", але вже в те, що в нас, читачів (слухачів), завдяки їх "грубій роботі" є можливість "бачити схід". У прикордонній ситуації, коли мова йде про життя й смерть, про перехід з першої в другу, про стан зупиненого часу, емблема здається найбільш доречної й природної у віршах Висоцького, настільки природної, що сучасне читацьке сприйняття, видимо, не виділяє її як особливий різновид тропа (та й у школах нас усіх учать розрізняти лише метафори, порівняння, епітети). Інакше як можна сказати що емблеми немає? Коли знову й знову, з тексту в текст, раз у раз зринають назви предметів в опредмечивающей функції, впрямую співвіднесених з їх стародавніми, емблематически заданими значеннями (співвіднесеними - не значить: що повторюють!

), а ми все привично маркіруємо як метафору. Метафору - чого? Подібність чого й із чим, і яке (?), наприклад, реалізується в цих віршах з "Пісні кінченої людини" (1, 368-369): Мій лук валяється зі згнилою тятивою, Всі стріли зламані - я ними пекти палю "Джерело: 17 v-euro-lit.)"И не сподіваюся вразити мішень"? Але тоді в попередній строфі він - гонщик ("Не холодіє кров на віражах".

- Згорнута контрастна автоцитация "Обрію", - 1, 357-356), а в наступної, схоже, майстер макраме ("И не хочу <...> не в'язати й не розв'язувати вузли)? Правда, усе - колишній, "тільки не, тільки ні" у нього. До речі, у цьому рефрені він чи те колишній філолог (як субстантивує частки!

Як об'єкти володіння - єдиних - вони прямо-таки предметни), чи те жокей (знову схована й знову оборотна, з погляду сідока, автореминисценция з "Бігцем інохідця". - 1, 310-311). И як зрозуміти це його лежання під петлею - це дійсно поза, у якій він співає? Ні, дорогі колеги, жарти убік. І подивимося на цей лук в "емблемате": "Розігнутий лук. Щоб зберігати свою силу, я повинен іноді послабляти тятиву.

Символ означає те, що наш розум іноді повинен розслаблюватися від праці й навчання <...>"[197].

Хіба не є й "лук зі згнилою тятивою" емблемою розслабленості, нехай і в інший, фатальної й майже летальної, ступеня? Не станемо поширюватися про емблематичні можливості "стріл": їхні численні зображення легко знайти там же. Помітимо лише що емблема Висоцького в цьому випадку - антонім до зображення сагайдака або зв'язки стріл: "Поки ми разом, нас не зломити"[198].

"Джерело: 17 v-euro-lit.)"<...> ціле створюється шляхом приєднання символів друг до друга. Значеннєвим камертоном служать або девіз, або тема, що приводять набір, здавалося б, довільно взятих предметів у значеннєву відповідність", як пише про емблему Л. О. Зайонц[199]. Тема "конченности" людини поєднує цей текст, глибоко емблематичний по природі.

У його організації ми знову зіштовхуємося зі зразковою формою прояву того семиотического механізму, про яке говорилося ввише: практично кожний вірш, кожна строфа, як і весь вірш, виражають той самий, споконвічно вже даний завершеним, зміст - зміст понурого, із сардонічним глузуванням над собою, визнання "кінченою людиною" своєї поразки, зміст його згоди на роль падаючі в постулаті "падаючого - підштовхни! " ("толкани - я з коня). Замість розвитку цього змісту перед нами черги цілком рівноправних, равнофункциональних і синтаксично паралельних висловлень, що втілюють його обособленно. Весь добуток читається як лексикон цієї самої "конченности", своєрідна парадигма форм, здатних її запам'ятати, позначити, опредметить. Тому й кількість позицій у цьому переліку не має принципового значення, їхнє розташування - також. Цим пояснюється можливість виконання скорочених (і часом досить істотно!

) варіантів пісні[200], з іншим складом віршів встрофах.

teacher

Материал подготовлен с учителем высшей категории

Ильина Галина Сергеевна

Опыт работы учителем 36 лет

Популярные материалы

Рейтинг

0/0 icon

Вы можете оценить и написать отзыв

Делитесь проектом в соцсетях

Помоги проекту!

Есть сочинение? Пришли его нам и мы его опубликуем!

Прислать