x x
menu

Персонажі творів Куприна

Живучи рік у рік у Балаклаві, Куприн відразу «здружився з деякими рибацькими «отаманами», які славилися своєю відвагою, удачливістю й хоробрістю. Він охотнее працює на баркасі веслом або сидить серед рибалок у кав'ярні, чим зустрічається з місцевою інтелігенцією, що жадає поговорити про «високі матерії». Та ж картина й під час поїздки Куприна в 1912 році за кордон. У Ніцці, наприклад, він швидко подружився із синдикатами кучерів, шоферами, робітниками... Але є щось пропасне, напружене в поспішній зміні всіх цих захоплень - французькою боротьбою й зануренням у скафандрі під воду, полюванням і стилем «крос», важкою атлетикою й вільним повітроплаванням Немов у Куприне жило два чоловіки, мало один на одного схожі, а сучасники, що піддали», враженню однієї, найбільш явної сторони його особистості, залишили про нього неповну істину.

Лише найбільш близькому письменникові люди, начебто Ф. Д. Батюшкова, зуміли розглянути цю подвійність. Якщо ж ми звернемося до творчості Куприна, то тут впадає в око знаменне протиріччя: ті сильні, здорові жизнелюбци, до яких начебто був так близький письменник по складу своєї особистості, у його добутках відтиснуті на задній план, переважна ж увага приділена героям, що зовні мають із ними мало загального От вони перед нами - персонажі, яким Куприн довіряє всі свої самі заповітні помисли, які розділяють його таємні думки, радості, страждання: інженер Бобрів, наділений «ніжної, майже жіночною натурою» («Молох»), «соромливий... дуже чутливий» Лапшин («Прапорщик армійський»); «добрий», але «слабкий» Іван Тимофійович («Олеся»); «чистий, милий», але «слабкий» і «жалюгідний» підпоручик Ромашов («Двобій»). Де вже отут «непоправний оптимізм», «невигубний дикун», «особливе життєрадісне здоров'я»!

У кожному із цих героїв повторюються подібні риси: щиросердечна чистота, мрійність, палка уява, з'єднана із цілковитою непрактичністю й безвільністю. Але, мабуть, ясніше всього розкриваються вони, освітлені любовним почуттям Всі вони ставляться до жінки із синовней чистотою й благоговінням.

Вустами армійського ницшеанца Назанского, в одному з його бурхливих монологів («Двобій»), Куприн демонстративно ідеалізує безнадійно платонічне почуття: «...скільки різноманітного щастя й чарівних мучень полягає в... безнадійної любові? Коли я був помоложе, у мені жила одна мрія: закохатися в недосяжну, незвичайну жінку, таку, чи знаєте, з якої в мене ніколи й нічого не може бути загального. Закохатися й все життя, всієї думки присвятити їй». Замість сильної особистості перед нами в оточенні жорстокого нелюдського миру з'являється безглуздо зворушливий зі своєю спрагою «святого» почуття защемлена людина Пройшовши ще в дитинстві через ряд різноманітних життєвих випробувань, примушений пристосуватися до жорстокого середовища, Куприн зберіг у душі нездатність заподіювати біль, зберіг у чистоті безкомпромісний гуманізм. «Мускулистий, приємний силач», гуляла, жизнелюбец - це, мабуть, було лише полправди (недарма, читаючи «Двобій», Л.

Н. Толстой упустив фразу: «Куприн у слабкого Ромашова вклав свої почуття»). Її доповнює загострена жалість до страждаючих людей, що дала такі разючі сторінки, як зустріч Ромашова в «Двобої» із зацькованим і хворим солдатом Хлебниковим, що ится смерті на залізничних коліях Кастові офіцерські забобони, що вбивалися в голову Ромашову й у кадетському корпусі, і в юнкерському училищі, падають як оком змигнути, коли підпоручик, мучимий винуватою жалістю й відповідальністю за людське життя, знівечену на його очах, звертається до Хлебникову зі словами: «Брат мій». І той же купринский гуманізм яскраво офарблює всі добутки про дітей, із чуйністю приходить рятуйте! горю «Білий пудель», «Слон» (1907), «Хоробрі втікачі» (1917) і т. д). Ненецікаво відзначити, що Куприн - письменник іде й тут своїм шляхом.

Варто тільки зіставити, приміром, горьковского «Діда Архипа й Лёньку» з «Білим пуделем», як стає очевидної різниця вже в підході до самої теми. У Горького - протест злиденного хлопчика проти корисливості, що роз'їдає по-своєму доброго діда Архипа, пробудження людського достоїнства в маленькій душі Леньки. У Куприна -оспівування чесної бідності, солідарності «гутаперчевого хлопчика» Сережи, чотириногого артиста Арто й веселого, безкорисливого босяка дідуся Лодижкина в зіткненні з богатими, перегодованими дачниками і їхньою прислугою. Мир Горького жорсткіше, трагичнее, а герої активніше.

У Куприна ж - добрий смуток і жаль до бездомних артистів не заважає «щасливому» кінцю Чи не найбільше «традиційний» письменник реалістичного крила російської літератури, Куприн запам'ятав психологію героя - правдолюбця, родинного персонажам Тургенєва, Толстого, Чехова. Гаршина. Однак як яскраво позначилася в його творчості, що належить вужі новому, XX сторіччю, недостатність традиційного підходу до дійсності й традиційного героя!

