Календарно-обрядові пісні, їх різновиди. Веснянки. («Ой Весна, Весна — Днем Красна», «Ой Кувала Зозуленька», «Кривий танець»)

Мета
: дізнатися про виникнення народної обрядової поезії, Її різновиди; з’ясувати головні календарні обряди українців весняного періоду; вміти виразно і вдумливо читати пісні, коментувати їх зміст; розвивати пам’ять, культуру зв’язного мовлення; вміння грамотно, послідовно, логічно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; раціонально використовувати навчальний час; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати інтерес до усної народної творчості, зокрема до пісні, її чарівності, милозвучності, краси; прищеплювати почуття пошани, поваги до фольклорної спадщини наших предків. Тип уроку
: засвоєння нових знань. Обладнання
: тексти веснянок, музичний супровід до пісень-текстів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки); музичні обробки українських веснянок М. Лисенком (записи). Хід уроку
I. Організаційний момент II. Актуалізація опорних знань Бесіди за питаннями: • Чи полюбляєте ви слухати пісні? Які саме?

• Коли люди співають? • Що необхідно для того, щоб гарно співати? (Голос, музичний слух, талант у виконанні тощо) • Як пісня впливає на внутрішній стан людини? • Чому, на вашу думку, пісня — це фольклорний жанр?

• Назвіть кілька пісень, що не втрачають своєї актуальності? III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів IV.

Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу ...Народні пісні для України — все: і поезія, й історія, І батьківська могила. Пісні ці — народний літопис, Живий яскравий, сповнений барв, істини, Який розкриває все життя народу. М. Гоголь Українські простори є столицею ліричної поезії.

Звідси пісні невідомих поетів поширювались по всій слов’янщині. Адам Міцкевич 1. Вступне слово вчителя про фольклор та обрядову поезію «Фольклор» — народна мудрість. У ньому відбито світоглядні, етичні й естетичні погляди народу. Наука про фольклор — фольклористика — досліджує проблеми, які належать до загального суспільствознавства, вивчає соціальну природу, тематичні обшири народної поетичної творчості, її специфіку й спільні риси з іншими типами мистецтва. Витоки культури сягають у такі далекі історичні часи, коли ще не було писемності і, зрозуміло, не було такої професії, як письменник, але люди прагнули відтворити у слові свої враження, настрої, переживання, уявлення про природу і свої зв’язки з нею, життєві ідеали, оцінювання внесків людей, серед яких жили поняття про красу, добро і зло. Відгомін родових та племінних уявлень донесла до нас обрядова поезія.

У патріархальному суспільстві склалася фольклорна система, яка відповідала ритмам трудових процесів, обслуговуючи свята і будні; вона містила й неписані правила поведінки. Виробилися певні «сценарії» обрядів, у яких значну роль відігравали пісні й словесні форми, що мали сприяти врожаю, здоров’ю, добрим родинним стосункам. Фольклор був якнайтісніше пов’язаний з побутом. До календарно-обрядової поезії належать: колядки, щедрівки, веснянки (гаївки, маївки, гагілки), купальські, русальні, петрівочні, жниварські. У календарно-обрядовій поезії поєднувалися язичницька віра та християнська. 2. Народна пісня, її особливості Народна пісня переймається «на слух». За усної передачі слово виступає в органічному поєднанні з інтонацією, жестом, мімікою, мелодією. За своїми походженням і суттю пісня є мистецтвом загальнонародним; незалежно від того, авторська чи анонімна, вона орієнтована на масове сприйняття і засвоєння. Мета
кожної пісні — не стільки виразити особистість поета, скільки залучити слухачів до співпереживання, що, як правило, завжди вдається, як слушно зауважив І. Франко, оскільки «народний поет творить пісню з того матеріалу вражень та ідей, яким живе ціла маса його земляків...

» Отже, його пісня є якимось вираженням думки, устремлінь багатьох, і тільки таким чином вона стає здатною до сприйняття і засвоєння її. Будучи засвоєною, пісня часто допомагає виявити настрої і почуття співака навіть тоді, коли його ситуація тільки віддалено нагадує відтворену в пісні.

Народна пісня ще й у давні часи мала самостійне значення, тобто вона не служила тільки для прикрашення і роз’яснення обряду, не була тільки додатком, а служила також для задоволення соціально-естетичних, художніх потреб народу. 3.

теорія літератури 3.1. Народна пісня — невеликий музично-поетичний твір строфічної форми, автором якого є народ. 3.2.

