Луків Вл. А.: Французький неоромантизм § 4.
Символізм Артюра Рембо: модерністська модель неоромантического руху "Офелия", "Бал повішених", "Зло", "Сплячий у балці" і ін.). Уже в цих добутках Рембо виступає як символіст. "Символізм системи образів виражався тут у тім, що центральний образ, не залежний від сприймаючого субета, що не є його складовою частиною, як би просвічував крізь всі периферійні образи, як би містив всю периферію, тобто все ціле" (Д.
Д. Обломиевский). От один з віршів цього періоду: "Сидячі), релігії ("Зло) сполучається в перший період з вираженням революційних ідей у віршах, присвячених Паризькій Комуні ("Паризька оргія, або Париж заселяється знову", "Руки Жан-Марі).
У вірші "Паризька оргія, або Париж заселяється знову" Рембо знаходить свою стилістику: його гнів знаходить люті форми, мир виявляється заповненим брудною плоттю, але Жінці (Парижеві, по-французькому "місто" — "ville" — жіночого роду), роздертої ґвалтівниками-переможцями, не до них. Жінка — символ іншого, ідеального миру, якого не може торкнутися бруд реальності. От початок цього великого вірша: Зеваки, от Париж!
З вокзалів до центра зігнаний, Дохнув на камені спека — знову вони горять, Бульвари людні й варварські стогна. От серце Заходу, ваш Християнський град! Проголошений відлив пожежі!
Усе забуто. От набережні, от бульвари в блакитному Дрожанье повітря, от бівуаки побуту... Як їх трясло вчора від наших червоних бомб! Укрийте мертві палаци у квіткових купах! Колишня зоря вам вимиє зіниці. Як отупіли ви, копаючись у наших трупах,— Ви, череда руде, солдати й шпики!
Принюхайтеся до вина, до весняної тічки сучьей! Ігорні будинки блискають. Їли, кради! Весь опівнічний морок, соитьями тремтячий, Зійшов на вулицю. У п'яниць спереду Є напружена година, коли, як бовдури, У текучому мареві світанкового вогню Вони вуж нічого не виблюют у склянки І тільки дивляться вдалину, мовчання зберігаючи... У здравье задници, на честь Корольови вашої!
Слухайте гуркоту відрижок і, давлячись І обпалюючи рот, сигайте в ніч, апаші, Блазні й прихвосні! Парижеві не до вас Об брудні серця! Об роти неймовірної Величини! Сильней вдихайте сморід і чад! І вилийте на стіл, що випито, назад,— Про переможці, чиї животи буркочуть! Розкриє ніздрі вам німе отвращенье, Мотузки товстих ший зашарпає чуму...
І знову — рожевим потилицям немає прощенья. І знову я велю вам усім збожеволіти — За те, що ви тряслися, за те, що, ціпеніючи, Припали до живота тої Жінки, за ту Конвульсію, що ви ділити хотіли з нею, І, задушивши її, шарахалися в поті!
Ладь, сифілітики, монархи й паяци! Чи Парижеві страждати від ваших древніх гриж? І вашої кволості й ваших рук боятися?
Він начисто від вас відрізаний — мій Париж! (Переклад П. Антокольського) Довідавшись про проголошення Комуни, Рембо кидає ліцей у Шарлевиле й, добравшись до Парижа, бере участь у революційних подіях. Відчуття краху Комуни приводить його до пошуків поезії, що випереджає відстале життя, і в листах середини травня 1871 р. Рембо викладає концепцію " поета-ясновидця". Так, у листі Полю Демени від 15 травня 1871 р. він пише: "Я говорю, що треба бути ясновидцем і вирощувати в собі ясновидющого Поет робить себе ясновидющим, створюючи довге, нескінченне й розумне безладдя всіх сторін.
Всі форми любові, страждання, божевілля; він шукає самого себе, він випробовує на собі всі отрути, щоб зберегти тільки квінтесенцію. Невимовне катування, у якій йому потрібна вся віра, вся надлюдська сила, у якій він стає серед всіх великим хворим, великим злочинцем, великим проклятим — і верховним Ученим!
— тому що він прагне до невідомого. <...> Нехай сгинет він у своєму стрибку від чогось нечуван і дивовижного: прийдуть інші жахливі працівники.
Вони почнуть із обріїв, де він знесилів! <...> Отже, поет — це дійсно викрадач вогню. Він несе тягар, покладений на нього людством і навіть тваринами; він повинен зробити так, щоб можна було відчути, пощупати, почути його створення; якщо те, що він несе звідти, має форму, він надає форму; якщо не має форми, то він підносить безформне. Знайти мову; — в іншому, раз будь-яке слово є думка, час універсальної мови прийде! <...> Ця мова буде мовою душі для душі, що поєднує все: заходи, звуки, кольори, думка, що чіпляється за думку й народжує нову".
(Переклад Вл. А. Луків а) Другий період (травень — грудень 1871 р.
