Вільгельм Гауф Дивною людиною був олександрійський шейх Алі-Бану. Коли ранком він ішов по вулицях Олександрії в дорогому кашеміровому тюрбані, у святковому одязі й багатому поясі, вартістю в п'ятдесят верблюдів; коли він виступав повільно й важливо, насупивши чоло, зрушивши брови, потупивши ока й, кожні п'ять кроків, задумливо погладжуючи свою довгу чорну бороду; коли він прямував так у мечеть, щоб, як того вимагав його сан, тлумачити правовірним Коран, - тоді зустрічні зупинялися, дивилися йому вслід і говорили один одному: "Адже яких гарних, ставних чоловік". "І багатий, багатий і знатний, - додавав інший, - дуже багатий: у нього й замок у Стамбульської пристані, у нього й маєтку, і вгіддя, і багато худоби й рабів". "Так, - зауважував третій, - а той татарин, якого недавно послав до нього зі Стамбула сам володар правовірних, - так благословить його пророк!
- говорив, що наш шейх у великій пошані в рейс-ефенди, у капудан-ори, - у всіх, навіть у самого султана". "Так, - викликував четвертий, - кожний його крок благословенний небом! Він багатий і знатний, але - ви знаєте, що я маю на увазі!" "Так, так, - шепотілися в юрбі, - що правда, то правда, - у кожного своє горе; не бажав би я помінятися з ним часток; він багатий і знатний, але, але..." На найкрасивішій площі Олександрії в Алі-Бану був чудовий будинок. Перед будинком розкинулася широка тераса, виложенная мармуром, осінена пальмами. Увечері він часто сиживал там і курив кальян.
Дванадцять багато одягнених невільників, коштуючи в шанобливому віддаленні, ловили його погляд - в одного був для нього напоготові бетель, іншої тримав парасоль, третій - золоті посудини зі смачним шербетом, четвертий опахалом з павиного пір'я відганяв мух від свого пана, співаки, з лютнями й флейтами, чекали, коли він побажає усладить свій слух музикою; а самий учений з невільників приготував сувої, щоб розважити його читанням Але дарма чекали вони від нього знака: йому не бажані були музика й спів, йому не хотілося слухати виреченням і віршам мудрих поетів колишніх часів, не хотілося покуштувати шербету, пожевать бетелю, - навіть раб з опахалом з павиного пір'я намагався дарма - пан не зауважував, коли біля нього дзижчала муха И часто перехожі зупинялися й дивувалися на пишноту будинку, на невільників у розкішних одягах, на всі окружавшие його приємності; але потім, коли вони перекладали погляд на, що сидів під пальмами шейха, серйозного й хмурого, що не отводили око від блакитнуватого димку кальяну, вони погойдували головою й говорили: "Воістину, цей багатій - бідняк. Він, імущий, убожій незаможного, пророк не дав йому розуміння, щоб насолоджуватися своїм багатством". Так говорили перехожі, сміялися і йшли своєю дорогою Якось увечері, коли шейх, оточений всією земною розкішшю, сидів, як звичайно, у тіні пальм на порозі свого будинку й на самоті сумно курив кальян, неподалік зібралося трохи юнаків; вони дивилися на нього й сміялися - Воістину шейх Алі-Бану дурень, - сказав один з них, - Мені б його скарбу, я розпорядився б ними інакше. Що ні день, ішло б у мене веселощі й розкіш. У великих хоромах бенкетували б друзі, і радість і сміх оголошували б ці сумовиті зводи - Так, воно б не погано, - заперечив інший, - так тільки із численними друзями, мабуть, швидко проживеш весь маєток, будь воно хоч настільки ж незліченно, як у султана, так благословить його пророк.
Довелось би мені сидіти вечірком тут під пальмами, на цій гарній терасі, я Наказав би рабам співати й грати, я покликав би танцівників, і вони б танцювали, і стрибали, і проробляли всякі мудрі штуки. А я важливо покурював би кальян, смакував смачний шербет і насолоджувався всім, немов король Багдада - Шейх, - мовив третій юнак, що був переписувачем, - шейх, як говорять, людина вчений і мудрий, та й правда, його тлумачення Корана свідчить про його начитаність і глибоке знання всіх поетів і мудрих писань. Але хіба життя, що він веде, личить розумному чоловікові? От коштує невільник із цілим оберемком сувоїв; я віддав би свій святковий одяг за можливість прочитати хоч один з них, адже всі вони, звичайно, більша рідкість. А він!
Він сидить і курить, а до книг йому й справи немає. Будь я шейхом Алі-Бану, невільник читав би мені до хрипоти або до настання ночі.
Але й тоді він повинен був би мені читати, поки я не засну - Ишь ти! Нема чого сказати, ви знаєте, як улаштувати приємне життя, - засміявся четвертий. - Є й пити, співати й танцювати, читати виречення й слухати вірші жалюгідних поетів! Ні, я б улаштував своє життя зовсім інакше.
