Твір по літературі: «Бути знаменитим некрасиво»
У вірші "Бути знаменитим некрасиво" Б. Пастернак сам відповістив на запитання, у чому полягає призначення поезії:
Ціль творчості - самовіддача,
А не галас, не успіх
Ганебно, нічого не значачи,
Бути притчею на вустах у всіх
"Самовіддача" - от те слово, що дає ключ до розуміння творчості Пастернаку. Він писав не тому, що прагнув до популярності, славі, всенародному визнанню, а тому, що поезія - лемент його душі, спосіб самовираження. Значимість художника визначається не кількістю їм написаного, а його чесністю й силою відзвуку в серцях читачів. Пастернак умів домогтися цього відзвуку. Ставши лауреатом Нобелівської премії, він писав:
Я увесь світ змусив плакати
Над вродою землі моєї
Для того щоб змусити читача плакати, потрібно бути генієм. Ці слова сказані були про прозу, але їх рівною мірою можна віднести й до лірики Пастернаку. Він не залишає читача байдужим. На противагу всім обставинам, створеним тоталітарною державою, що прирікає на мовчання й творчу загибель не тільки Пастернаку, але багатьох його сучасників, поезія залишилася жити. Творчість Пастернаку виявилося вище заборон і гонінь. Це може означати тільки одне - поет вірно розумів своє призначення й робив те, що вважав правильним
Немає необхідності глибоко аналізувати лірику Пастернаку для того, щоб зрозуміти відношення автора до своїх добутків. Справа в тому, що в багатьох віршах він прямо висловлює це відношення. Досить згадати вірші "Так тчинают. Року у два...", "Визначення поезії", "Поезія". Особливо цікаво й незвичайно друге зі згаданих віршів. У ньому впадає в око мнима довільність визначень поезії: здається, що підбор слів обумовлений не значеннєвий, а, скоріше, звуковою близькістю. Дійсно, на перший погляд, дивний ряд: свист, клацання крижинок, ніч, двобій солов'їв, горох, сльози вселеної, Фігаро. Дивно: поряд із традиційними атрибутами любовної лірики, так ши як ніч і солов'ї, - сльози всесвіту в лопатках і горох. Але насправді тут звучить теперішня поезія, що вбрала всі багатства миру. Мир, роздроблений на такі несхожі складові, все-таки являє собою незвичайну цілісність, єдність усього сущого. Всі предмети зв'язані між собою, перетворюються один в іншій. У цьому романтичному вірші несподіваним виявляється фінал - всесвіт глухий до поезії. Але головне не в цьому, а в тім, що поезія - є й вона втілення і єдність усього, що тільки існує на світі. Близько до "Визначення поезії" і інший вірш - "Поезія". Навіть назви їх подібні. У другому вірші теж дається в деякому змісті визначення: поезія не є щось штучного, надуманого, конфронтуючого життя, але - частина життя, складова людського буття. Поет уміє знаходити ліричний початок у самих повсякденних речах і думках, які на ділі виявляються не такими вуж і повсякденними. Для підтвердження цього можна згадати один з ранніх віршів Пастернаку "Лютий. Дістати чорнила й плакати..." Воно побудовано на уподібненні природних явищ і поетичного натхнення, початку творчості. Творчість стає прямим продовженням весняних процесів у природі, причому стихійність написання віршів так само природна, як злива й вітер:
И чим случайней, тим вірніше
Складаються вірші ридма.
Философичность лірики Пастернаку полягає в тім, що вона вирішує одну з найважливіших проблем сучасності - трагічний розлад людини й миру, що став йому ворожим і гаданого позбавленим змісту. Природа бачиться сучасній людині байдужої, часом - жорстокої
Усе спрямовано проти людей (у їхньому власному розумінні): стихійні лиха, епідемії, космічні катаклізми обрушуються непередбачено й несуть загибель. Але Пастернак звик бачити природу в іншому світлі, його сприйняття близько до пушкінського, тютчевскому, фетовскому:
Сирий яр сухим дощем
Росистих конвалій унизаний
Навколишній світ пронизаний людськими емоціями й уже тому не може бути далеким. Пастернак живе почуттям причетності природі, цим пронизане його творчість, що впадає в око навіть людині, що вперше відкрив його книгу
Ще одна характерна риса лірики Пастернаку - релігійність, скоріше, навіть не релігійність (це слово в наш час придбало не зовсім однозначне визначення з відтінком іронії), а щира віра й прагнення донести її до читача. Вираження цієї віри, зокрема, у тім, що в Пастернаку природа не живе своїм особливим життям, а є рівноправною учасницею людини в попранні смерті "усильем неділі". Тут досить послатися на вірші "На жагучий", "Рождественська зірка" (геніальний сполучник простоти й віртуозності), "Чудо", "Гефсиманский сад".
Поет повинен у всім "доходити до самої суті", як писав Пастернак в одному вірші. Але суть цю не таїти в собі, а нести читачеві, говорячи з ним не з відтінком переваги, а як з рівним, з Людиною. Талановита людина не повинен підніматися над юрбою, "але бути живим, живим і тільки". У цьому - вище приречення поета. Чацкий, що увібрав у себе "дух отрицанья й сомненья", намагається перенести західні ідеї й принципи в умови вітчизняної дійсності. Його не було в Москві біля трьох років - за цей час він став чужим місцевому суспільству й далеким місту людиною. "Ні, незадоволений я Москвою!" - викликує він. Чацкий бичує пороки "офранцуженной" Москви, жагуче ненавидить всіх "французиків з Бордоіль" і проклинає москвичів, які цих "французиків" приймають
Протягом всієї п'єси Чацкий таврує ганьбою фамусових, молчалиних, скалозубів і їм подібних. Під кінець він вимовляє свій знаменитий монолог, після чого вимагає карету і їде назавжди. Але хіба це що-небудь змінило? Ні, головна турбота Фамусова - "Що стане говорити княгиня Марья Алексевна!"
Усе залишилося на своїх місцях. Чацкий своїми бурхливими й уїдливими мовленнями не заронив навіть крупиці сумнівів у тих, з ким так запекло сперечався. Від традицій позбуватися дуже важко. Герой п'єси Грибоєдова самотній духовно, але напевно в Росії найдуться люди, що дотримуються передових поглядів. А виходить, "фамусовское суспільство" не дарма так боїться всього нового, у ньому не випадково зріє передчуття лиха
Проте героїв комедії Грибоєдова можна зустріти й сьогодні. Хочеться вірити в те, що "фамусовщина" - це не масове явище, але окремі риси, такі як міщанство, обмеженість, відсталість поглядів, як видно, невигубні