Епоха жадала від художника активно впливати на життя, усіляко підтримувати великі соціальні перетворення Горьковские робітники, бунтарі й агітатори, уже несли динаміт своїх ідей у своєкорисливий і затхлий мир, а Куприн у ту ж пору був змушений безпомічно спостерігати, як одні за іншим гинуть його герої у ворожій їм середовищу. Для стилю Куприна характерна вірність реалістичним завітам. Даровитейший письменник, він мав різноманіття стильових манер, але навіть у багатьох кращих його добутках помітне проходження який-небудь уже прокладеної традиції.

Так, оповідання «Мирне житіє», високо оцінений Л. Н. Толстим, близький «Людині у футлярі»; «Собаче щастя» (1896) змушує згадати ранні алегоричні добутки М.

Горькою, епіграф до «Смарагда» («Присвячую пам'яті незрівнянного пегого рисака Холстомера») уже вказує на добуток, що вплинуло, - повість Л. Н. Толстого Простежуючи хронологічно твору Куприна, видно, як поступово усе впевненіше й різкіше стає його перо, як відступають банальні описи й майже на немає зводяться красивості й мелодраматичні витрати. У його творчості усе очевидніше стає прихильність до нашарувань, що відклалися, побуту.

Художньому дарунку письменника було найвищою мірою властиво докладне зображення якого-небудь стійкого, міцно сформованого професійного укладу - військового, заводського, рибацького, циркового, чиновницького, або національного побуту - російського, українського, єврейського, білоруського. Купринский стиль формується відмінним образом від чеховського або, скажемо, бунинского. Враження в читача народжується вже від однієї точності називании. Зрідка й у Куприна зупиняє увага влучна метафора - «вузенька сёмговая смужка зорі»,- так і бачиш жиром порожнина відливає, що жовтогарячим важким, неба. Звичайно ж він накопичує безліч побутових рисок, необхідних у тім художньому ансамблі, у тій величній картині повсякденності, яка складається в результаті.

Художницька спостережливість Куприна далека від, умовно говорячи, імпресіонізму в прозі, далека щедрої метафоризации. Там, де Бунін напише: «чайки, як яєчна шкарлупа», «море пахнуло кавуном» і т.д., Куприн скаже просто: «серед сміття, яєчної шкарлупи, кавунових кірок і черід білих морських чайок». У його прозі майже не можливо знайти далеких уподібнень, але ця локальна, приватна безобразність (при бездоганній точності мови) не заважає створенню підсумкового образа - у цьому випадку образа величезного морського порту в «Гамбринусе». Подібно більшості своїх сучасників, письменників - реалістів XX століття, Куприн з'явився майстром «малих» форм прози - оповідання, короткої повісті, залишивши нам класичні зразки цих жанрів.

Часто, ведучи художній пошук, письменник відправляється від факту, що сам по собі незначний, - від «випадку з життя», анекдоту й т. д. Але, обростаючи чудовими подробицями, що запам'ятовуються дріб'язками, кожний факт здобуває додаткову глибину і ємність Лютнева революція, що Куприн зустрів захоплено, застала його в Гельсінгфорсі.

Він негайно виїжджає в Петроград, де разом із критиком П. Пильским якийсь час редагує есерівську газету «Вільна Росія». У його художніх творах цієї пори (оповідання «Хоробрі втікачі», «Сашка і Яшка», «Гусениця», «Зірка Соломона») немає прямих відгуків на бурхливі події, пережиті країною. Співчутливо зустрівши Жовтневу революцію, Куприн співробітничає, однак, у буржуазних газетах «Ера», «Петроградський листок», «Луна», «Вечірнє слово», де виступає з політичними статтями «Пророцтво», «Сенсація», «У могили» (пам'яті видного більшовика М.

М. Володарского, убитого есером), «Пам'ятники» і т.

д. У цих статтях позначається суперечлива позиція письменника. Співчуваючи грандіозній програмі перетворення старої Росії, розробленої В. И. Леніним, він сумнівається у своєчасності проведення цієї програми в життя. Ще в оповіданні «Тост» (1906) Куприн привітав майбутнє вільне суспільство «гордих, сміливих, рівних, веселих» людей, що скинула ланцюги гноблення, що перешикували мир, відносячи це суспільство до 2906 року Коли ж на його очах були закладені основи нового ладу, Куприн виявився в положенні коливні й очікувального «товариша - інтелігента».

Правда, до кінця 1918 гола в позиції Куприна відбуваються відомі зрушення. Мова йде не тільки про його співробітництво в організованому М. Горьким видавництві «Всесвітня література» (Куприн перевів для видавництва білими віршами трагедію Ф.

teacher

Материал подготовлен с учителем высшей категории

Ильина Галина Сергеевна

Опыт работы учителем 36 лет

Популярные материалы

Рейтинг

0/0 icon

Вы можете оценить и написать отзыв

Делитесь проектом в соцсетях

Помоги проекту!

Есть сочинение? Пришли его нам и мы его опубликуем!

Прислать