Проза Самчука, Осьмачки, Д. Гуменної, наталени королевої. Основні віхи Життя Й творчості і. Багряного

Пример HTML-страницы
Пример HTML-страницы

Короліва-Старого, не могла змиритися із забуттям, що супроводжувало її у 1940 — на початку 1960 рр. Спадщина письменниці не вивчена, частина її творів ще не видана, але й те, що свого часу побачило світ і доступне нині для прочитання, свідчить, що Н. Королева — видатне явище в історії української літератури. Основні твори: «Гріх (З пам’ятної книги)», збірка легенд «Во дні они», повість «1313», «Без коріння», збірка оповідань «Інакший світ», повісті «Предок», «Сон тіні», «Легенди старокиївські», повість «Quid est veritas? ». Вона внесла в українську прозу нові теми з античного і європейського світу, успішно продовживши традиції Лесі Українки.

У цьому найбільша її заслуга. Опрацьовуючи історичні та біблійні теми, письменниця свідомо обходила українську історію, але намагалася бодай якимись невидимими гранями пов’язати світ стародавніх Скіфії, Русі й України зі світом античності й середньовіччя. Н. Королева обновила деякі прозові жанри в українській літературі: довела до класичної віртуозності жанр історичної повісті, розкувала жанр літературної легенди, вдало поєднавши язичницький, античний, скіфський і староруський світи з біблійним, християнським. Вона знайшла в українській літературі свій індивідуальний художній світ, для якого характерний симбіоз східної й західної культур, язичництва й християнства, синтез романського, арабського, греко-римського, візантійського й слов’янського стилів.

Як учений-археолог, ерудит, людина новітньої європейської культури, пишучи твори на світові теми, Н. Королева зовсім не переслідувала пізнавальні й популяризаторські цілі. У центрі її уваги — людина, її духовний світ. Герої творів письменниці — люди непересічні, біблійні, античні й міфологічні постаті, лицарі, винахідники, яких об’єднує жадоба знань, пошук істини, утвердження високих ідеалів загального добра, братерства й любові. За зовнішньою оболонкою світових тем творів Н. Королевої ми повинні побачити саме це, основне, що є наслідком болісних шукань письменниці, виявом її високого благородства, чистоти й шляхетності. 2. Хронологічний огляд життя й творчості Івана Багряного
«Іван Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітлила шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя» (М. Жулинський). Справжнє ім’я — Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін).

Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с.

Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра. У 1912–1916 рр.

хлопець навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та в Красно-пільській художньо-керамічній школі. У 1920 р. став свідком жорстокої розправи чекістів із його дядьком і 92-річним дідом на пасіці (кололи багнетами, стріляли з револьверів), їх смерть страшенно вразила хлопця. До того ж іншого дядька вислали на Соловки, звідки він не повернувся.

Усе це народжувало протест у душі Івана. У 1922–1926 рр.

він викладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а в 1924 р. вступив до Охтирської філії організації селянських письменників «Плуг». Учителював, заробляючи на прожиток. Писав вірші.

Побував у Криму, на Кубані, у Кам’янці-Подільському, де редагував місцеву газету. Протягом 1926–1930 рр. Іван навчався в Київському художньому інституті, але диплома не отримав, бо виявив себе «політично неблагодійним». По-перше, «сумнівна» ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин».

По-друге, він уходив до попутницької організації МАРС, куди належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогиль-ний, Б.

Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фаль-ківський.

А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М. Яловим. У 1928 р.

І. Багряний написав роман у віршах «Скелька», де використовував почуту в дитинстві легенду про те, як у ХVІІІ ст. мешканці села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир. Наступного року з’явилася друком збірка поезій І. Багряного «До меж заказаних», яка вже в самій назві містила активний протест, не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною прискіпливою оцінкою пореволюційної дійсності. Наступні книжки «В поті чола» і «Комета» потрапляють тільки до портфеля НКВС.

Того ж року він написав поему «Аве Марія». 1930 р. харківське видавництво «Книгоспілка» видало роман у віршах «Скелька».

