У центрі «Тараса Бульби» - героїчний образ народу, що бореться за свою волю й незалежність. Ніколи ще в російській літературі так яскраво й глибоко не зображувалися розмах і роздолля народного життя. Кожний з героїв повести, як би він не був індивідуальний і своєрідний, почуває себе складовою частиною народного життя. У безмежної слиянности особистих інтересів людини з інтересами загальнонародними - поетичний пафос цього добутку Справжнього епічного розмаху досягає зображення Гоголем Запорізької Січі - цього гнізда, «звідки вилітають всі ті горді й міцні, як леви, звідки розливаються воля й козацтво на всю Україну». Створений художником поетичний образ Січі невіддільний від яскравих, могутніх характерів, неї населяющих. З незвичайним співчуттям і симпатією малює Гоголь картину суспільного устрою Січі, з характерної для неї атмосферою демократії й свавілля, суворої дисципліни й анархії, з її «немногосложною управою» і системою, у якій «юнацтво виховувалося й утворювалося... досвідом».
Весь побутовий і моральний уклад Січі сприяв вихованню в людях високих моральних якостей. Відносини між кошовим і козаками засновані на принципах гуманності й справедливості. Влада кошового аж ніяк не спричиняє необхідності сліпої покори йому. Кожний із запорожців міг бути вибраним у кошові отамани, і кожний отаман у будь-який момент міг бути зміщений Запорізька Січ у зображенні Гоголя - це царство волі й рівності, це вільна республіка, у якій живуть люди широкого размета душі, абсолютно вільні й рівні. Сікти з'являється в зображенні Гоголя виразником високої демократичної моралі, здорових норм суспільних відносин, позбавлених користі і який би те не було «дробу» дріб'язкових життєвих розрахунків Звичайно, у цій патріархальній демократії є свої слабості.
Гоголь не міг не бачити властивим козакам відсталість, відносно невисокий рівень їхньої культури, влада рутини, що проникала в різні сфери їхнього побуту й громадського життя. Все це свідчило про відому обмеженість «дивної республіки» і закладених у ній серйозних протиріч, що історично прискорили її загибель. Будучи вірним правді життя, Гоголь нічого цього не приховує. Він далекий від ідеалізації Січі. Прославляючи безсмертні подвиги запорожців, письменник разом з тим не прикрашає їх, не приховує того, що молодецтво в них сполучалася з безтурботністю й розгулом, ратні подвиги-- з жорстокістю. Таке був час, такі були вдачі. «Сторчма став би нині волось від тих страшних законів лютості напівдикого століття, які пронесли скрізь запорожців»,- пише Гоголь.
Але пафос його зображення - все-таки в іншому. Запорізьке козацтво для Гоголя - це приклад справедливого й здорового суспільного устрою, заснованого на принципах людяності й братерства.
Своєю ідейною спрямованістю повість вступала в різкий контраст із тими нормами суспільної моралі, які насаджувала сучасна письменникові офіційна Росія. Історична проблематика повести здобувала надзвичайно злободенне звучання Долі героїв повести розкриваються в єдності з народним рухом. Гоголь пише, що всякий, хто з'являвся в Січі, негайно ж забував всі дотоле його що займало й «безтурботно віддавався волі й товариству». Перед нами проходить галерея цільних і сильних духом людських характерів.
Все дрібного й буденне витиснуто із серця цих людей. Вони перейняті свідомістю величі тої справи, якому служать Яскравими й виразними штрихами відтворить Гоголь героїв Січі. Остап, що безстрашно піднімається на плаху; Бовдюг, що жагуче призиває до «товариства»; Шило, що переборює неймовірні перешкоди, щоб повернутися в рідну Січ; Кукубенко, що висловлює перед смертю свою заповітну мрію: «Нехай же після нас живуть ще кращі, чим ми». Цим людям властива одна загальна риса: безмежна відданість Січі й Російській землі. У них бачить Гоголь втілення кращих рис національного російського характеру Всю повість пронизує думка про нерозривну єдність двох братніх народів - українського й російського. Гоголь називає козацтво «широкою розгульною замашкою російської природи».
У цій «російській природі» відбилася душа росіянина й українця. Відстоюючи свою національну незалежність і волю, козаки перед особою іноземного ворога гордо називають себе росіянами. У свідомості запорожців українець - рідний брат російського, українська земля - неотторжимая частина неосяжної землі Росіянці. Тарас Бульба недарма говорить про «кращих російських витязів на Україні».
У знаменитому мовленні «про товариство» Тарас знову вертається до цієї думки: «Бували й в інших землях товариші, але таких, як у Російській землі, не було таких товаришів». «Російську землю» славить і Мосий Шило: «Нехай же стоїть на вічні часи православна Російська земля й буде їй вічна честь! », і Бовдюг: «Нехай же славиться до кінця століття Російська земля!», і Балабан, і Степан Гуска, і багато інші «добрих козаків». Всі вони себе зараховують до воїнства росіянинові й уважають захисниками Російської землі.
ки коли наприкінці повести Тарас Бульба, гинучи на багатті, вимовляє слова, повні любові до Російської землі й презирства до її ворогів,- після цих слів треба виразний висновок від імені автора: «Так хіба найдуться на світі такі вогні, борошна й така сила, яка б пересилила російську силу!»
