Глазунов Ілля Сергійович

Дата народження - 10 червня - 1930 Дата смерті - - Народний художник СРСР, академік Російської академії мистецтв, лауреат Державної премії РФ, ректор Російської академії живопису, ліплення й зодчества, професор Народився 10 червня 1930 року в Ленінграді. Батько — Глазунов Сергій Федорович, історик. Мати — Глазунова Ольга Костянтинівна. Дружина — Виноградова-Бенуа Ніна Олександрівна (умерла в 1986 годусин — Глазунов Іван Ілліч, художник. Дочка — Віра Іллівна, художник Всеосяжною пристрастю, любов'ю й болем, головною темою творчості И. С. Глазунова є Росія. Росія, що породила його, що дала своєю величною й трагічною історією імпульс до творчості, що сформувала світогляд і висунув у мир одним з найбільш яскравих "провісників" і проповідників справи її пробудження й повернення на вірний історичний шлях, з якого вона була збита Жовтневим переворотом 1917 року й дивовижним комуністичним експериментом До виконання такої ролі Глазунова призивало й походження, і начебто спеціально приготовлені випробування долі.

Він народився в сім'ї, що мала глибокий і славний родовід. Саме прізвище Глазунових виходить із Московської губернії. Двоюрідний дід художника був іконописцем, а його брат — дід по лінії батька — служив керуючим більшим концерном "Джордж Борман" і вдостоївся честі стати почесним громадянином Царського Села По лінії матері корінь родоводу йдуть в VI століття, у Чехію, де в той час правила слов'янська королева Любуша, що знайшла собі, по романтичному переказі, чоловіка-орача. Звідси й прізвище цієї родової галузі — Флуг (плугс Росією доля цього прізвища зімкнулося при Петрові I, коли прапрадід художника Готлиб були запрошені зі Шварцвальда в Санкт-Петербург викладати фортифікацію По спогадах матері художника, її двоюрідний дядько на прізвище Арсеньєв був вихователем пануючи Олександра II, а двоюрідний дід художника, генерал Григор'єв, — директором Петербурзького кадетського корпуса. Один із синів, Юрій, служив старшим офіцером на яхті Миколи II "Штандарт". Ілля Глазунов — художник, навколо ім'я якого от уже кілька десятиліть не стихають суперечки.

Захватам публіки супроводжує гостра критика, незважаючи ні на що, інтерес до творчості цієї неабиякої людини не слабшає "Художником мене зробив Ленінград, — говорить він, — з його громадами струнких будинків, його Палацова площа, його Нева, мости, вітер... Ермітаж — мерехтіння нібито свіч, відбите в паркеті, темні прориви картин у золочених рамах... Скільки пам'ятаю себе — малював. Перше моє враження у свідомому житті — шматок синього неба зі сліпуче білою піною хмар, дорога, що тоне в поле ромашок, і таємничий ліс удалині. Із цієї миті немов хтось включив мене, сказавши: “Живи!”". Найбільшим потрясінням відгукнулася в душі художника ленінградська блокада, залишилася в пам'яті невідступним кошмаром, коли він, втративши майже всіх рідних, померлих у нього на очах, чудом залишився живий.

12-літнього хлопчика вивезли з обложеного міста через Ладогу, по Дорозі життя, під фашистськими бомбами... Пам'ять про війну завжди живе в душі художника. Уже будучи дорослою людиною, студентом Ленінградського художнього інституту ім'я И. Е. Рєпіна, він виразив свої враження військового років у картині "Дороги війни", повної щирого драматизму й правди життя. Глазунов запропонував її як дипломна робота.

Академічне начальство одностайно відкинуло картину, назвавши її антирадянської, що спотворює правду й зміст Великої Вітчизняної війни радянського народу: "Війна характерна перемогою, а ви смакуєте відступ радянських військ — такого ще не було в радянському мистецтві". Картину кілька років не виставляли. На знаменитій п'ятиденній виставці, що проходила в Манежі в 1964 році, він все-таки насмілився неї показати. Однак виставка була закрита, а картина передана в Будинок офіцерів, де була знищена ...Евакуйований з Ленінграда, маленький Ілля виявився в стародавньої деревеньке Гребло, загубленої в дрімучих новгородських лісах. Разом із сільськими однолітками копав картоплю на поле, працював на гумне, пас колгоспна череда.

Ці роки залишили глибокий слід у свідомості майбутнього художника, їм він багато в чому зобов'язаний розумінням російського характеру, відчуттям поетики російського пейзажу Війна ще не скінчилася, коли Ілля Глазунов повернувся в рідний Ленінград. Він надійшов у середню художню школу при Інституті ім'я И. Е. Рєпіна Академії мистецтв СРСР, а потім в інститут, де займався в майстерні народного художника СРСР професора Б.

