«Капітанська дочка» - історичний роман, написаний у формі мемуарів. У ньому автор намалював картину стихійного селянського бунту. Чому Пушкін звертається до історії повстання Пугачова?
Справа в тому, що ця тема довгий час уважалася заборонної, незручної, і історики практично не займалися нею, або, якщо й займалися, то показували однобоко. Пушкіна виявив величезну цікавість до теми селянського повстання під предводительством Е. Пугачова.
Він сам їде в Оренбурзьку губернію, розпитує учасників бунту, що залишилися в живих очевидців і, довгий час проводить в архівах. Фактично Пушкін став першим істориком, що об'єктивно відбив події цієї суворої епохи.
Його трактат «Історія пугачевского бунту» сприймався сучасниками як наукова праця Якщо «Історія пугачевского бунту» - історичний твір, те «Капітанська дочка» написана зовсім в іншому жанрі. Це історична повість. Головний принцип, якому Пушкін треба, створюючи свій добуток, - це принцип історизму, тому що основною сюжетною лінією став розвиток реальних подій.
Вигадані герої, їхні долі тісно переплітаються з історичними особами. У кожному епізоді «Капітанської дочки» можна провести паралель між долями окремих особистостей і долею народу вцелом. Форма мемуарів, обрана автором, говорить про його історичну пильність.
В XVIII столітті, дійсно, можна було б подібним чином описати пугачовщину в спогадах, для онуків Не випадковий вибір автором Петра Гринева як мемуарист. Пушкіну був потрібний свідок, що безпосередньо брав участь у подіях, що був особисто знаком з Пугачовим і його оточенням. Гринев не може не розповісти про Пугачова і його соратників, тому що нерідко від них залежать його життя й щастя. Згадаємо сцену страти або сцену звільнення Маші. З іншого боку, Гринев - офіцер, покликаний присягою втихомирювати бунт. І ми бачимо, що він дійсно не упустив своєї офіцерської честі.
Він добрий, шляхетний. На речення Пугачова служити йому вірою й правдою, Гринев відмовляє, тому що присягав государині-імператриці Як мемуарист Пушкін навмисно вибрав дворянина. Дворянин по своєму соціальному походженню, Гринев відкидає повстання «як безглуздий і нещадний бунт», кровопролиття Петро Гринев послідовно оповідає нам не тільки про криваві й жорстокі розправи, подібних розправі в Білогірській міцності, але й про справедливі вчинки Пугачова, про його широку душу, мужицькій кмітливості, своєрідному шляхетності. Три рази випробовував долю Петро Гринев, і три рази щадив і милував його Пугачов. «Думка про нього нерозлучна була в мені з мислию про пощаду, - говорить Гринев,- даної мені їм в одну з жахливих мінут його життя, і про рятування моєї нареченої... » Образ Гринева показаний «у двох вимірах»: Гринев - юнак, недоук і Гринев - старий.
Між ними існує деяке розходження в переконаннях. Старий не тільки описує, але й оцінює юнака. Іронічно розповідає Гринев про своє дитинство; говорячи про втечу з обложеного Оренбурга, з'являється інтонація, що виправдує безрозсудний учинок героя.
Обрана форма оповідання дозволяє показати погляд героя на себе з боку. Це була дивна художня знахідка Значне місце в романі займає й антипод Гринева, його ворог-друг Омелян Пугачов. Їхня перша зустріч відбувається в главі «Вожатий», наступного разу Пугачов - уже проводир заколотників. Незважаючи на жорстокість розправи в Белогорскои міцності образ Пугачова не викликає в нас відрази.
Далі він з'являється великодушною, справедливою людиною. Особливо яскраво це проявляється в сцені звільнення Маші з рук Швабрина. Пугачов карає Швабрина й відпускає Гринева з нареченою, присуджуючи: «Стратити так стратити, дарувати так дарувати». На закінчення хотілося б зупинитися ще на одному герої цього чудесного добутку, на образі самого автора, що є присутнім у романі незримо, як би увесь час спостерігаючи за подіями й учинками своїх героїв. Вибравши Гринева оповідачем, Пушкін не ховається за нього.
Позиція письменника чітка і ясна. По-перше, очевидно, що думки Гринева про повстання закладені в нього автором.
Пушкіна віддає перевагу реформам перед революцією: «Не приведи Бог бачити російський бунт безглуздий і нещадний!» По-друге, Пушкін відбирає ситуації, у яких Гринев буде поводитися так, як потрібно авторові Сам факт вибору оповідача - більша заслуга письменника. У цьому складається оригінальність роману «Капітанська дочка».
Пушкіна зумів донести до нас багато цікавих деталей з історії повстання Пугачова Нам випало жити в страшне (я не побоюся цього слова) час, коли економічна криза в країні спричинив бездуховність, аморальність, безпринципність. Люди замкнуті й злі, основна проблема більшості з них - видобуток грошей і їжі.
