Гуронець і Гордон у Бастилії. Трагізм долі мадемуазель де Сент-ів і гуронця. Поняття про філософську повість

Мета: пояснити сутність полеміки Простака та Гордона в Бастилії; розкрити трагізм долі мадемуазель де Сент-ів і Простака; закріпити знання учнів про філософську повість; розвивати читацьку та творчу активність учнів. Обладнання: картки для проведення стратегії «Збережи останнє слово за мною». Тип уроку: комбінований. Нещастя інколи йде на добре. Девіз Гордона У нещасті немає нічого доброго! Новий девіз Гордона ХІД УРОКУ І

Актуалізація

Знань
1. «Збережи останнє слово за мною» (Див. методичний коментар, викладений у домашньому завданні,— урок № 15.

) Запитання • У чому виявляється «природний розум» Простака? • Як і з якою метою використовує Вольтер прийом «очуднення» у повісті «Простак»? • Які вади сучасної йому цивілізації критикує Вольтер у своєму творі? • Як проявляється комічне в повісті?

II.
Мотивація

Навчальної

Діяльності
Учитель. Як ви знаєте, повість Вольтера «Простак» закінчилась сумно.

Однак Гордон, який до самісінької смерті приятелював з Простаком, стверджував: «Нещастя інколи йде на добре». а скільки чесних людей на світі можуть сказати: «У нещасті немає нічого доброго!» Для того щоб пояснити обидві точки зору, ми сьогодні пригадаємо трагічну долю мадемуазель де Сент-ів і гуронця, а також спробуємо зрозуміти сутність полеміки гуронця і Гордона в Бастилії. (Учні записують тему та епіграфи в зошити.) III.
Робота

Над

Темою

Уроку
1. робота в групах (Учні об’єднуються в 5 груп. На роботу відводиться 10–15 хв, після чого групи презентують результати роботи.

Під час підготовки учням надає допомогу учитель, який може впливати на хід їхніх думок. ) Завдання для роботи в групах 1 група. Як ви думаєте, чи випадково Вольтер «посадив» Простака в камеру саме з янсеністом Гордоном?

Яку мету переслідував автор? У чому сутність полеміки Простака і Гордона? Очікувані результати Як ми вже побачили, природна людина «дає фору» французам у найрізноманітніших сферах життя.

але є одна царина, в якій неможливо досягти успіхів завдяки лише природним здібностям. це — наука. У творі Вольтера вона виконує роль того лакмусового папірця, який показує переваги і вади цивілізації. Недаремно в Бастилії Простак сидів у одній камері з літнім ученим, янсені-стом Гордоном.

Здавалося б, у цивілізованого старигана були всі інтелектуальні переваги, адже він присвятив науці півстоліття, тоді як молодий напівдикун зовсім не мав освіти. Уже після кількох бесід Гор-дон здивувався тому, що «молодий неук має думки, властиві лише душам досвідченим, став високої думки про його розум і ще більш прихилився до нього». Простак «записав багато думок, які вжахнули старого Гордона. “Як,— казав той сам собі,— п’ятдесят років витратив я на своє навчання і тепер боюся, що не зможу наздогнати природний добрий розум цієї майже дикої дитини. Я тремчу, зміцнивши старанно свої забобони: він же слухав лише простої природи”». Але тут Вольтер знову дещо міняє курс — він показує переваги науки, тобто цивілізації, над природою: «Читання звеличує душу, А освічений друг заспокоює її. Наш в’язень звеселяв себе цими двома благами, про які раніш і не підозрював.

“Мене спокушає повірити в перевтілення,— говорив він,— бо я сам із тварини перетворився на людину”». це знову полеміка з руссо, який абсолютизував природу й убачав у цивілізації лише негативні риси. Отже, для того щоб «із тварини перетворитися на людину», потрібна освіта. Образно кажучи, для перетворення «алмазу» (природної людини) на «діамант» (людину довершену) потрібний «шліфувальний круг» цивілізації. Але це не значить, що Вольтер не бачить недоліків сучасної йому освіти, яка засмічувала мозок європейця всілякими забобонами.

Напевне, оптимальний варіант, запропонований письменником, такий: усі плюси природного розуму помножені на найкраще, чого досягла наука. Саме тому Гурон і прогресував так швидко: «Молодий Простак скидався на одне з тих дужих дерев, що, зрісши на непліднім ґрунті, швидко випростують своє коріння й гілки, коли їх пересадять на кращу землю, і дуже незвичайним було те, що саме в’язниця стала за таку землю». 2 група.