Анафора (гр. апаркога — піднесення), єдинопочаток — повторення однакових звуків, складів чи словосполучень на початку віршованих рядків чи строф. 3.3. Рефрен (фр) — повторення групи слів, одного чи кількох віршованих рядків наприкінці строфи чи рядка.

4. Весняний цикл календарної обрядовості (матеріал для вчителя) Метою таких обрядів було накликати швидкий прихід весни і тепла, задобрити духів поля та дому, від яких, на думку наших предків, залежав урожай та добробут. Процес закликання весни не припинявся із завершенням основних свят зимової пори. Він продовжувався і далі — зокрема у день Стрітення, 15 лютого, що вважався часом зустрічі зими з літом, боротьби між ними та остаточної перемоги тепла над холодом і морозом. У давнину рік поділявся не на 4 періоди, а на 2 — час тепла та час холоду, між якими, як вважалось, і точилася безперервна боротьба. І лише з переходом давніх праслов’ян від мисливства до землеробства в людській уяві виникають підстави для нового поділу — відповідно до видів сільськогосподарських робіт, які виконувались у полі. Як пора сівби весна була надзвичайно важливим етапом у праці давніх людей.

Від посіву залежав майбутній урожай. Тому весна поставала у свідомості праслов’ян як час підвищеної активності у праці та обрядово-магічній діяльності, яка мала сприяти виконанню весняних робіт. Давні люди розуміли важливість природних умов, від яких вони залежали (швидкий чи пізній прихід тепла, весняні морози, повені, дощі і т. ін.), тому вірили, що можуть задобрити духів та божества, привернути їх на свій бік.

Трактуючи своєрідним чином усі явища природи та навколишнього світу, давні праслов’яни виробили цілісну систему обрядів, пов’язаних із приходом весни та життям у цей період. Календарний рік у наших предків розпочинався 21 березня, у день весняного рівнодення. Від цього часу день ставав довшим, ніж ніч, і розпочинались головні весняні дійства. Весняний цикл, як і календарно-обрядова творчість в цілому, є системою ритуальної поведінки, де всі магічні дії нерозривно зв’язані з вірою в магію слова. Так, одним із обрядів, що здійснювались під кінець зими чи на початку весни, був обряд випікання символічних коржів у формі птахів, з якими ходили люди, піднявши їх високо над головою, закликаючи весну прийти на землю.

Міфологічною основою цього обряду є давнє уявлення про те, що весну приносять на крилах птахи, які повертаються із вирію. Найпоширенішою на території давніх слов’ян була обрядова драма «Кострубонько».

Суть її в тому, що люди урочисто палили, топили чи ховали у труні ідола зими, з голосіннями та похоронними обрядами, і цим проголошували перемогу тепла над холодом. У ній простежується зв’язок з найдавнішими культами та віруваннями.

Велику роль у цьому святі відігравав і культ вогню. До наших днів на окремих територіях збереглась традиція палити вночі на Великдень великий ритуальний вогонь, при якому здійснювались магічні дії під речитативне промовляння «Весну-Ладу, запали, запали; Лихі сили віджени, віджени...». На деяких територіях, де залишки знищеного Кострубонька розкидають на полях з метою викликати кращий врожай, цей обрядовий захід демонструє і давній звичай розчленовувати тіло короля або чарівника й ховати його в різних частинах країни, щоб забезпечити родючість землі, людей і тварин. У святах весняного періоду надзвичайний акцент робиться на культі предків, що набуває свого найвищого вияву у Великдень — час поклоніння Роду та померлим родичам, що відбувалось упродовж тижня і завершувалось так званим «Мертвецьким Великоднем». Його святкування було пов’язане із вірою в те, що душі предків разом із птахами повертаються із вирію. Як і для інших народів, весна для наших предків була періодом початку ритуальних ігрищ чи гульбищ, Мета
яких — накликати родючість у природі, сприяти родючості полів.

Мали весняні традиції і господарське значення, яке простежується крізь давні звичаї. Таким, зокрема, були обряди першої борозди, що відтворювали новорічну оранку ритуалам, пов’язаним з першим вигоном худоби.

Значна кількість весняних ігор відтворює давні уявлення про світ та життя, а також первісний уклад древніх часів. Творячись у різні історичні періоди, вони донесли до нас різноманітні погляди на традиції. У давнину твори, що виконувались у весняний період, були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні зміни: ліс — зазеленіти; траву — прорости; посіви — піднятись; квіти — розцвісти.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный ассистент