Не хочу бути строгим суддею, але поняття честь, по-моєму, багатьом людям у наш час зовсім не знайомо. А якщо й знайомо, те сприймається як пережиток минулого. Коли в нашім класі проводили диспут на тему «Що таке честь», один мій однокласник прямо так і висловився: «Честь у наш час - привілей злиденних, а я хочу жити, а не злидарювати, так що мені з нею не по шляху». Із цим учнем, почувала я, погоджувалися багато хто. І отут би зовсім отчаяться, але думка про те, що супротивників такого судження нітрохи не менше, зігрівала душу. Виходить, Петро Гринев, один з улюблених мною пушкінських героїв, не самотній. Виходить, і в наш час є люди, для яких честь - основний життєвий принцип, незважаючи ні на які перипетії долі Поняття честі виховується в людині з дитинства.
Приклад цьому - усе той же Петруша Гринев, з повісті А. С. Пушкіна «Капітанська дочка», про яке я збираюся розповісти. Вирости безчесним йому було, по-моєму, практично неможливо. З дитинства хлопчика оточували люди, честь для яких була вище всього Відправляючи сина служити батьківщині, старший Гринев на прощання сказав йому: «Прощай, Петро. Служи вірно, кому присягнеш; слухайся начальників; за їхнім пещенням не ганяйся; на службу не напрошуйся; від служби не відговорюйся; і помни прислів'я: бережи плаття сновові, а честь змолоду».
И Петро беріг. По дорозі до місця служби він по наївності програвся людині, з яким ледь звів знайомство. Ніякі угоди Савельича кинутися переможцеві в ноги не змусили Гринева зробити це: коли програвся - потрібно віддавати. Честь свою Петро Гринев не заплямував навіть у тих випадках, коли за неї легко можна було поплатитися головою. Перший випадок - це дуель.
Петро не міг просто так залишити без відповіді безсоромна обмова Швабрина на Машу Миронову. Захистити неї від пліток відкинутого й через цього розгніваного поклонника, було для Гринева справою честі. Що стосується Швабрина, те він у повісті - повна протилежність Гриневу, людина, для якого поняття «честь і шляхетність» зовсім не існують.
Під час двобою Швабрин не гребує скористатися двозначністю ситуації для нанесення безчесного удару. Нічого не коштує цьому глибоко аморальній людині присягнути іншому государеві, у той час як Гринев і отут шляхетний. Але ж Швабрин - освічена людина, вона не був «недоуком», яким був той же Гринев. Цим фактом Пушкін підкреслює, що шляхетність і освіченість - дві різні речі. Більше того - величезне значення мають взаємини в сім'ї, у якій людина виховувалася Другий випадок, у якому найбільше яскраво виявилися високі моральні якості одних героїв і низькість почуттів інших - прихід у Білогірську міцність Пугачова.
Віддавши перевагу шляхетній смерті ганебному помилуванню, загинули капітан Миронов і його дружина, малоосвічені, наївні й, на перший погляд, недалекі люди. Їхньому прикладу готовий був піти й Гринев, але випадок урятував його від смерті. І причиною цьому - теж шляхетність Петра, що виявило у відношенні «вожатого», що допоміг колись їм вибратися з пурги. На щастя, людина цей виявився не ким іншим, як самим Пугачовим. Керівник народного повстання пропонує Гриневу піти до нього в служіння, але Петро, добре усвідомлюючи, що своєю відмовою може розгнівати Пугачова, все-таки відхиляє його речення. Відхиляє знову ж - з почуття шляхетності: він присягнув служити імператриці Вислухавши доводи молодого дворянина, Пугачов не розгнівався, більше того - перейнявся до нього симпатією й навіть допоміг у звільненні Маші Мироновій. І все це, на мій погляд, не через заячий тулупчика, а завдяки шляхетності й високій моральності Гринева, що так уразили народного бунтаря Шляхетні почуття Гринева виявилися й в епізоді його арешту.
Петро не хоче вплутувати в цю історію свою кохану, тому й не називає її ім'я. Але Маша сама відправляється в Петербург шукати заступництва й знаходить. Їй допомагає сама імператриця. Історія з Пугачовим для закоханих закінчується добре, вони щасливі. Такий оптимістичний фінал, на мій погляд, автор придумав тому, що хотів підкреслити - на шляхетність найчастіше відповідають шляхетністю. А може бути й тому, що Пушкіну просто дуже хотілося, щоб це було саме так. Що стосується Гринева, те він до кінця свого життя залишився людиною честі.
Ставши Гриневим-Мемуаристом, ця людина правдиво й без перекручувань передала паперу не тільки свої зустрічі із проводирем повстання, але й свої думки відносно його. Він розповів про Пугачова всю правду, незважаючи на те, що вона суперечила тій, що зложилася в офіційній думці про народного бунтаря