Волелюбний пафос твору привернув увагу офіційної критики — «Скельку» було конфісковано. Наступного року з’явилася стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом», яка свідчила про наміри щодо бунтівного, ідеологічно невпокореного І. Багряного.

Після тієї статті твори письменника були вилучені з бібліотек і книжкових крамниць. 1932 р. І. Багряний був заарештований у Харкові в присутності колег В. Поліщука й О. Слісаренка «за політичний самостійницький український ухил в літературі і політиці…

», засуджений на п’ять років концтаборів БАМЛАГу (Байкало-амурский лагерь). У 1936 р. І. Багряний утік, переховувався між українцями Зеленого Клину на Далекому Сході (враження від цього періоду життя відбито в романі «Тигролови»). Через два роки письменник повернувся додому, був повторно заарештований, сидів у Харківській в’язниці 2 роки й 7 місяців (пережите в ув’язненні він пізніше описав у романі «Сад Гетсиманський»). 1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд.

Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місцевому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні, виступав перед воїнами УПА. Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції в 1942 р.

мав бути розстріляний, але випадково врятувався. 1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА й сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини. Новий Ульм стає місцем його постійного перебування в еміграції. Завдяки Івану Багряному це місто стало центром українського культурного відродження, демократично-визвольного руху.

Він у 1945 р. заснував газету «Українські вісті». При ній почали діяти кілька видавництв, зокрема «Україна», «Прометей», у яких з’являються заборонені в СРСР книжки українських письменників, переклади зарубіжної літератури українською мовою, узяв участь у створенні МУРу, який згодом у СшА перетворився на об’єднання українських письменників «Слово» з центром у Нью-Йорку. 1946 р. письменник перейшов на легальне становище.

Памфлетом «Чому я не хочу вертати до СРСР?» (1946) І. Багряний привернув увагу світової громадськості вражаючою правдою про істинне становище людини в СРСР, урятувавши цим від репатріації не одного нещасного. 1948 р. він заснував Українську Революційну Демократичну партію (УРДП), очолив Українську національну раду, заснував ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді). За кордоном побачили світ романи «Тигролови» (1944, «Звіролови» — 1946), «Сад Гедсиманський» (1950), «Огненне коло» (1953), «Буйний вітер» (1957), «Людина біжить над прірвою» (1965), п’єси («Генерал», «Морітурі», «Розгром»), поема «Антон Біда — герой труда», збірка «Золотий бумеранг», твори для дітей. Письменник помер 25 серпня 1963 р.

в санаторії Блазієн у шварцвальді (Західна Німеччина). 3. Загальна характеристика творчості
Творчість письменника розпочалася з коротенької заяви молодого поета, з початкового визначення ним ще у 1929 р. власної ролі в лукавій грі, накинутій Україні тоталітарною системою: «Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі, я хочу бути тільки нею. І сьогодні я цього найбільше хочу».

це й виявило стиль письменника, який тяжіє до яскравого романтичного забарвлення (незвичайний герой у незвичайних обставинах). Багряний часто використовує елементи пригодницького жанру. Його сюжети далекі від сентиментальності, вони напружені, динамічні. Часто автор використовує публіцистичні відступи, роздуми, що пояснюють авторську позицію, звертають увагу на ідейне спрямування твору.

Людину І. Багряний показує не жертвою, котра згоріла в пеклі тоталітаризму, а героєм, який утілює в собі весь український нескорений народ. Романтик Іван Багряний саме таким мріяв бачити своїх співвітчизників. Про це він неодноразово писав у своїх статтях, говорив у виступах.

Саме в цьому вбачав запоруку перемоги й світле майбутнє свого народу, у що митець беззаперечно вірив. IV

Узагальнення
Вивченого
1. скласти порівняльну таблицю (робота в групах)

Еміграційні хвилі Теми творів Провідні мотиви Образи
Пример HTML-страницы
Пример HTML-страницы
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный ассистент
Adblock
detector