В. Иогансона. Те був період пошуків свого шляху в мистецтві, свого розуміння реалізму — як вираження внутрішнього миру людини, переданого через правду об'єктивного миру. Дотримуючись методу російської національної школи, Глазунов уже на ранньому етапі своєї творчості багато уваги приділяв підготовчій роботі, етюдам, пластичному рішенню композиції В Інституті ім'я И.

Е. Рєпіна 25-літній студент Ілля Глазунов зустрів жінку своєї долі, що стала його дружиною, Ніну Олександрівну Виноградову-Бенуа. Відбувалася вона з відомої всім аматорам мистецтва сім'ї Бенуа. Її дядько Н. А.

Бенуа 30 років був головним художником "Ла Скеля", інший родич — всесвітньо відомий режисер і актор Питер Устинов. Його мати — рідна сестра бабусі Ніни Олександрівни — була дочкою архітектора й ректора Імператорської Академії мистецтв Леонтія Бенуа, рідного брата Олександра Бенуа. Перша виставка 26-літнього ленінградського студента Іллі Глазунова відбулася на початку лютого 1957 року в Центральному будинку працівників мистецтв у Москві.

Небачений величезний успіх, отозвавшийся хвилею публікацій у світовій пресі, возвещавшей про потужний удар по соціалістичному реалізмі, нанесеному молодим художником, поставив цю подію в розряд історичних явищ. Підставою для проведення виставки послужило одержання Глазуновим Гран-прі на Всесвітній виставці молоді й студентів у Празі. Художник представив 80 графічних і мальовничих робіт. У їхньому створенні виразилося творче кредо художника-реаліста, що розуміє реалізм по Достоєвському — "у вищому змісті цього слова". "Немає нічого фантастичнее реальності" або, як говорив один з улюблених художників Глазунова — М. А.

Врубель, "тільки реалізм народить глибину й всесторонность". Потік глядачів, що бажали потрапити на виставку, наростав з кожною годиною, а в день її обговорення владою була викликана для приборкування страстей міліція, що згодом стало атрибутом і іншими виставками Глазунова. Офіційна критика спочатку перебувала в шоковому стані, потім із приводу творчості молодого художника розгорілася жорстока полеміка, що розділила публіку на два непримиренних табори И сьогодні ім'я Іллі Глазунова — свого роду лакмусовий папірець, що відразу виявляє світогляд людини. Не випадково один з великих письменників сучасності недвозначно сказав: "Той, хто проти Глазунова, той проти Росії. І навпаки". Глядачі й автори публікацій, що привітали появу зухвалого таланта, відзначали його глибоко національний характер, говорили про правду життя й поетичне бачення, про відкриття нових і свіжості трактування таких вічних тим, як любов, про особливу чуйність до тем трагічного звучання й незвичайної для віку художника глибині проникнення в мир своїх героїв. Інші в його творчості вбачали захопленість західними віяннями, упадничество й песимізм.

Саме в такому дусі велося обговорення виставки у вищих партійних інстанціях, якого вдостоївся дотоле невідомий студент. Після закриття виставки ідеологічні баталії навколо її не закінчилися, що в чималому ступені ускладнювало всю подальшу долю Глазунова. Більшість дослідників та й сам художник виділяють чотири основних цикли в нього творчості Життя сучасника, поезія будня великого міста — тема його ліричного "Міського циклу", у який входять такі картини, як "Ленінградська весна", "Місто", "Останній автобус", "Пішла" і ін. Для міста Глазунова характерно особливий психологічний настрій, що передає стан духу художника. Часом Глазунов виражає настрій свого ліричного героя, показуючи місто, побачений його очами Пишатися славою своїх предків не тільки можна, але й повинне, не поважати оной — є ганебна байдужість" — ці слова Олександра Сергійовича Пушкіна стали девізом Глазунова в роботі над циклом "Історія Росії". Більше 40 років присвятив художник циклу "Історія Росії" і продовжує його.

"Олег з Ігорем", "Князь Ігор", "Два князі", "Росіянин Икар", "Проводи війська", "Переддень" (Дмитро Донськой і Сергий Радонежский у переддень Куликовской битви), "Андрій Рубльов", "Російська красуня", "Містерія XX століття", "Вічна Росія" і багато інших полотен оспівують важку й героїчну долю Русі Важливий етап творчості художника — ілюстрація літературних творів. Якщо цикл "Місто" порівнюють із ліричними віршами, то про цикл ілюстрацій пишуть, що в ньому Росія з'являється у всій своїй соціальній багатогранності, багатоплановості. Ілюстрації до творів Мельникова-Печерського, Нікітіна, Некрасова, Лєскова, Островського, Лермонтова, Блоку, Куприна...