Божевілля рядового Ортериса

Тому я сказав: - Яка користь гарчати й сварити Вдову? - Не думав я неї сварити! - відгукнувся Ортерис. - Упаси бог, щоб я сказав про неї що погане, - ніколи, якщо б навіть міг цю мінуту дати б'ю Я скористався зручним моментом - Яка користь зрячи бовтати мовою? Ну, скажіть чесно - утекли б ви прямо зараз, представся вам випадок? - Ого, ще як! - випалив Ортерис, підхоплюючись як ужалений Малвени теж підхопився - Що це ви задумали?

- Допомогти Ортерису добратися до Бомбея або до Карачі, куди він побажає. А ви доповісте, що він вислизнув від вас до сніданку, залишивши рушницю на бережуся - Мені оведеться це доповісти? - з розміщенням проніс Малвени. - Добре.

Раз вуж Ортериса не відговорити, а ви, сер, друг йому й мені, тримаєте його сторону, то я, Теренс Малвени, клянуся доповісти, як ви велите, а я своїх клятв не порушую. Але так і знай, - він підступив до Ортерису й потряс перед його носом мисливською рушницею, - попадешся мені ще на дорозі - готов кулаків! - Будь що буде! - проговорив Ортерис. - Отошнела собача жнь. Допоможіть, Не дуріть мене.

Дайте мені втекти! - Роздягайтеся!

- наказав я. - Поміняємося одягом, тоді я скажу, що робити далі. Я сподівався, що безглуздість мого речення образумит Ортериса, але він скинув чоботи й чи мундир не швидше, чим я розстебнув комір сорочки. Малвени схопив мене за руку - Він у припадку, сер, припадок-те ще не пройшов. Клянуся честю й душею, нас із вами ще притягнуть за співучасть у дезертирстві. Подумайте, сер, двадцять вісім днів нам дадуть або п'ятдесят шість, однаково ганьба - чорна ганьба для нього й для мене!

Я ніколи не бачив Малвени таким схвильованим Ортерис, однак, не втрачав спокою; ледь ми встигли помінятися одягом і я перетворив у рядового лінійного полку, він уривчасто сказав: - Так! Продовжуйте!

Що далі? Давайте начистоту: що мені робити, щоб урятуватися тутешнього пекла? Я сказав йому, що якщо він почекає два-третя година в ріки, я з'їжджу верхи в пост і привезу сотню рупій. Із цими грошима він дійде до найближчої маленької станції миль за п'ять звідси й там візьме квиток першого класу до Карачі. Знаючи, що на полювання він пішов без грошей, полку не відразу телеграфують у приморські порти, а спершу пошукають його по тубільних сільцях уздовж ріки. А там нікому в голову не прийде шукати дезертира у вагоні першого класу. У Карачі він купить білу пару й постарається сісти на торговельний пароплав Тут він мене перервав.

Йому б тільки добратися до Карачі, а далі він упорається сам. Я велів йому чекати, не сходячи з місця, поки стемніє настільки, що я зможу з'їздити в селище, не залучаючи уваги моїм костюмом. Треба сказати, що господь у своїй премудрості вклав у груди британського солдата, найчастіше необтесаної худоби, детски довірливе серце, щоб він вірив своїм офіцерам і йшов за ними у вогонь і воду. Далеко не з такою легкістю він довіряється цивільним особам, але, раз повіривши, вірить уже свято, як собака. Я мав честь користуватися дружбою рядового Ортериса з перервами більше трьох років, і дружба наша була по-мужски чесної й прямій. Тому він не сумнівався, що всі, сказане мною, чиста правда, а не просто слова, кинуті на вітер Ми з Малвени залишили його у високій траві на березі й, ховаючись у заростях, направилися до мого коня.

Солдатська сорочка немилосердно дряпала мені шкіру До сутінків довелося чекати біля двох годин. Ми розмовляли про Ортерисе пошепки й напружували слух, щоб уловити які-небудь звуки з тої сторони, де він перебував.

Але не почули нічого, крім вітру, що свистів у високій траві - Скільки я його лупив, - гаряче сказав Малвени, - раз ледве до смерті не зашиб. Ну, ніяк його безмозкої голови потьмарення не вибити. Хоч ти трісни! І адже не можна сказати, щоб він від природи був безмозкий, так-те він розумний і покладливий. У чому отут причина?

Чи то у вихованні справа - адже його ніхто не виховував. Чи то в освіченості - її й згадки нема. От ви людина вчений, відповідайте-ка!

Але мені було не до відповіді. Я міркував, скільки ще протримається Ортерис на березі, і невже я все-таки буду змушений стримати слово й допомогти йому дезертирувати Ледь наступила темрява, я з важким серцем почав сідлати коня, і отут раптом до нас донеслися дикі крики среки. Злі парфуми залишили рядового Стенли Ортериса, е 22639, роти «Б». Їх, як я й сподівався, гнали самітність, темрява й очікування. Ми пустилися бігцем і побачили, як він у паніці метається в траві - без сюртука (без мого сюртука, разумеетсяон, як божевільний, викликав наші імена Коли ми підбігли до нього, він обливався потім і тремтів, як перелякана кінь. Із превеликою працею нам удалося його заспокоїти. Він нив, що на ньому цивільне плаття, і хотів негайно здерти його із себе.

Я велів йому роздягнутися, і ми в одна мить удруге помінялися одягом Шерех власної сорочки, що пропотіла, і скрип чобіт, здавалося, привели його в себе. Він пригорнув долоні до очей і сказав: - Що на мене знайшло? Я не спятил, сонцем мене не вистачило, а поводився казна-як, і ніс казна-що, і накоїв... Що я таке накоїв? - Що накоїв? - повторив Малвени.

- Знеславив себе, хоч це ще полбеди, але ти ще роту «Б» знеславив, а що гірше всього - знеславив мене! Але ж не хто, як я, учив тебе бути солдатом, коли ти був ще поганим, плаксивим, незграбним новобранцем.

Так ти й зараз не краще, Стенли Ортерис! Ортерис змовчав. Потім розстебнув важкий пояс, утиканий значками полдюжини полків, над якими здобув перемогу його власний полк, і простягнув Малвени. - Битися я з тобою не можу, Малвени, ріст не дозволяє, - сказав він, - та й однаково ти мене поколобродиш. От, тримай ремінь, - можеш розрубити мене навпіл, якщо хочеш Малвени обернувся до мене - Залишіть нас одних, сер, нам треба з ним поговорити Я залишив їх і по дорозі додому роздумував про Ортерисе й про мого приятеля, якого я люблю, рядовому Томми Аткинсе взагалі.

Але так ні до чого й не додумався

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный ассистент