Луків Вл. А. Мериме. Тезаурусний підхід до персональних моделей в історії літератури

Луків Вл. А.: Мериме. Дослідження персональної моделі літературної творчості § 3. Тезаурусний підхід до персональних моделей в історії літератури "теоретичної історії літератури" Д. С.

Лихачова й історико-теоретичним підходом, історії літератури, що аналізує еволюцію художніх форм відповідно до концепції "історичної поетики" А. Н.

Веселовского, створити іншу історію літератури — історію персональних моделей. У цьому випадку хронологічний принцип подання матеріалу як і раніше зберігається, але здобуває трохи інше звучання. Якщо він і не перетворюється в чисто формальний принцип розміщення матеріалу, подібний до алфавіту в енциклопедіях і довідниках, то й не затверджує жорстко проведений принцип літературної еволюції як розвитку усе більше доконаних форм, що обертається своєю протилежністю — телеологічним поглядом на розвиток літератури, що припускає, що в її розвитку є находящаяся в майбутньому ціль. Хронологія тут важлива в тому розумінні, що персональні моделі старих письменників довше брали участь у літературному процесі, у те час як персональні моделі нових письменників, по-перше, складалися під впливом персональних моделей попередників, розведених у часі на більшу відстань (хоча кількість таких моделей, що впливають на окремого письменника, як підказує тезаурусний підхід, не обов'язково виявиться більше), по-друге, їхній вплив на літературний процес коротше за часом (хоча не обов'язково менш значиме). Такі три історії літератури: історія літературного процесу, історія художніх форм, історія персональних моделей — дозволять разом створити об'ємне, нелінійне подання про літературу як цілому Виникає питання: чим же історія літератури, представлене в персональних моделях (особливо якщо вона зіставляється з історією світового літературного процесу й історією еволюції художніх форм) відрізняється від тої історії літератури, що сформувало старе академічне літературознавство, продовжене в монументальних зведених працях ХХ століття? Те ж можна сказати й про університетську науку (ми розрізняємо університетську науку, що, на відміну від академічної, вирішує не тільки наукові, але й науково-методичні завдання в рамках університетської культури, що позначається на її властиво науковій складовій). Більше того, в академічних і університетських історіях всі три компоненти — процес, форми й персоналії — уже були з'єднані Ми вже показували на інших прикладах, що тезаурусний підхід дозволяє знизити рівень критики попередників.

Це застосовно й до даного випадку. З'явилися саме такі роботи, які відбивали структуру й зміст культурного тезауруса часу й були необхідні для його розвитку. Коли А. Н. Веселовский в 1870 р.

критикував діяльність різних кафедр історії літератури, створених у Німеччині й особливо у Франції й Італії, відзначаючи їх тільки лише "загальноосвітній" характер[21], у його іронії й навіть уїдливості була присутня процедура знецінювання інших для твердження власної точки зору. Точно таку ж процедуру здійснив майже сторіччя через Р. Барт у боротьбі із представниками академічного літературознавства в роботі "Про Расине" (особливо розділ 3: "Історія або література?)[22]. Але той же тезаурусний підхід рівною мірою виправдує й протест проти академічної й університетської традиції: виходить, у деяких індивідуальних тезаурусах виникла потреба в іншій історії літератури, а широке визнання ідей відновлення цієї області філологічних досліджень свідчить про зміни в загальнокультурному тезаурусі Із цього підходу треба, що історія літератури, що зараз називається або може називатися традиційної, академічної, університетської, на якийсь час повинна бути піддана диференціації, щоб згодом три виділювані її галузі — аналіз літературного процесу, дослідження еволюції художніх форм і характеристика персональних моделей — злилися в єдину оновлену історію літератури Третя з названих галузей може асоціюватися із сукупністю включених у традиційні історії літератури нарисів про письменників і із численними монографіями й біографіями, присвяченими як знаменитим, так і менш видатним літераторам. Однак на даному етапі розвитку літературознавства в цієї галузі з'являється своя специфіка, що добре пояснюється з концепції "теоретичної історії літератури" Д. С.

Лихачова. Подібно тому, як у рамках цієї концепції пропонується перевести всю історію літератури з емпіричної в теоретичну форму, точно так само дослідження персоналій необхідно перевести з описової в теоретичну форму, а саме: виявити персональні моделі літературної творчості "Про Расине" // Барт Р. Вибрані роботи: Семіотика. Поетика. М.

, 1994 (розділ 3 — С. 209&

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный ассистент
Adblock
detector