У нього прекрасні коні й верблюди й купа грошей. На його місці я пустився б у шлях і їхав би, їхав до краю світла, до самої Московии, до франкской землі. Щоб подивитися на чудеса світла, я не побоявся б самої далекої дороги. От як би я надійшов, будь я на нього місці - Юність - прекрасна пора, у цьому віці все радує, - мовив непоказний на вид старий, що стояв неподалік і чув їхнього мовлення. - Але дозвольте мені сказати, що юність нерозумна й бовтає зрячи, сама того не розуміючи - Що ви хочете сказати, дідок? - з подивом запитали юнака. - Уж не нас чи ви маєте на увазі?
Яке вам справа, гудимо ми спосіб життя чи шейха ні? - Якщо одна людина знає що-небудь краще іншого, нехай він виправить його оману, так повелів пророк, - заперечив старий.
- Правда, небо благословило шейха багатством, у нього є всі, чого побажає душу; але хмурий і сумний він не без причини. Ви думаєте, він завжди був таким? Ні, я бачив його п'ятнадцять років тому; тоді він був веселий і бадьорий, як газель, жил радісно й насолоджувався життям. У ту пору в нього був син, радість його очей, гарний і утворений; і всякий, хто його бачив і чув, заздрив шейхові, що володів таким скарбом, - синові йшов усього десятий рік, а вчений він був як інший і у вісімнадцять навряд чи буде - И він умер? Бідний шейх!
- викликнув молодий переписувач - Для шейха було б розрадою довідатися, що син його повернувся в рідну домівку, в обитель пророка, де йому жилося б краще, ніж тут, в Олександрії. Але те, що пережив він, набагато гірше. У ті дні франки, як голодні вовки, напали на нашу землю й почали з нами війну. Вони скорили Олександрію й звідси робили набіги усе далі й далі в глиб країни й воювали з мамелюками. Шейх був розумною людиною й умів з ними ладити. Але чи то вони поласилися на його багатство, чи те він допоміг своїм одновірцям, точно не скажу, - словом, якось вони прийшли до нього й обвинуватили його в тім, що він таємно постачає мамелюків зброєю, конями й провіантом. Як він не доводив свою невинність, ніщо не допомогло; франки народ грубий і жестокосердий, вони йдуть на всі, коли справа стосується грошей.
Отже, вони забрали заручником його сина, по ім'ю Кайрам, Шейх запропонував за нього багато грошей, але франки хотіли змусити шейха підвищити викуп і не відпустили його сина. Отут раптом їхній паша, або як там його кличуть, зненацька віддав наказ готуватися до відплиття. В Олександрії про це ніхто не знав, і вони спливли у відкрите море, а маленького Кайрама, сина Алі-Бану, вони, вірно, відвезли із собою, тому що з тих пор про нього нічого не чутно. - Ах, нещасний батько, як покарав його Аллах!
- одностайно викликнули юнака й з жалем подивилися на шейха, що при всій навколишній його пишноті, смутн і самотній, сидів під пальмами - Дружина, що він дуже любив, умерла з горя. А він купив корабель, спорядив його й умовив франкского лікаря, що живе там унизу в колодязя, відправитися з ним у Франкистан на пошуки зниклого сина. Вони сіли на корабель і довго плили по морю, поки, нарешті, не прибутку в землю тих гяурів, тих невірних, що були в Олександрії.
Але там, говорять, саме діялося щось негарне. Франки скинули свого султана й пашей, і богатие й бедние рубали один одному голови, і в країні не було порядку.
Марне розпитували вони у всіх містах про хлопчика Кайраме, ніхто не чув про нього, і франкский лікар порадив, нарешті, шейхові плисти назад, не те, чого доброго, їм самим не зносити голови Так і повернулися вони додому, і із приїзду донині шейх веде все те ж життя, що зараз, тому що він уболіває по сині, і він правий. Хіба, коли він їсть і п'є, він не думає: "А мій синок Кайрам, може бути, нудиться голодом і спрагою"? А коли він облачається в дорогі шалі й святкові одяги, як того вимагають його сан і достоїнство, хіба він не думає: "А йому, вірно, нема чим прикрити наготу"?
А коли його оточують співаки, танцюристи й читці, - його невільники, - хіба він не думає: "А мій бедний син, вірно, зараз танцює або грає на догоду своєму франкскому володареві"? Але найбільше засмучує його думка, що вдалині від вітчизни, серед невірних, терплячи їхнього глузування, його милий Кайрам забуде віру батьків і їм не прийде обійняти один одного в райських садах!
Тому-то-те він так милосерд до своїх рабів і щедро обділяє жебраків; він думає, що Аллах віддасть йому за це й зм'якшить серця франків, володарів його сина, і вони будуть ласковее до нього. І щораз, як наступає день, коли в нього викрали сина, він відпускає на волю дванадцять рабів - Про це я теж чув, - відповів переписувач. - Але яких тільки чудес не наговорять?