існує думка, що повість «Простак» має автобіографічні ноти. Чи погоджуєтесь ви з цим? Знайдіть підтвердження у тексті. Очікувані результати Цікава деталь — на благословенній цивілізованій французькій землі Простак найбільших успіхів досяг саме у в’язниці. Є над чим поміркувати... За підлими наклепами єзуїтів та особисто зацікавленого в ув’язненні героя судді невинного, навіть заслуженого (захисника Франції) Простака, без висунення обвинувачень і жодних пояснень, було кинуто до Бастилії.

а Вольтер добре знав, як легко туди потрапити (згадайте його біографію). а де ж законність, справедливість? «Обоє в’язнів цілком погоджувалися один з одним, що ув’язнено їх несправедливо. “Я в сто разів більше за вас маю підстав скаржитися,— казав Простак.

— Я народився вільний, як повітря; я мав два життя: волю й моє кохання. В мене відібрали їх, і ось ми тут обоє в кайданах, не знаючи навіть причини тому, й не можемо про це запитати. Я жив гуронцем двадцять років: кажуть, що це варвари, бо вони мстяться на своїх ворогах, але вони ніколи не утискають друзів. ледве-но ступив я ногою на землю Франції, як пролив за неї кров: я, може, врятував цілу округу й у винагороду я зник у цій домовині для живих, де я помер би від злості, коли б не ви. То, значить, у цілій країні нема законів, і тут засуджують людей, не вислухавши їх? В англії зовсім не так. Ні, не проти англійців треба було мені битися”».

Мабуть, саме через ці реалії Французького життя тієї доби «Простака», на відміну від інших філософських повістей Вольтера, відносять до просвітницького реалізму. У «Простакові» стан речей не зображений фатально безвихідним. За Вольтером, позитивний приклад поруч, за ла-Маншем,— у англії, яку так любить Простак. це питання варте детальнішого розгляду. У позитивному зображенні англії відчувається автобіографізм філософської повісті «Простак». Саме до англії відчував прихильність Вольтер, з нею були пов’язані найкращі сподівання автора (згадайте про заслання Вольтера до англії, яке в кінцевому результаті виявилось для нього «даром долі»). «англійський слід» відчувається на різних рівнях композиції «Простака».

Так, саме з англії приїхав Простак, саме англійцям він дав високу оцінку в розмові з суддею на початку твору («англійці, дуже люблячи відважність і бувши такі самі порядні люди, як і ми...»). Позитивне ставлення до англійців він виявляє протягом усієї повісті: коли гуронець зник під час хрестин, присутні «занепокоїлися, чи не повернувся він до англії. Згадували, що чули від нього, ніби він дуже любить цю країну» або «Простак відповів, що в англії людям дозволяють жити, як їм хочеться» тощо. Сам собою напрошується висновок: Вольтер не так хвалить англію, як дорікає Франції.

Мабуть, не в останню чергу через те, що в англії на той час уже була конституційна монархія, а у Франції — усе ще необмежений абсолютизм. 3 група. У чому полягає трагізм долі мадемуазель Сент-ів? Чи є трагічною доля Простака? Очікувані результати Перебування Простака в Парижі починається з в’язниці. і не вилізти б йому звідти довіку, якби не... Утім, попередньо треба ще раз відзначити художню майстерність автора.

У повісті є «дзеркальна», перехресна ситуація: гуронець їде до Парижа передусім для того, щоб визволити з монастиря панну Сент-ів, а в результаті вона визволяє його. Щоб визволити коханого, Сент-ів була вимушена зрадити його. Отже, для того щоб стосовно однієї людини здійснився акт справедливості (щоб Простака звільнили), треба, щоб стосовно іншої людини здійснився акт несправедливості (панна Сент-ів змушена віддатися вельможі Сен-Пуанжу). Такий стан справ називається беззаконням.

У Парижі панна де Сент-ів попросила єзуїта влаштувати її до «якоїсь доброї побожниці, яка уберегла б її від спокуси». Яка їдка іронія Вольтера! «Побожниця», жінка, не менш поблажлива, чим Єзуїт, висловлювалася ще ясніше.

«леле,— казала вона,— рідко справи йдуть інакше в цьому дворі, такому ґречному, такому галантному, такому вславленому: найменші й найзвичайніші посади дають часто лише за таку ціну, якої вимагають од вас. Слухайте, ви викликали в мені довіру й приязнь: признаюся вам, що коли б я була така вперта, як ви, мій чоловік не посідав би тої невеличкої посади, з якої живе; він знає це й зовсім не сердиться. Він вбачає в мені свою добродійницю й дивиться на себе, як на моє творіння. Чи ви думаєте, що всі ті, що стоять на чолі округи чи навіть армії, мають ці почесті й багатства за свої заслуги? Вони зобов’язані за це своїм жінкам.