) характеризується різким посиленням трагічного звучання поезії Рембо. З віршів цієї пори найбільш значним є "П'яний крабль". Цей великий вірш побудований як розгорнута метафора поета-корабля, що залишився без команди й уносимого штормом і океанськими валами в невідомі краї. Фінал вірша повний глибокого розчарування: кораблю набридла воля й океанська широчінь, знівечена понтонами з каторжниками (учасники Паризької комуни були заслані на каторжні роботи в Нову Каледонию): Занадто довго я плакав! Як юність гірка мені, Як місяць нещадний, як сонце чорно! Нехай мій кіль розіб'є об підводні камені, Захлинутися б, лягти на піщане дно Ну, а якщо Європа, те нехай вона буде, Як змерзла калюжа, брудна й дрібна, Нехай навпочіпках смутний хлопчисько закрутить Свій паперовий кораблик із крилом метелика Набридла мені брижі цієї повільної вологи, Вітрила караванів, бездомні дні, Набридли торговельні чванливі прапори І на каторжних страшних понтонах вогні! (Переклад П.
Антокольського) Рембо послав вірш П. Верленові, незабаром відбулося знайомство поетів, що переросло в глибоку дружбу Третій період ( 1872-1873) відкривається символістським сонетом "Голосні". Цей вірш став сприйматися як поетичний маніфест символізму "Я, хто був знаком з Рембо, знаю, що йому було зовсім наплювати, червоний "А" або зелений.
Він його так бачив, і всі отут". В 1904 р. Е. Гобер виявив, що кольору букв у Рембо збігаються з розфарбуванням букв в "Абетці", по якій учився читати Рембо (виключення: Е — жовтий). Але при всій суб'єктивності конкретних асоціацій думка Рембо розвивалася в дусі характерної для символізму ідеї єдності відчуттів, що йде від сонета Бодлера "Відповідності". В "Перебуванні в пеклі" Рембо говорить про ці пошуки як про "шаленість", помилці, але не як про жарт. Сонет "Голосні" викликав наслідування (вірші Р.
Гиля й ін.), став свого роду прапором символізму В останніх віршах втрачається активність ліричного героя, істотно слабшає їхня сатирична спрямованість. У творчості Рембо затверджується декадентське світовідчування. Виробляється особливий "розірваний стиль", заснований на "неточному", довільному вживанні слів (сб. "Осяяння", 1872-1873).
От один з віршів у прозі, що ввійшли в "Осяяння", де цей стиль очевидний: "Мазагран" димівся вкофейнях. У великому будинку зі струмливими ще стеклами діти в жалобі розглядали чудесні картинки Двері ляснули; і на площі, у сільці, дитина підняв свої руки й підняла флюгери й півнів на всіх дзвіницях, під славною зливою Пані завела рояль в Альпах. Служились меси й конфірмації на ста тисячах соборних вівтарів Каравани рушили. І чудовий готель був побудований у хаосі льодів і полярних ночей Тоді місяць почув, як виють шакали в пустелях кмину і як пасторалі в сабо воркочуть у фруктовому саду.
Потім, у фіалковій хащі, що наливає бруньки, Евхарис мені сказала, що це весна Глухі, ставок; — піна, котися по мосту, пройди над чорні завіси й труби, блискавка й грім, підніміться й котитеся; — води й суми, підніміться й відновите потопи Тому що з тих пор, як розвіялися, — об дорогоцінні камені, що ховаються, і квіти, що розпустилися! — це нудьга й Корольова, Чарівниця, що розпалює своє вугілля в земляному горщику, не хоче ніколи сказати нам, що вона знає й чого ми не відаємо (Переклад Ф. Сологуба) В 1873 р. Рембо закінчує книгу "Перебування в пеклі", де відмовляється від теорії "ясновидіння".
У розділі "Алхімія слова" він докладно про це пише: "До мене! От історія одного з моїх шаленостей Віддавна я став похвалятися, що опанував якими завгодно пейзажами, і вважав незначними корифеїв сучасного живопису й поезії Мені подобалися ідіотські малюнки, дверні лиштви, декорації, занавеси балаганів, вивіски, яскравий народний лубок; література, що вийшла з моди, церковна латинь, безграмотні еротичні книжки, стародавні романи, чарівні казки, маленькі дитячі книжки, старі опери, дурні приспіви, наївні ритми Я мріяв про хрестові походи, про подорожі за невідомими відкриттями, про республіки без історії, про неясні релігійні війни, про моральну революцію, про рух рас і континентів: я вірив в усі чудеса Я винаходив колір голосних! — А — чорний, Е — білий, И — червоний, ПРО — синій, В — зелений. — Я виверял форму й рухи кожного голосного й тішив себе надією за допомогою ритмів, підказаних інстинктом, винайти поетичне слово, що рано або пізно стане доступним для всіх почуттів. Тлумачення я приховував Спочатку це була проба. Я писав мовчання, темряву, записував невимовне. Я фіксував запаморочення <...>
